27. Обзор классификации основних правових систем.

Начало 20 века – первые классификации.

Основной критерий для первых классификаций – это правове источники.

Самые распространённые классификации – автор Рене Давид.

Он предложил 2 фактора для классификаций: юридический и идеологический.

Он выделял 3 правовые системы: романо-германская право, англо-саксонское и социалистическое ( классификация 50х годов). В 70е годы добавил традиционные правове системы и религиозные правове системы.

Цвайгерт и Кёрц немецкие учене предложили свій критерий – правовой стиль, которые отражает специфіку любой правовой системы.

Правовой стиль состоит из 5 компонентов: история формирования, правове источники и способы их толкования, структура права и специфические правовые институты, специфіка правового мышления и юридического образования и профессии, идеологические факторы.

Классификация американской школы, Кристофер Осакве – 2 классификации.

Макроуровень:

критерий – религиозная принадлежность: религиозные правовые семи и светские (нерелигиозные).

Критерий – в зависимости от реальной роли права в общественной жизни: западне и незападные.

Микроуровень:

Критерии: правовые принципы, інфраструктура права (специфіка юр.профессии,образования и т.д.), реальная роль процесуального права (показатель эффективности правовой системы); характер функционирования судебной системы.

28. Характер правопонимания в разных национальных правовых системах.

У поняття праворозуміння входить система правових ідей, уявлень, теоретичних концепцій, що відображають закономірності виникнення, еволюції і функціонування права.

Сім'я традиційно-етичного права. До даної групи правових систем входить далекосхідна правова сім'я. Найважливіша специфіка дале­косхідних правових систем, що дозволяє об'єднати їх в одну правову сім'ю, полягає в особливому підході до права як ре­гулятора суспільних відносин, заснованих на конфуціанських філософських переконаннях і конфуціанській моралі. Право в цих суспільствах не вважається головним засобом забезпе­чення справедливості і порядку та займає підлегле становище щодо ідеального порядку, забезпечуваного вищою силою, неза­лежною від волі людини. Призначення права полягає в тому, щоб відповідати цьому ідеальному порядку і прагнути до його забезпечення.

Сім'я африканського звичаєвого права представляє собою форми регламентації суспільних відносин, що існують у країнах Африки і на Мадагаскарі, які ґрунтуються на державному визнанні соціальних норм, що склалися природним чином, і звичаїв, що перетворилися на звичку населення.

Китайське право Для китайців право — це, перш за все, засіб або інструмент юридично узгоджених правил соціального облаштування суспільства. Згідно з конфуціанським вченням, суспільні відносини є частиною суспільної думки.

Японське право сформувалося під впливом концепції китай­ського праворозуміння. З другої половини XIX ст. настав період «вестернізації» японського права. Під впливом романо-германського права було прийнято конституцію, цивільний кодекс, кримі­нальний кодекс, торговий кодекс, а також ряд інших важливих нормативно-правових актів. Після Другої світової війни японське право відчуває на собі значних вплив американського права, унаслідок чого воно починає перебудовуватися, багато в чому за його зразком. Сім'я релігійного права формується на основі власного спе­цифічного праворозуміння, заснованого на релігії. Право фор­мується і діє на основі релігійних догм і доктрин. Головним суб'єктом права, згідно з релігійно-правовою доктриною, виступає божественна воля.

До цієї групи правових систем входять іудейське право, ін­дуське право і ісламське право.

Суть романо-германської концепції права полягає в тому, щоб виробити загальний ідеальний принцип, а потім з його допомогою регулювати суспільні відносини.

Основним джерелом романо-германського права є закон, а серед законів особливе місце займають кодекси. Норми в ко­дексі представлені від загальних до приватних, від абстрактних до конкретних. Уся система законодавства базується на консти­туції.

Сім'я прецедентного права також сформувалася і базується на основі західних правових традицій. Проте, вона сформувалася не на основі рецепції римського права, а в результаті діяльності судових органів, точніше в результаті прийняття судових рішень, які потім набули прецедентного характеру і стали обов'язковими для застосування надалі при розгляді аналогічних справ.