48/Життєві кризи особистості Еріксона

Е.Г.Еріксон розгля-

дає особистісний розвиток індивіда як пере-

рвну послідовність якісно відмінних одна від

одної восьми стадій. Перші п’ять, котрі три-

вають аж до періоду пізньої юності, він при-

урочує до постульованої фрейдистами біо-

логічно зумовленим стадіям психічного роз-

витку – оральної, анальної, едипової, латен-

тної та геніальної, доповнюючи фрейдистське

тлумачення цих стадій аналізом їх соціальної

складової. Ще три стадії – рання зрілість, зрі-

лість і пізня зрілість – є тим новим, що

Е.Г.Еріксон вніс у вивчення розвитку людин по-

рівняно з попередниками.

Саме ці три стадії, а також перехід від ди-

тинства до дорослості, цікавлять нас найбільше

у зв’язку з темою нашого дослідження, тому зу-

пинимося на них детальніше.

Суть кожної стадії розвитку, згідно з

Е.Г.Еріксоном, в тому, що індивід в певний пе-

ріод свого життя стає особливо сенситивним до

певних соціальних впливів. Зі свого боку суспі-

льство, чітко резонуючи на потенційності орга-

нізму, що розвивається, виставляє до нього пе-

вну систему вимог, а також широкий спектр за-

собів, способів і можливостей для розв’язання

соціальних задач. Від успішності розв’язання

цих задач залежить якість особистісних ново-

утворень, кожне з яких є стосунок індивіда до

суспільства і до себе. Воно стає центром осо-

бистісної цілісності людини, однак лише протя-

гом даної фази розвитку. Ця цілісність немину-

че руйнується в результаті визрівання нової

психофізичної системи і нових соціальних ви-

мог.

Моменти переходу від однієї особистісної

цілісності до іншої Е.Г.Еріксон, як і

Л.С.Виготський, називає кризами. Отже, як і

Л.С.Ви-готський, Е.Г.Еріксон застерігає, що по-

няття кризи в його концепції зовсім не означає

катастрофу або болісний конфлікт протилежних

тенденцій. Воно, скоріше, має сенс “поворотних

пунктів, моментів рішення, вибору між прогре-

сом і регресом, інтеграцією і затримкою”: “Всі ці

породжувані розвитком нормативні кризи, – ро-

бить висновок Е.Г.Еріксон, – відрізняються від

нав’язаних, травматичних і невротичних криз

тим, що кожен процес росту приносить нову

енергію, а суспільство – відповідно до перева-

жаючих в ньому концепцій фаз життя – пропо-

нує для використання нові і специфічні можли-

вості” [1, 227].

На кожній стадії індивід має зробити життє-

во важливий вибір між прогресом і регресом, ін-

теграцією і затримкою, двома полярними стосу-

нками до світу й до себе, котрі визначають хід

подальшого розвитку особистості. Слід зазна-

чити, що успішний вихід з кризи полягає не у

виборі позитивного полюсу, а в певній рівновазі,

в динамічній пропорції між двома полюсами.

Людина має навчитися розрізняти ситуації, в

яких слід адекватно проявляти елементи того й

іншого, наприклад довіри й недовіри. Відчуття

ідентичності завжди містить в собі позитивні й

негативні елементи, в нього входить те, чим

людина хоче стати, і чим вона стати на бажає.

Своє завдання Е.Еріксон вбачає в тому,

щоб прослідкувати етапи успішного, прогресив-

ного розвитку особистості. Успішне подо-

лання кризи на кожній стадії сприяє розвит-

ку певної психосоціальної сили й навику.

Використовуючи слово virtue, що в перекла-

ді з англійської означає сила, чеснота,

Е.Еріксон застосовує термін у фізичному

сенсі. Він стосується радше потенції, ніж

моралі. В ідеалі особистість виходить з кож-

ної кризи, збагачена почуттям внутрішньої

єдності, яснішими судженнями і здатністю

діяти ефективніше.

Е.Еріксон виділив такі позитиви і негати-

ви кожної стадії життєвого шляху особисто-

сті:

1) вік немовляти характеризується

водночас довірою, так і недовірою

до навколишнього світу;

2) на стадії раннього дитинства здобут-

ком є відчуття незалежності, а віко-

вою втратою – відчуття сорому і ва-

гання;

3) здобутком дошкільного дитинства є

ініціативність, а втратою – почуття

вини;

4) отроцтво: здобуток – працьовитість,

втрата – відчуття неповноцінності;

5) прогресивним здобутком стадії юно-

сті є розуміння належності до певної

статі, а регресивним набутком – не-

розуміння форм поведінки, котрі від-

повідають даній статі;

6) рання зрілість в позитивному плані

характеризується прагненням до

протилежної статі, а в негативному –

ізольованістю від оточуючих;

7) нормальна зрілість: позитив – жит-

тєва активність, негатив – зосере-

дженість на собі, вікові проблеми;

8) пізня зрілість: позитив – відчуття по-

вноти життя, негатив – відчай.

Оскільки в даному дослідженні нас бі-

льше цікавить зрілий вік і перехід від дитя-

чого до зрілого віку, зупинимося на них де-

тальніше.

