
- •50. Роль бюджету у забезпеченні соціального захисту населення та утриманні соціальної сфери.
- •51. Склад і х-ка видатків на соціальну сферу.
- •53.Сутність та принципи кошторисного фінансування.
- •54. Видатки на державне управління і судову владу.
- •55.Планування видатків бюджетів на державне управління і судову владу.
- •57. Планування видатків бюджету на оборону
- •56. Воєнна доктрина доктрина україни. Видатки на національну оборону.
- •58. Видатки на міжнародну діяльність.
- •59. Бюджетні резерви.
- •60. Державний борг України: сутність, склад та динаміка.
- •64.Завдання і способи управління державним боргом.
- •61,62. Джерела погашення внутрішнього (зовнішнього) боргу.
- •63.Видатки бюджету на обслуговування державного боргу.
64.Завдання і способи управління державним боргом.
Існує кілька методів управління державним боргом.
Конверсія — зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.
Консолідація — перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.
Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує управління державним боргом.
Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.
Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх зобов'язань.
61,62. Джерела погашення внутрішнього (зовнішнього) боргу.
У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:
державні внутрішні та зовнішні запозичення;
внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;
внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.
Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.
Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.
Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.
Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.
Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.
Бюджетний дефіцит в Україні в 1992—1999 pp. мав два основні джерела покриття — внутрішні джерела та зовнішні запозичення.
Основні заходи, які застосовувались щодо зменшення бюджетного дефіциту, були такі:
Налагодження системних зв'язків між платниками податків та державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети всіх рівнів.
Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки із тіньового сектору.
Зниження витрат держави, насамперед на управління.
Поступове зменшення, аж до відміни, дотацій і пільг збитковим підприємствам.
Розширення приватизаційних процесів.
Реформування міжбюджетних відносин.
Контроль рівня інфляції.