4. Правила оформлення звіту з учбово-виробничої практики

4.1. Загальні вимоги

Виклад змісту звіту повинен бути науковим, чітким і ясним. Керівник практики звертає увагу студента на наявні помилки та неточності, але не виправляє їх сам.

Важливе значення має зовнішнє оформлення звіту з практики. Оформляти необхідно відповідно до державного стандарту України ДСТУ 3008-95 і міжнародного стандарту ІSO 5966:1982.

Звіт виконують за допомогою комп’ютерної техніки на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм), шрифт 14 Tіmes New Roman, міжрядковий інтервал 1,5. За необхідності допускається використання аркушів формату А3 (297х420 мм). Розміри полів: верхнє, нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту і дорівнювати п'яти знакам.

При оформленні роботи необхідно витримувати рівномірну щільність, контрастність і чіткість. Вписувати в текст окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Незначні друкарські помилки, описки, та графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою з нанесенням виправлень на тому ж місці. Виправлення повинно бути чорного кольору. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Прізвища, назви установ, організацій, фірм, та інші власні назви у роботі наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову роботи, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.

Скорочення слів і словосполучень подається відповідно до діючих стандартів з бібліотечної та видавничої справі.

Основний текст звіту з практки поділяють на розділи, підрозділи.

Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", „РОЗДІЛ”, "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ" друкують великими літерами симетрично до набору (не дозволяється їх підкреслювати, переносити в них слова). Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається більш, ніж з одного речення, між реченнями заголовка ставиться крапка.

Кожну структурну частину звіту треба починати з нової сторінки.

Відстань між заголовком розділу та заголовком підрозділу повинна дорівнювати 2 рядки, між заголовком підрозділу і подальшим текстом має бути 1 рядок, між заголовком підрозділу і останнім рядком попереднього тексту (у разі, коли закінчення одного підрозділу і початок іншого підрозділу розміщуються на одній сторінці) – 2 рядки. Не допускається розміщати заголовки в нижній частині аркуша, якщо після заголовка розташований тільки один рядок тексту.

4.2. Нумерація

4.2.1. Нумерація сторінок.

Всі сторінки звіту підлягають суцільній (наскрізній) нумерації. Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші і змісті номер сторінки не ставлять. На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Сторінки роботи нумеруються арабськими цифрами.

4.2.2. Нумерація структурних частин наукової роботи.

Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ" не мають порядкового номера. Тобто не можна друкувати : „1. ВСТУП” або „Розділ 6. ВИСНОВКИ”.

Розділи, підрозділи звіту слід нумерувати арабськими цифрами.

Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Розділи нумеруються наскрізною нумерацією. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка. Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

4.3. Ілюстрації

Ілюструють звіт з практики, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Ілюстрації (фотографії, креслення, малюнки, схеми, графіки, діаграми) варто розташовувати в роботі безпосередньо після тексту, де вони вперше згадуються або на наступній сторінці. На всі ілюстрації повинні бути дані посилання в тексті.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках „(рис. 3.1)” або зворот типу: „...як це видно з рис. 3.1” або „...як це показано на рис. 3.1”.

Якщо ілюстрації створені не автором роботи, необхідно в тексті давати посилання на відповідні літературні джерела.

Ілюстрації повинні мати найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом "Рис.". Ілюстрації нумерують арабськими цифрами в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Якщо додаток містить ілюстрації, то вони нумеруються порядковою нумерацією в межах кожного додатка. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу (додатка) і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

П риклад оформлення ілюстрації наведено на рис. 1.

Рис. 1. Структура кредитного портфелю за контрагентами:

1 – кредити, надані суб’єктам господарювання (63%);

2 – кредити, надані фізичним особам (31%);

3 – міжбанківські кредити (6%).

Назви ілюстрацій розміщують після їх номерів. Тематичний заголовок ілюстрації містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис). Підрисунковий підпис будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом який не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Назва міститься під ілюстрацією з абзацного відступу від початку рядка.

Відстань між останнім рядком попереднього тексту і ілюстрацією повинна бути 1 рядок, між ілюстрацією і її назвою – 1 рядок, між назвою ілюстрації (або пояснювальними даними) і наступним текстом – 1 рядок.

