52. Источники иудейского права.

Упродовж досить значного часу його положення і норми існували в неписаній формі. Так перше джерело іудейського права, що отримало назву кабала, було сукупністю правил по­ведінки, які заучувалися напам'ять і передавалися з покоління в покоління в усній формі, оскільки існувала заборона на її пись­мову фіксацію.

Найважливішим джерелом іудаїзму і іудейського права є Старий Завіт — частина Біблії, яка складається з декількох книг, написаних до пришестя Христа. Інша частина Біблії — Новий Завіт, книги якого були складені вже після його пришестя, — не визнається іудаїзмом. Оскільки іудаїсти визнають священними тільки заповіді Старого Завіту, його іноді називають єврейською Біблією.

Серед книг Старого Завіту особливе місце займає Тора (П'ятикнижжя Мойсея). Тора — найважливіше, основопо­ложне джерело, яке традиційно розглядається в іудейському праві як своєрідна конституція єврейського народу. За змістом вона є викла­деними у віршованій формі різноманітними заповідями іудаїзму.

Важливим джерелом іудаїзму й іудейського права є Талмуд. Після Біблії це — найважливіша і священна книга єврейського народу. За своєю структурою Талмуд неоднорідний: він є багато­томною збіркою єврейських релігійних, правових і етичних норм.

Юридичною складовою Талмуда є Галаха. У широкому розумінні — це нормативна частина іудаїзму, що регулює релігійне, сімейне і цивільне життя євреїв. У вужчому сенсі — це сукупність законів, що містяться в Торі, Талмуді і в більш пізній равіністичній літературі, а також кожен із цих законів окремо.

Наступним джерелом іудейського права можна назвати звичай. Після появи основного джерела іудейського права — Тори — головна вимога до нього полягала у відповід­ності його положень основним положенням Тори.

Законодавство (постанови і укази) — ще одне джерело іудейського права. Під ним мають на увазі акти, які прийняті мудрецями та регулюють різні сфери життя членів єврейської общини.

Рішення єврейських судів також є самостійним джерелом іудейського права. Його формування і розвиток зумовлено існуванням судової автономії єврейських общин, яку вони мали в багатьох державах.

Джерелом іудейського права є і доктрина, яка розглядається: як праці єврейських богословів; як думки різних іудейських ака­демічних шкіл; як ідеї рабинів і погляди щодо розуміння і тлума­чення різних біблійних положень і текстів¹.

53. Правовая система Израиля: источники и структура.

Правова система Ізраїлю має змішаний характер: у ній є елементи романо-германського і загального права, а також релігійного — іудейського та ісламського права. Таким чином, іудейське право стало частиною його правової системи, але не його основою. Це пояснюється тим, що правова система Ізраїлю є територіальним правом, тобто його дія поширюється на всіх громадян, які проживають на даній території.

Проте іудейське право активно впливає на правове життя Ізраїлю. Це виявляється, перш за все, у закріпленні на державному рівні принципів і норм іудейського права. Так Декларація неза­лежності Держави Ізраїль закріпила принцип, згідно з яким Ізраїль визнається єврейською державою. Надалі цей принцип знайшов своє підтвердження у ряді законодавчих актів, схва­лених парламентом.

Так принцип, що забороняє працювати у вихідний щотижневий день закріплено в законі «Про години роботи і відпочинку», який встановлює, що робочий тиж­день складається з 36 годин, а щотижневий відпочинок включає: 1) для євреїв день Шаббат; 2) для неєвреїв день Шаббата, неділя, п'ятниця.

У теперішній час нормами іудейського права регулюються деякі сфери суспільних відносин, пов'язані з особистим статусом євреїв. За допомогою іудейського права вирішуються питання одруження, розлучень, матеріального утримання членів сімей, алі­ментів і управління особистою власністю. Крім того, регулюються відносини, що стосуються релігійного богослужіння і милосердя, інтерпретації релігійних концепцій (одруження і розлучення іно­земних євреїв і євреїв, які проживають в Ізраїлі). Іудейське право застосовується равінатськими судами. Равінатські суди діють на підстав талмудичного права.

На основі Декрету, прийнятого в 1948 p., який передбачав, що закони, які не суперечать Декларації не­залежності і законам Ізраїлю, зберігають свою юридичну силу, продовжують діяти норми ісламського права, яке застосовується усередині арабської общини Ізраїлю.

Особливістю правової системи Ізраїлю є також відсутність у системі джерел права конституції як єдиного політико-правового документа, що має вищу юридичну силу. Конституція в Ізраїлі замінюється окремими Основними законами. На сьогодні прийнято понад десять таких законів: про Кнесет 1958 p., про державні землі 1956 р., про президента держави 1964 p., про уряд 1968 р., про бюджет 1975 р. та ін.

Вплив англійського загального права знайшов свій прояв, зок­рема, у визнанні судового прецеденту повноправним джерелом права Ізраїлю, хоча самі англійські судові прецеденти після 1948 р. не мають обов'язкового характеру. Суди Ізраїлю зараз орієнту­ються більше не на англійську, а на американську судову практику. Прецедент, установлений Верховним судом Ізраїлю, є обов'язковим для всіх судів, окрім нього самого. Унаслідок цього в Ізраїлі склався особ­ливе звід прецедентного права на базі рішень Верховного суду.