Суспільні науки Історія

50-70-ті pp. були часом виходу узагальнюючих наукових праць у галузі суспільних наук, літературознавства і мовознавства. Було видано першу в історії українського народу україномовну універсальну енциклопедію, дво­томний «Словник української мови», 8-томну в 10 книгах академічну «Істо­рію Української РСР», 8-томну «Історію української літератури». Велика синтетична праця «Історія українського мистецтва» удостоєна в 1971 р. Дер­жавної премії УРСР. Наприкінці 50-х-на початку 60-х pp. побачили світ «Матеріали до вивчення історії української літератури» — цінне джерело, яке й нині залишається важливим посібником для кожного, хто вивчає істо­рію української культури. Тоді ж було підготовлене фундаментальне акаде­мічне двотомне етнографічне дослідження «Українці», яке, на жаль, через мізерний тираж практично невідоме читачеві. Побачив світ перший радян­ський посібник з історії української культури (М. Марченко).

В 60-80 pp. виникло багато яскравих художніх творів. Користувалися великою увагою читачів твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана. У цей час виявився яскравий талант Григора Тютюнника, якого літературознавці порівнюють з В. Шукшиним. Державну премію УРСР 1978 р. було присуджено (посмертно) автору яскравої національної дилогії «Лебедина зграя» і «Зелені млини». Світ давній і нинішній відкривали чи­тачі в романах П.Загребельного, С. Скляренка.

Негативні наслідки для культурного розвитку мала сумнозвісна дискусія - 1968 р. про роман О. Гончара «Собор», в якому автор виявив за­непокоєння негативними явищами в морально-духовній сфері радян­ського суспільства, а також VI пленум правління Спілки письменників України восени 1970 р., на якому було оголошено перелік «ідеологічно невитриманих» творів. Лише в останні роки побачили світ окремі тво­ри І. Чендея, В. Дрозда, Р. Іваничука, О. Бердника. На початку 70-х pp. відбувалася критична облога письменників, поетів, перекладачів, науко­вців І. Білика, М. Лукаша, Г. Кочура, Б. Харчука, Г. Нудьги, розгроми худо­жніх і наукових творів, як-от: дослідження І. Іллєнка «Григорій Квітка-Основ'яненко», 8-го тому «Історії української літератури».

Кіно

У середині 50-х років в українське кіно прийшло нове покоління молодих кінематографістів, збільшився випуск картин, збагатилася їх те­матика. Знаходить подальший розвиток біографічний жанр — фільми «Іван Франко» (реж. Т. Левчук), «Григорій Сковорода» (реж. І. Кавалерідзе). проблеми сучасності знайшли втілення у фільмах «Доля марини» (реж. В. Івченко і І. Шмарук), «Весна на Зарічній вулиці» (реж. Ф. Ми-ронер і М. Хуциев), «Два Федори» (реж. М. Хуциев) та ін. У картинах 60-х років спостерігається звернення до внутрішнього світу героя. Одне із центральних місць посідає тема перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Увагу кінематографістів знову привертають твори укра­їнської класики(«Лісова пісня», реж. В. Івченко; «Вечір напередодні Івана Купала», реж. Ю. Іллєнко; «Кам'яний хрест», реж. Л. Осика), зростає зацікавленість жанром комедії («За двома зайцями», реж. В. Іванов, «Катя-Катюша», реж. Г. Липшиць), створюються фільми для дітей і юнацтва.

Виникло «українське поетичне кіно» — унікальне культурне явище, яке привернуло увагу творчістю С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики, І. Миколайчука, допомогло українській інтелігенції об'єднувати творчі зусилля. Але, з іншого боку, політичне керівництво, налякане зростанням політич­ної активності, посилювало боротьбу з інакодумством, «націоналізмом», під яким фактично розумілося прагнення до національної справедливості та реальної рівності, або й просто всякий інтерес до національних проблем, власної історії, мови. І ось на початку 60-х pp. Хрущов таврує авангардові течії в мистецтві «правильно» відбивати дійсність, а зі сходів Білоруського державного університету лунає його нове гасло: «Чем скорее все мы загово­рим по-русски, тем быстрее наступит коммунизм». В Ленінграді та Москві почалися перші політичні процеси над письменниками — під тиском центральних органів українське керівництво також вдалося до репресивних акцій. Особливого поширення вони набули після усунення від влади М. Хрущова. Наприкінці 1965 р. у Києві, Львові, Івано-Франковську, Луцьку, Тернополі заарештовано декілька активних представників української творчої молоді, з-поміж яких були літературний критик М.Горинь, художник О. Заливаха, літературознавець М. Косів та ін. «Відлига» закінчилася оста­точно в 1972 p., коли було знято з поста першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, який підтримував деякі починання в галузі відродження україн­ської культури.