4.4. Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць. Таблицю розташовують по всій ширині аркуша з дотриманням лівих і правих полів.

Таблицю варто розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. Таблиця розміщується таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного звіту або з поворотом за годинниковою стрілкою. На всі таблиці повинні бути дані посилання в тексті роботи, при цьому слово „таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: „… у табл. 1.2”.

Таблиця (номер)

Назва таблиці

Головка								Заголовки граф
								Підзаголовки граф
Рядки
	Боковик (заголовки рядків)	Графи (колонки)

Рис.2. Приклад оформлення структурних частин макета таблиці

Таблиці нумеруються арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу. Якщо додаток містить таблиці, то вони нумеруються порядковою нумерацією в межах кожного додатка. Номер таблиці складається з порядкового номера розділу (додатка) і порядкового номера таблиці в межах розділу (додатка), розділених крапкою.

Назва повинна бути стислою і відбивати зміст таблиці.

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються, розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предикат або присудок таблиці (тобто дані, якими характеризується підмет) – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані слова тут також виносять у об’єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися; неоднорідні – посередині графи, лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Наприкінці заголовків і підзаголовків таблиць, граф і рядків крапки не ставлять. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Якщо рядки або графи виходять за формат сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку. При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому – боковик.

Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Відстань між назвою таблиці і останнім рядком попереднього тексту повинна дорівнювати 1 рядку. Відстань між назвою таблиці і головкою таблиці, а також між таблицею і наступним текстом повинна дорівнювати 1 рядку.

4.5. Переліки

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині тексту підрозділів. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку варто ставити малу літеру української абетки з дужкою, або не нумеруючи - дефіс (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації переліку варто використати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Перелік першого рівня деталізації з малими літерами розміщують з абзацного відступу, другого рівня - з відступом щодо місця розташування переліку першого рівня деталізації.

Приклад: "... ліцензуванню підлягають наступні види банківських операцій:

а) операції з готівкою;

б) активні операції:

1) надання кредитів (банкам, юридичним і фізичним особам);

2) факторинг й ін.;

в) пасивні операції:

1) залучення депозитів юридичних і фізичних осіб;

2) одержання кредитів від банків й інших."

4.6. Цитування та посилання на використані джерела

При написанні звіту з практики автор повинен посилатися на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться у роботі, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал не включений до останнього видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в роботі.

Посилання в тексті роботи на джерела варто вказувати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1–7]...".

Якщо посилаються на всю роботу, то у квадратних дужках пишуть порядковий номер джерела в списку джерел. Наприклад, "...окремі автори [27, 40, 64] не розділяють подібну точку зору". Якщо в тексті викладаються твердження, положення, висновки, вживається цитата або й ін., автором яких не є студент, то у квадратних дужках указують номер джерела за списком й, через кому, номер сторінки, що цитується або згадується. Наприклад: "... частка інформаційної роботи перевищує 70% [126, с. 53]".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначаються трьома крапками. Вони вставляються у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виділити ставлення автора тексту до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

4.7. Формули

Формули й рівняння розташовуються безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище й нижче формули повинно бути залишено по одному вільному рядку. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подавати в одному рядку, а не одну під одною. Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою. Невеликі формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Нумерація формул - у межах розділу, у додатку - у межах додатка. Номер формули складається з номера розділу (додатка) і порядкового номера формули, розділених крапкою. Наприклад, формула (1.3) - третя формула першого розділу. Номер формули вказують на рівні формули в круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і спрямовано в сторону номера.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули, варто приводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони дані у формулі. Пояснення значення кожного символу й числового коефіцієнта варто давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають словом "де" без двокрапки.

Приклад: "... модель товарного балансу представлена формулою [23, с.15]

Р = Зн + П - Зк - В, (3.1)

де Р - реалізація,

Зн - запаси на початок періоду,

П - надходження товарів,

Зк - запаси на кінець періоду,

В - інше вибуття товарів.

Переносити формули або рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій, причому знак операції спочатку наступного рядка повторюють. При переносі формули або рівняння на знаку множення застосовують знак "х".