Отже, юністьі криза ідентичності (це ві-

дповідає п’ятій фазі за градацією

Е.Еріксона). Цю стадію Е.Еріксон визначає

як кризу ідентичності, що виникає в резуль-

таті того, що нові соціальні і біологічні фак-

тори включаються в детермінацію станов-

лення особистості.

49/Спільне і відмінне в теорії особистосты Фрейда та Юнга

1 Юнг відкинув фрейдовське поняття Едипова комплексу, по-яснюючи прив’язаність дитини до матері чисто житейськими по-требами дитини і здатністю матері їх задовольняти. Він не запере-чував зовсім наявності сексуальної енергії в дитячому віці, але звів сексуальність до положення одного з багатьох потягів у психіці.

2. Ще одна суттєва різниця між позиціями Фрейда і Юнга сто-сується уявлення про направленість сил, які визначають особистість людини. З точки зору Фрейда, людина є продуктом своїх дитячих переживань. Для Юнга ж людина визначається не тільки минулим, але й своїми цілями, очікуваннями і надіями на майбутнє. На його думку, формування особистості не завершується до п’яти років. Лю-дина може змінюватись і досить значно протягом всього свого життя.

3. Відмінність між позиціями Фрейда і Юнга полягає в тім, що Юнг зробив спробу проникнути у безсвідоме глибше, ніж це вда-лось зробити Фрейду. Він добавив ще один вимір у розумінні без-свідомого: вроджений досвід людства як виду, який успадковано ним від своїх предків (колективне безсвідоме). Розробкою концепції колективного безсвідомого Юнг зробив суттєвий внесок в розви-ток соціальної психології.

50/Захисні механізми особистості

психологи виділяють наступні способи поводження людини, де в роботу включаються захисні механізми.

Витиснення - вигнання в несвідоме того, що раніше було притомним, у такий спосіб людин звільняється від своїх внутрішніх конфліктів. Наприклад, вас хтось серйозно скривдив, ви мучитеся, не можете визначитися у своїх почуттях і тому ( опубліковане на www.BceTYT.ru ), щоб більше не мучаться, просто відсуваєте все це й робите вигляд, що забуваєте про інцидент. Спочатку, безумовно, легшає, але згодом це може привести до серйозного неврозу, тому що проблема не перестає залишатися проблемою.

Ізоляція - відділення нестерпних подій або ідей від пов'язаних з ними почуттів. Тут людина усвідомлює, що з ним відбулася неприємна ситуація, але намагається не випробовувати взагалі ніяких почуттів із цього приводу. Наприклад, на роботі чоловіка підставив найближчий соратник, але він, боячись втратити роботу, звільняє себе від яких-небудь почуттів із цього приводу, що дозволяє поводитися з нечесним колегою, як звичайно. Подія не забувається, але втрачає всіляких емоцій і відповідних дій. Насправді в цей момент у несвідомому почуття з'являються й накопичуються, виростаючи, як сніжний кому. Зрештою, ми можемо випробовувати колосальну напругу, що загрожує появою неврозу або депресії.

Регресія - повернення на більше ранню стадію розвитку, тобто до більше примітивних способів мислення й поводження. У таких випадках людин починає поводитися немов дитина: з ним неможливо конструктивно обговорити проблему, він ображається, робить вигляд, що не розуміє, не хоче уступати - одним словом, начебто «вередує».

Реактивне утворення - підміна неприйнятних для усвідомлення спонукань гіпертрофованими протилежними тенденціями. Наприклад, жінка ненавидить свою колегу, заздрить їй, але в реальності буде надмірно дружелюбна з нею, буде їй допомагати. Насправді ж негативні емоції накопичуються, стискуються, як пружина, що рано або пізно може привести до істеричного зриву.

Раціоналізація - людина логічно пояснює свої дії й думки, тим самим приховуючи їхні щирі мотиви. Це найпоширеніший механізм психологічного захисту, тому що наше поводження визначається безліччю факторів, і коли ми пояснюємо його найбільш прийнятними для себе мотивами, то запросто раціоналізуємо. Цей процес небезпечний тим, що він є дійсним самообманом.

Зсув - при цьому всі негативні почуття стосовно кого або чомусь переносяться на більше зручний і прийнятний об'єкт. Наприклад, чоловік, що постійно випробовує невдоволення своїм начальством, не може собі дозволити висловити це на роботі. Зате будинку він стає дійсним тираном і вихлюпує свою агресію на беззахисні близькі.

Проекція - віднесення до іншої людини думок, почуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні ми в себе відкидаємо. Так, наприклад, багато хто з нас зовсім некритичні до своїх недоліків і з легкістю зауважують їх тільки в інших. Ми схильні винити навколишніх у власних лихах. Проекція небезпечна, тому що приводить до помилкової інтерпретації реальності

Сублімація - перемикання із соціально несхвалюваного на соціально прийнятне. Усім відомий приклад тут - це роботи деяких знаменитих художників, коли різні еротичні, нестандартні або неполиткорректние думки виражаються як творчість на полотні