
- •1. Літературна мова. Форми
- •2 Норми літературної мови.
- •3. Українська мова серед інших мов світу
- •4 . Стилістична диференція
- •5. Офіційно-діловий стиль
- •6. Ділові папери. Їх класифікація
- •7. Спільні та відмінні риси ділового, наукового, публіцистичного стилів
- •8. Слово. Його структурні елементи
- •10. Семантична структура слова
- •11. Переносне значення слова як елемент мовного багатства
- •12. Омонімія
- •13. Синонімія.
- •Специфічні
- •14. Антоніми.
- •15. Фразеологія.
- •16. Фразема. Види фраз одиниць
- •17. Джерела фразеології
- •18. Лексика сучасної української мови
- •19. Активна і пасивна лексика
- •20. Іншомовні запозичення.
- •21. Діалектизми і їх різновиди
- •22. Види застарілої лексики
- •23. Діалектна карта України
- •Північно-українське наріччя
- •Півднно-західне наріччя
- •Південно-східне наріччя
- •24. Лексикографія української мови
- •25. Типи тлумачних словник
- •26. Пароніми. Важливість їх
- •28. Запозичена лексика. Латинізми
- •29. Синоніми. Специфічна синонімія
- •30. Прикметник
- •31. Синтаксис простого речення
- •32. Спрощення в групах приголосних
- •33. Фонетичні зміни і їх значення
- •34. Чергування приголосних
- •35. Типи чергувань.
- •36. Типи речень в укр мові.
- •37. Асиміляція і Дисиміляція
- •38. Звукова система української мови
- •39.Фізіологічно-акустични
- •40. Акцентуація. Наголос
- •41. Позиційне чергування
- •42. Граматичне значення
- •43. Морфологія як наука
- •44. Граматична категорія
- •46. Числівник.
- •48. Дієслівні форми.
- •49. Дієслово як частина мови
- •50. Іменник
- •51. Словосполучення.
- •52. Епентизм і протетизм.
- •53. Лексико-граматичні озн
- •54. Діалектні словники.
- •55. Види звукових змін.
36. Типи речень в укр мові.
Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.
Просте речення – це синтаксична одиниця, утворена одним синтаксичним зв'язком між підметом і присудком або одним головним членом.
Двохскладове речення – це просте речення з підметом і присудком як необхідними компонентами: Вони засміялися. Він був розумний. Хмара – чорна, важких контурів.
Односкладове речення – це, в якому є тільки один головний член (із залежними словами або без них). Односкладні речення бувають:
Невизначено-особисті: Мене викликали до директора.
Узагальнено-особисті: Без зусиль не витягнеш і рибку із ставка.
Безособове: На вулиці стемніло.
Безумовно-особисте: Сиджу і малюю.
Інфінітивне: Мовчати! Вам вже їхати.
Називне: Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека.
Неповне речення – це речення, де відсутні один або декілька членів (головних або другорядних), на яких указує контекст або ситуація: Правда залишається правдою, а чутка – чуткою. Ми розговорилися, неначе століття були знайомі. Ви, напевно, знаєте про наші роботі? І про мене? Я надягну ось це синє.
Складне речення складається з двох або кількох граматичних основ (підмет та присудок), тобто простих речень, об'єднаних за змістом та інтонацією.
Складні речення поділяються на: сполучникове, безсполучникове та складні синтаксичні конструкції з різними видами зв'язку:
сполучникове може бути: складносурядне: з розділовими сполучниками сурядності;з єднальними сполучниками сурядності;з протиставними сполучниками сурядності;
складнопідрядне: підрядне означальне; підрядно з'ясувальне;
підрядно обставинне: підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові;
складнопідрядне з кількома підрядними: з послідовною підрядністю,з паралельною підрядністю,
з однорідною підрядністю,з комбінованою підрядністю
безсполучникове може бути: з однорідними членами речення;з неоднорідними членами речення
складна синтаксична конструкція може бути: з сурядним і безсполучниковим зв'язком;
з підрядним і безсполучниковим зв'язком;з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком
37. Асиміляція і Дисиміляція
Асиміля́ція (лат. assimilo — уподібнюю) — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.
Асиміляція буває:
регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся),
прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).
Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною.
При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).
Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція, тюркським мовам — прогресивна.
Асиміляційні процеси класифікуються за трьома основними ознаками:
Асиміляція за напрямом може бути прогресивною і регресивною. При прогресивній асиміляції наступний звук уподібнюється до попереднього, при прогресивній — навпаки. У більшості сучасних мов, зокрема і в українській, характерна регресивна асиміляція. Наприклад: просьба — [проз'ьба]. Прогресивна асиміляція у тюркських мовах. Також приклади прогресивної асиміляції зафіксовані в історії української мови: бъчела — бчела — бджела (бджола). Одним з найтиповіших наслідків прогресивної асиміляції в давнину є другий звук, який виник внаслідок колишнього уподібнення звука [й] до попереднього м'ягкого приголосного. Наприклад: знання, сіллю, зрання, ллють тощо.
Обсяг асиміляції вказує на міру уподібнення одного звука до іншого. Звук може уподібнюватися за одними ознаками і не уподібнюватися за іншими, а може уподібнюватися за всіма. За обсягом асиміляційні процеси класифікують на часткові і повні. В українській мові притаманні і часткові, і повні асиміляції.
За характером змін можна виділити такі різновиди асиміляцій:
за дзвінкістю. Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. Крім того, глухі не уподібнюються до наступних сонорних, бо різняться великим ступенем розходження між собою.
За глухістю. При асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких.
Асиміляція за м'якістю. За м'якістю уподібнюються тільки ті звуки, які мають м'ягкі відповідники. Зокрема цього роду асиміляцій зазнають зубні приголосні.
Дисиміляція — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними.
Розрізняють також поняття:
графічна дисиміляція — розподібнення, відтворене на письмі. Напр. в укр. мові: рушник, вести.
дистантна дисиміляція — розподібнення звуків, розділених іншими.
контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних звуків.
прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.
регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.