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбаченими правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

4.8. Список використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

На початку списку використаних джерел розміщують закони України, укази Президента, документи Уряду України, інструктивно-нормативні матеріали. Далі джерела розміщують в алфавітному порядку за прізвищами перших авторів або по заголовках за їх наскрізною нумерацією. Дані про джерела приводяться мовою оригіналу.

У табл. 1 наведено приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у роботі.

Таблиця 1

Приклади бібліографічного опису окремих джерел

Характеристика джерела	Приклад оформлення
Законодавчі, нормативні акти	Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. текст із змін. станом на 1 лип. 2002 р. / М-во юстиції України. – К.: Вид. дім „Ін Юре”, 2002. – 129 с. – (Кодекси України).
Характеристика джерела	Приклад оформлення
Книги	Сімонок В.П. Фінансова рівновага підприємства / Нац. юрид. акад. України. – Х.: Основа, 2000. – 331 с. – Бібліогр. с. 291 – 329.
	Оплата праці в сільськогосподарському виробництві / М-во аграр. політики України, Наук.-дослід. центр нормативів праці; Ю.А. Лузан, В.В. Вітвіцький, О.А. Аврамчук та ін. – К.: Центр „Агропромпраця”, 2006. – 462, [1] с.: іл., табл.
	Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: У 4 т. / Акад. прав. наук України, Держ. патент. відомство України, Держ. агентство України з авт. і суміжн. прав; За заг. ред. О.Д. Святоцького. – К.: Вид. дім „Ін Юре”, 2005. – Т. 1 - 4.
Складові частини журналу	Гуляева Т., Ильина И. Оценка взаимосвязи экономических показателей с эффективностью производства // АПК: экономика, управление. – 2004. - №1. – С. 62 - 63.
Електронний ресурс	Розподіл населення найбільш чисельних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти [Електронний ресурс]: За даними Всеукр. перепису населення 2001 р. / Держ. ком. статистики України; Ред. О.Г. Осауленко. – К.: CD-вид-во „Інфодиск”, 2004. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) цв. 12 см. – (Всеукр. перепис населення, 2001) – Систем. вимоги: Pentium-266; 32 Mb RAM; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Заголовок з титул. екрану.
	Форум: Електрон. інформ. бюл. – 2005. № 118. – Режим доступу: http://www.mcforum.vinnitsa.com/mail-list/118.html. - Заголовок з екрану

4.9. Додатки

Додатки оформлюють як продовження звіту з практики на наступних його сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Кожен додаток починається з нової сторінки. У змісті роботи можна вказувати як кожен з наявних у роботі додатків з відповідними їм сторінками, так і перший аркуш додатків. Додатки повинні мати загальну з іншою частиною роботи наскрізну нумерацію сторінок.

Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток ___” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки позначаються послідовно великими літерами української абетки (додаток Д), за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

За необхідності текст додатку може бути розділений на розділи і підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому випадку номер розділу додатку складається з букви додатку й поточного номера розділу додатку, розділених крапкою. Наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.

Наявні в тексті додатка ілюстрації, таблиці, формули варто нумерувати в межах кожного додатка. Наприклад, рис. А.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка А, формула (Д.3) – третя формула додатка Д.

Якщо додаток не вміщується на одній сторінці, його можна переносити на наступні, при цьому на другій в верхньому рядку посередині пишеться “Продовження додатку ____”, а якщо додаток займає більше, ніж три сторінки, на останній пишеться “Закінчення додатку ____”.

Якщо в роботі як додатки використовуються документи (оригінали або їхні копії), що мають самостійне значення й які оформлюються відповідно вимог до документів даного виду, їхні копії вміщують в роботі без змін в оригіналі. Перед копією документа вміщують чистий аркуш паперу, на якому посередині друкують слово "ДОДАТОК__" великими літерами і на другому рядку - його назву (за наявності). Сторінки документа нумеруються наскрізною нумерацією, номер проставляється в правому верхньому куті без крапки в кінці.

Копії документів повинні бути представлені на аркушах стандартного формату білого кольору з однієї сторони аркуша.