39.Реалізація дії Са,ітф,даг.

Іони кальцію — еволюційно прадавні внутрішньоклітинні месенджери та регулятори багатьох ферментних систем і фізіологічних функцій клітин, зокрема клітинного росту, поділу клітин, скорочення м’язових та інших скоротливих білків, згортання крові, секреції гормонів та нейромедіаторів, передачі нервового імпульсу тощо.

Регуляторна функція Са2+ (передавання сигналу від гормону, медіатора та активація ефекторних біохімічних систем) здійснюється шляхом зростання внутрішньо-клітинної (цитозольної) концентрації іона (звичайно, від 10–8-10–9 до 10–6 М). Це значне зростання концентрації вільного Са2+ здійснюється шляхом включення зовнішньоклітинним біорегулятором одного з таких механізмів:

— відкриття кальцієвих каналів (рецепторчутливих каналів) на плазматичній мембрані і входу в клітину екстрацелюлярного Са2+ (механізм, що реалізується здебільшого при взаємодії нейромедіаторів з іонотропними рецепторами);

виходу іонів кальцію в цитозоль з його внутрішніх депо — мітохондрій та цистерн (канальців) ендоплазматичного (саркоплазматичного) ретикулума (мобілізація кальцію з внутрішніх депо); включення цього механізму потребує стимуляції гормоном чи іншим біорегулятором фосфоінозитидної системи, інтермедіати якої спричиняють вихід кальцію з органел. Перехід клітини із стану активації до функціонального спокою відбувається в результаті зменшення цитозольної концентрації кальцію до вихідної, що забезпечується “викачуванням” Са2+ з цитозолі в екстрацелюлярний простір та “закачуванням” іона у внутрішньоклітинні депо. Цей процес є енергозалежним транспортом проти градієнта концентрації і досягається за рахунок функціонування Са2+-АТФаз плазматичних мембран та мембран внутрішньоклітинних органел. Універсальним акцептором хімічного регуляторного сигналу від іонів Са2+ є кальмодулін (КМ) — білок з молекулярною масою близько 17 кД, який може зв’язувати чотири іони кальцію: Специфічне зв’язування Са2+ з молекулою КМ призводить до змін конформації білка, який набуває властивості взаємодіяти з чутливими до КМ білками, в тому числі протеїн кіназами (Са/КМ-залежними протеїнкіназами), які регулюють функції багатьох важливих ферментів, збільшуючи їх каталітичну активність.

41.Гіпоталамо-гіпофізарна система.Ліберини і статини.

Гіпоталамус є зоною головного мозку, яка регулює активність гіпофіза і периферійних ендокринних залоз шляхом продукції в нейросекреторних клітинах специфічних гіпоталамічних, гіпофізотропних гормонів та дії нейротрансмітерів, що контролюють функції підпорядкованих залоз внутрішньої секреції через симпатичну та парасимпатчну нервову систему. Згідно з рекомендаціями Комісії з біохімічної номенклатури Міжнародного біохімічного союзу (1974), гормони гіпоталамуса, що сприяють вивільненню (release — англ.) певних гормонів гіпофіза, позначають як “ліберини” (рилізинг-гормони), а біорегулятори, які гальмують вивільнення гіпофізарних гормонів — “статини” (інгібіруючі гормони). На даний час встановлені утворення та секреція в гіпоталамусі таких пептидних гіпофізотропних гормонів: Соматоліберин (соматотропін-рилізинг-гормон, СТГ-РГ) — під впливом СТГ- РГ стимулюється продукція і вивільнення в гіпофізі гормону росту. Соматостатин (СС; гормон, що інгібірує виділення гормону росту) — гормон, під впливом якого гальмуються продукція і вивільнення гормону росту; крім гіпоталамуса, соматостатин синтезується також в острівках підшлункової залози та інших клітинних утвореннях шлунково-кишкового тракту, де виконує специфічні фізіологічні функції.

Пролактостатин (пролактин-інгібіруючий гормон, ПІГ) — пептид, що гальмує продукцію пролактину та має гонадоліберинову активність.

Тироліберин (тиротропін-рилізинг-гормон; ТРГ) — гормон, під впливом якого стимулюється продукція і вивільнення тиреотропного гормону гіпофіза.

Гонадоліберин (гонадотропін-рилізинг-гормон; ГнРГ; люліберин) — під впливом ГнРГ стимулюється синтез і вивільнення гонадотропних гормонів ФСГ та ЛГ.

Кортиколіберин (кортикотропін-рилізинг-гормон) — гормон, що стимулює вивільнення кортикотропіну. За хімічною природою ліберини та статини є поліпептидами, що секретуються певними нейронами гіпоталамуса, та, надходячи разом із біогенними амінами (дофаміном, серотоніном, норадреналіном) і іншими нейромедіаторами через систему портального кровообігу або нейрон альні аксони в аденогіпофіз, регулюють його специфічні гормональні функції. Продукція гіпоталамічних гормонів є об’єктом складної регуляції з боку центральної нервової системи, нейромедіатори якої (біогенні аміни, нейропептиди, медіаторні амінокислоти) здійснюють модулюючий вплив на функціональну активність ядер гіпоталамуса.