10. Стан і структура вищої освіти в Україні ???

Структуру вищої освіти в Україні важко зобразити на площині, оскільки вона дуже перевантажна наявністю паралельних гілок (доступ до аспірантури дає не тільки кваліфікація магістра, а й кваліфікація спеціаліста, причому спеціалісти мають доступ і до кваліфікації магістра), застосуванням таких понять, як “Освітній рівень”, “Освітньо-кваліфікаційний рівень”, наявністю чотирьох рівнів вищої освіти, чотирьох рівнів акредитації вищих закладів освіти, до яких віднесено технікуми, тощо.

Спрощене зображення структури вищої освіти в Україні, на якому не показані заклади ІІ рівня акредитації та відмінності закладів ІІI та ІV рівнів акредитації.

Безумовно, чинну систему вищої освіти України у найближчий час чекають серйозні зміни. В першу чергу це стосується пошуку місця технікумів в її структурі.

Найпростіший шлях – перейменування технікумів у коледжі з наданням їм права підготовки бакалаврів – здається найпростішим лише на перший погляд. Технікуми були переведені до системи вищої освіти без жодних змін у системі підготовки техніків, яких перейменували у молодших спеціалістів. Але ж найважливішою ознакою вищого закладу освіти є поєднання навчання з науковими дослідженнями. Принцип нероздільності навчання з науковими дослідженнями – один з фундаментальних принципів, проголошених Великою Хартією Університетів. А чи відбуваються наукові дослідження у технікумах? З упевненістю можна сказати – ні. І де-факто і де-юре, бо згідно зі статтею 47 Закону України «Про вищу освіту» викладачі технікумів - це педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю. Таким чином, якщо хтось з викладачів технікумів і займається науковими дослідженнями, це є його особистою справою, хоча й заслуговує схвалення і всілякої підтримки.

Інша справа – викладачі університетів, академій тощо. Їх Закон іменує науково-педагогічними працівниками – особами, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Таким чином, технікуми не повинні бути у структурі вищої освіти, їх треба повернути до системи середньої професійної освіти, яка повинна надавати доступ до вищої освіти поряд з повною загальною середньою освітою.

Якщо в Україні буде прийнята система ступенів "бакалавр – магістр – доктор (PhD)", то структуру національної системи вищої та спеціальної професійної освіти можна буде представити так:

11. Проблеми та перешкоди, які гальмують входження України в європейський освітній простір

Серед проблем вищої школи України фахівці як найболючіші в контексті трансформації вищої освіти до Болонських реформ виділяють такі:

1.Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584 (кращі світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше).

2.Недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.

3.Стійка тенденція до погіршення рівня підготовки вступників.

4.Розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, відсутність обґрунтованих прогнозів розвитку ринку праці.

5.Невиправдана плутанина з рівнями спеціаліста і магістра.

6.Криза системи підвищення кваліфікації та перепідготовки, важливий загальноєвропейський принцип "освіта протягом життя" поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

7.Консерватизм вищих навчальних закладів, неготовність більшості університетів України не до косметичних змін, а до системних перетворень, рівень академічної, наукової, адміністративно-фінансової автономії ВНЗ значно нижчий від середньоєвропейського, що гальмує реформування освіти. Скажімо, і з високих трибун, і на нарадах і конференціях ми чуємо, що запровадження Болонських реформ означає обов’язковий перехід всіх ВНЗ на модульний принцип організації навчання з ліквідацією сесій, тотальний тестовий контроль знань.

8.Недостня поінформованість не лише громадськості, а й самих учасників навчально-виховного процесу про зміст Болонських реформ, дещо спрощене сприйняття мобільності – ніякого автоматичного визнання курсів і кваліфікацій бути не може, все здійснюється на рівні домовленостей між ВНЗ. Низьким залишається рівень наукового забезпечення та супроводження реформ, аналізу реальних переваг і недоліків вітчизняної системи освіти порівняно з так би мовити “бажаним європейським ідеалом”.

9.Різке відставання матеріально-технічної бази освіти і наукових досліджень, рівня оплати праці від середньоєвропейських показників, що зумовлює односторонній характер мобільності викладачів і науковців, в першу чергу, молодих.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Більшість зазначених проблем і перешкод повинні розв’язуватися на загальнонаціональному рівні з внесенням змін до законодавства, але чимало завдань стоїть перед університетом, перед кафедрами, перед кожним викладачем.