Рядки символів

Рядок символів (string) на мові С - це масив символів, що закінчується символом '\0' (NULL), Оголошення рядків здійснюється так само, як масивів символів, наприклад::

char line[20]; /* оголошений рядок із 20 символів */

В дійсності в такий масив можна записати 19 символів, а 20-й символ є признаком кінця рядка '\0', під який обов'язково необхідно зарезервувати пам'ять. Кожен символ рядка займає в пам'яті 1 байт. Максимальна дов­жина рядка залежить від вибраної моделі пам'яті.

Початкова ініціалізація рядків символів може здійснюватися двома способами. При першому способі символи задаються як елементи масиву, наприклад::

charstr[6]= {'w','h','i','l','e','\0'};

При такому способі оголошення рядка символ '\0' повинен вказуватися явно в кінці масиву елементів. Якщо кількість перерахованих у фігурних дужках символів є меншою від вказаної розмірності, то рядок доповнюється справа до визначеної довжини символами '\0^'.

Якщо символ '\0' в кінці списку ініціалізації не вказаний, то в пам'яті буде сформований не рядок, а масив сим­волів.

При другому способі ініціалізації рядок не розділяється на окремі символи, а задається в лапках, наприклад:

char str[] = "while";

При такому способі ініціалізації компілятор сам додасть символ '\0' в кінець рядка.

Рядок символів може бути пустим. Такий рядок складається тільки з одного символа '\0' і ініціалізується на­ступним чином:

char str[]="";

Звертання до символа масиву здійснюється по його порядковому номеру, наприклад:

char c, str[]="while";

c=str[2]; c='i' */

ім'я рядка символів є вказівником на нульовий елемент

(str ==&str[0]), тобто приймає константне значення, присвоєне йому на етапі компіляції. Тому не дозволяється модифікація цього значення, наприклад операція str++ є недопустимою.

Для оголошення рядка символів можна використовувати вказівник, наприклад:

char *str1 = "while";

або char *str1;

str1="while";

Змінна str1 містить адресу рядка "while". На відміну від попереднього опису рядка як масиву символів, допус­кається її модифікація, наприклад операція str1++ допустима і нове значення змінної str1 вказує на наступний елемент.

Вираз *(srt1+i) забезпечує звертання до і-го елементу рядка символів, наприклад:

c=*(str1+2) /*с='i' */

Масиви символьних рядків

Рядки символів можна об'єднувати в масиви довільної розмірності. На практиці найбільш поширена робота з двомірними масивами символів (одномірними масивами рядків символів).

В залежності від опису рядки символів зберігаються в неперервній області пам'яті як двомірні символьні ма­сиви або в різних областях пам'яті у вигляді окремих рядків. Перший спосіб опису:

charmasstr[4][10]={"green", "red", "white", "blue"};

визначає прямокутний масив символів. Всі чотири рядки матимуть однакову довжину. Короткі рядки доповню­ються справа символами '\0' до вказаної довжини (до 10 символів).

Опускаючи другий індекс, будемо мати адреси кожного з рядків, наприклад, запис masstr[2] визначає вказівник на рядок "white", а запис *(masstr[2]+j) визначає j-й символ цього рядка (j = 0,...,9).

Для доступу до символів можна використовувати також спосіб, характерний для числових масивів, наприклад, запис masstr[0][1] визначає символ 'r' рядка "green".

Другий спосіб опису:

char *prtstr[4]={"green", "red", "white", "blue"};

визначає масив із 4-х вказівників на рядки різної довжини. Значення рядків, можливо, будуть зберігатися не підряд, а в різних областях пам'яті.

Для доступу до j-го символу і-го рядка можна скористатися наступним виразом; *(ptrstr[i]+j).

Організація стандартного виводу та вводу символьних даних. Форматний вивід даних

Здійснюється за допомогою функції printf, яка має змінну кількість аргументів. Прототип функції приведений вище у таблиці.

Звертання до функції:

printf ("форматний рядок", арг1,арг2,...);

Форматний (керуючий) рядок використовується для того, щоб задати кількість та типи аргументів і може вклю­чати в себе:

1. звичайні символи, які виводяться на екран дисплея;

2. специфікації перетворення даних, кожна з яких викликає на екран значення наступного аргумента із списку,

3. керуючі символьні константи:

   • \а - викликає звуковий сигнал;

   • \n - перехід на новий рядок;

   • \b - повернення на позицію вліво;

   • \r - перехід на початок біжучого рядка;

   • \f - перехід на нову сторінку;

   • \t - горизонтальна табуляція;

   • \v - вертикальна табуляція;

   • \ddd - вісімковий код символу;

   • \’ - апостроф;

   • \xddd - шістнадцятковий код символу;

   • \" - подвійні лапки;

   • \0 - нульовий символ (пусто);

   • \\ - зворотня коса риска;

Специфікація перетворення має наступний формат:

%[вирівнювання][ширина][точність]символ перетворення

Квадратні дужки не є символами специфікації, а лише вказують, що дане поле може бути опущене. Спе­цифікація перетворення починається знаком % і закінчується символом перетворення (форматом), між якими мо­жуть бути:

1. знак "-" (мінус), який показує, що перетворений параметр повинен бути вирівняний вліво у своєму полі (по змовчуванню вирівнюється вправо);

2. рядок цифр - мінімальна ширина поля. Якщо значеня змінної перевищує ширину поля, то виводиться стільки символів, скільки потрібно;

3. крапка;

Рядок цифр - максимальне число символів, які необхідно вивести для типу char. Аргументами функції printf можуть бути змінні, константи, вирази, виклики функцій. Значення аргументів повинні відповідати заданій специфікації.

Вивід символів

Специфікація перетворення:

%[-][ширина]с