31.Поняття і види доказів у гос.Процесі

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У частині 1 коментованої статті наводиться нормативне визначення доказів. Доказом є не факт чи обставина, а фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Факт — це явище об'єктивної соціальної дійсності. Факти існують незалежно від того, чи знають про них особи, які здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт, — це інформація, за допомогою якої можна пізнати факт. За допомогою доказів відбувається пізнання фактів, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, основним способом пізнання обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою доказів, тобто доказування. Доказування у господарському процесі — це врегульована правовими нормами діяльність господарського суду та учасників господарського процесу зі збирання і закріплення, дослідження і оцінки доказів. Процесуальна форма і правовий порядок збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів є гарантіями досягнення істинного знання. Доказування як пізнавальна діяльність має свій предмет. Предмет доказування — це те, що необхідно доказувати у кожній господарській справі, тобто коло фактів, які необхідно встановити для прийняття обґрунтованого рішення у господарській справі. До таких фактів належать обставини, якими обґрунтовуються позовні вимога чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення позовної давності тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Предмет доказування конкретизується з урахуванням особливостей кожної господарської справи.

Докази у господарському процесі можна класифікувати за різними підставами, основними з яких є:

а) за способом формування докази поділяються на первісні і похідні (первісними називають докази-першоджерела, похідними називають докази, що відтворюють зміст іншого доказу);

б) за характером зв'язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити, докази поділяються на прямі (вказують на наявність чи відсутність факту) і непрямі (дозволяють зробити не один, а кілька імовірних висновків про факт);

в) за джерелом одержання докази поділяються на особисті і речові залежно від того, хто є джерелом доказу: людина чи матеріальний об'єкт (до особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів, до речових — письмові і речові докази).

У частині 2 коментованої статті наводиться вичерпний перелік засобів доказування, якими можуть встановлюватися докази у господарському процесі. До них належать письмові і речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. У господарському процесі не застосовується такий засіб доказування, як показання свідків.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників — це повідомлення суду відомих їм обставин, які мають значення для справи. Пояснення оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі. Пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути дані в усній і письмовій формах. В усній формі пояснення даються у ході судового розгляду. У письмовій формі пояснення сторін містяться у позовній заяві та у відзиві на позовну заяву. Якщо пояснення, що містяться у зазначених документах, та усні пояснення є неповними, суперечливими, та в інших необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово. При цьому надання пояснень — це право сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, а не їхній обов'язок.

32.Обовязок доказування і подання доказів(33). Належність доказів і допустимість засобів доказування.Підстави для звільнення від доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У коментованій статті закріплено головний елемент змагальності господарського процесу — кожна зацікавлена особа повинна довести ті факти, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач повинен довести факти, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову; відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Докази господарському суду подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо сторона не може подати господарському суду докази самостійно, суд сприяє зацікавленим особам в реалізації обов'язку доказування шляхом витребування необхідних доказів. Крім того, у господарському процесі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, суд витребує необхідні докази самостійно (див. коментар до ст. 38 цього Кодексу).

У разі невиконання сторонами обов'язку доказування господарський суд може розглянути справу за наявними в ній матеріалами(ст. 75 цього Кодексу). У цьому випадку судове рішення грунтуватиметься переважно на доказах, що підтверджують обставини, на які посилаються інші зацікавлені особи і, вірогідно, не задовольнятиме інтереси особи, що не виконує обов'язок доказування.

Належність і допустимісь…Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.Стаття містить правила про належність та допустимість доказів. Належними є докази, що стосуються предмета доказування. Суд зобов'язаний відібрати тільки ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, виключивши з процесу доказування докази, які не стосуються справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. При цьому сторони, щоб переконати суд у належності того чи іншого доказу, мають право обґрунтовувати його належність для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Правила про допустимість доказів закріплено у статтях 32, 34 цього Кодексу, у яких встановлено вимоги: а) про використання засобів доказування, перелічених у ст. 32 цього Кодексу, отриманих з додержанням встановленого порядку збирання, закріплення і дослідження доказів; б) про необхідність підтвердження обставин, які за законодавством мають бути підтверджені певними засобами доказування, саме цими засобами доказування (так, якщо законом передбачені нотаріальне посвідчення і державна реєстрація для правочину даного виду, господарський суд при розгляді справи повинен мати у своєму розпорядженні документи з відповідними реквізитами).

Підстави звільнення від доказування

Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.ішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Обставини, включені у предмет доказування, підлягають доказуванню у суді. Проте доказування не потребують обставини, які перелічені у коментованій статті. До них належать обставини, визнані господарським судом загальновідомими. Загальновідомість факту обумовлена обмеженістю у часі, просторі і за колом осіб. Обмеженість у часі пов'язана з природною властивістю людської пам'яті забувати події, їх деталі і хронологію. Обмеженість у просторі пов'язана з тим, що обставини можуть мати як світову відомість, так і регіональну, і лише конкретний суд може визначити для конкретних обставин їх відомість на певній території. Загальновідомість пов'язана і з певним колом осіб. Так, наприклад, певні факти у банківській сфері при розгляді спору щодо її проходження, можуть бути відомі сторонам процесу і суду, який володіє цією інформацією, що базується на практиці розгляду певних категорій справ. Не потребують доказування також преюдиціальні факти — такі, що встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори, наприклад третейського суду) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Статтею не визначено преюдиціальність фактів, які встановлено судовими рішеннями адміністративних судів, але згідно з ч. 2 ст. 255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін. До обставин, що не потребують доказування, віднесено і презумповані факти — такі факти, які згідно з законом вважаються встановленими. Але, хоча від обов'язку доказувати зазначені факти звільняється одна зі сторін, таке припущення може бути спростовано у загальному порядку іншими особами, які беруть участь у справі.

При розгляді справи можуть не доказуватися також і визнані факти — обставини, які визнаються сторонами. Ці обставини не доказуватимуться, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (див. коментар до ст. 43).