2. Сутність і структура національного багатства.

Необхідною умовою розширення суспільного виробництва, поліпшення рівня життя його громадян є національне багатство країни. Національне багатство — це сукупність усіх нагромаджених матеріальних і духовних благ, якими володіє суспільство, країна. До економічних благ належать блага, створені працею попередніх і нинішнього поколінь людей, а також задіяні у процесі виробництва природні ресурси. Природні ресурси є невіддільною складовою національного багатства й умовою його постійної відтворюваності. Природне багатство розглядається в складі національного багатства, оскільки воно включається в процес виробництва суспільного продукту.

Національне багатство складається з двох елементів: виробничого та споживчого (невиробничого) фондів. Виробничий фонд національного багатства включає основні виробничі фонди, до яких належать засоби праці (машини, устаткування, будівлі виробничого призначення); оборотні виробничі фонди і запаси матеріальних оборотних фондів, які складаються з предметів праці, що пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали); державні резерви засобів виробництва; природні ресурси, які беруть участь у виробничому процесі (землі сільськогосподарських угідь, ліси, корисні копалини, водні ресурси та інші природні ресурси). Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства складається з фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду. До фонду споживання населення належать: особисте (споживче) майно населення (житловий фонд); засоби виробництва, які перебувають у власності населення; предмети короткострокового (готова продукція) і довгострокового користування. Суспільний споживчий фонд складається з невиробничих фондів суспільства, тобто основних фондів соціальної сфери, до яких належать фонди наукових, культурно-освітніх закладів, управління, фінансової системи, громадських організацій, а також державні резерви і запаси предметів споживання; матеріальні запаси для потреб оборони.

Структура національного багатства країни не є сталою, під впливом певних чинників вона може значно змінюватись. Наприклад, науково-технічний прогрес викликає оновлення основних виробничих фондів, впровадження новітніх технологій та інновацій. Поліпшення показників рівня життя населення країни приводить до зростання невиробничої частки національного багатства, що виявляється в збільшенні предметів довгострокового користування і запасів продукції у населення, зростанні кількості закладів освіти та охорони здоров'я. Ефективне використання і збільшення національного багатства сприяють подальшому розвиткові суспільства, зростанню добробуту його громадян.

Білет № 12

1. Основні шляхи розв’язання глобальних потреб.

Шляхи розв'язання глобальних проблем. Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспі­льного способу виробництва є: 1) швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлюваної енергії, як сонячна та вітрова, океа­нічна та гідроенергія річок;  2) структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки ву­гілля в енергобалансі та зменшення газу і нафти, оскіль­ки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх­ня цінність для хімічної промисловості набагато більша; 3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це ви­магає більших витрат держав на природоохоронні цілі. Але якщо у США та ФРН на ці заходи витрачалося 2% ВНП, в Японії — 3, то в колишньому СРСР — 1,2%. Значно скоротилися вони в останні роки в Україні. Кра­їни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої ву­гільної енергетики, а в США вона вже створена; 4) розробка всіма країнами конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чи­стоти повітря, водних басейнів, раціонального споживан­ня енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем; 5) вивчення запасів власних ресурсів з використан­ням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіда­ний відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км. То­му важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану; 6) інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, в тому числі перероб­них галузей сировини. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктив­не тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо; 7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд.. осіб в середині XXI ст.; 8) припинення надмірного вирубування лісів, особли­во тропічних, забезпечення раціонального лісокористу­вання, коли кількість посаджених дерев значно переви­щує кількість вирубаних; 9) формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юри­дичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питан­ня як у межах окремих країн, так і на міжнаціонально­му рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріо­ритету екологічних проблем.