5. Національно-культурне відродження у Галичини

У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший - присвячений збиранню народної спадщини (1816-1847); другий -організаційний (1848-1860); третій - політичний (1861-1918).

В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-католицьке духовенство.

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Навчання у школах велося польською мовою.

Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви І.Могильницький, М.Герасевич, В.Компаневич, І.Лаврівський та ін. І.Могильницький (1777-1831) був автором першої в Галичині граматики української мови.

Помітний внесок у національно-культурне відродження Галичини зробили М.Герасевич - автор твору з історії української церкви. В.Компаневич - дослідник історії монастирів, Ї.Лаврівський. який підготував популярну історію Русі та переклав польською мовою «Повість временних літ».

Наприкінці 20-х років XIX ст. у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання «Руська трійця». До нього увійшли Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811—1866) та Яків Головацький (1814-1888). Активну участь в діяльності гуртка брали Микола Устиянович (1811-1885 рр.) і Григорій Ількевич (1803-1841).

Великий інтерес діячі «Руської трійці» проявляли до народної творчості. Вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. В 1833 р. був підготовлений їх перший рукописний збірник - «Син Русі», куди увійшли вірші руською мовою, а в 1835 р. — фольклорно-літературна збірка «Зоря».

Знаменною подією був вихід у світ 1837 р. у Будапешті літературного альманаху «Русалка Дністровая», підготовленого діячами «Руської трійці». Вступне слово написав М.Шашкевич.

Важливим було те, що в альманасі застосовано фонетичний правопис, вперше використана народна мова. Всі твори друкувалися не латинкою або кирилицею, а «граждан кою ».

З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація - Головна Руська Рада (ГРР), У діяльності вона обмежувалася вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галичини. Делегація галицьких русинів, уповноважена ГРР, звернулася до монарха Австрії Франца Иосифа II з проханням: ввести у школах Галичини викладання всіх предметів руською (українською) мовою, всі цісарські укази й урядові постанови оголошувати руською мовою; розвивати руську мову в усіх округах, де проживають русини; зрівняти у правах представників трьох обрядів (греко-католицького, латинського та вірменського); русинам (українцям) надати право брати участь в усіх адміністративних установах Австрійської держави.

Визвольний рух народних мас Східної Галичини в середині XIX ст. багато в чому пов'язаний з діяльністю «народовців». У 1868 р. вони заснували у Львові Товариство «Просвіта», яке мало на меті поширення освіти серед народу. За активної допомоги вчителів і парафіяльних священиків товариство створило широку мережу читалень, бібліотек, де діяли хори, театральні трупи, спортивні секції, кооперативи.

Завдяки самовідданій праці таких провідних діячів «Просвіти», як Анатоль Вам їм і шп. Омелян Огоновський, Омелян Партацький до 1914 р. товариство налічувало 77

них відділень, близько 3 тис

Львівської філії і близько 200 тис. товариства «Сажі?» та «Січ».

с, читалень і бібліотек, понад 36 тис. членів у складі - У сільських читальнях. Виникали перші молодіжні

У середині 70-х років XIX ст. у духовному та суспільно-політичному житті Галичини почав зароджуватися новий радикальний напрям, очолений І. Франком та його однодумцями МЛа&інком. О.Терлецьким, С.Даниловичем, К.Трильовським, Ф.Вовком та

ін. Це невелике коло молодих людей мало на меті докорінно змінити напрям українського

визвольного руху відповідно до передових ідей часу, збагатити його політичними вимогами. З ініціативи І.Франка, М.Павлика та С.Даниловича прогресивна інтелігенція Східної Галичини створила 1890 р. Русько-українську радикальну партію - першу в Україні політичну організацію європейського типу.

У 1864 р. у Львові було засновано український професійний театр «Руська бесіда», який очолив О. Бачинський. Його репертуар складався із творів наддніпрянських і західноукраїнських письменників, кращих зразків європейської драматургії.

У творчості західноукраїнських художників, які здобули освіту у Європі, досить виразно виявляється вплив академічних традицій. Поступово їхній живопис набуває демократичнішого характеру. Зачинателями західноукраїнської реалістичної школи були К. М. Устиянович - «Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела», «Шевченко на засланні»; Т. Д. Копистинський - «Гуцул з Липовиці», «В селянській хаті», «Погорільці».

З'явилося чимало архітектурних споруд: у Львові - будинки політехнічного інституту (арх. Ю. О. Захаревич), Галицького крайового сейму (арх. Ю. Гохбергер), у Чернівцях - будинок резиденції митрополита Буковини (арх. И. Главка), на Закарпатті -мисливський палац графів Шенборнів.

Лекція 13-14. Українська культура XX ст.

7. Українська культура початку XX спи

У XIX - на початку XX ст. українська культура досягла свого розквіту. Це був період, позначений зростанням національної самосвідомості. На цій хвилі розгортається творчість цілої плеяди українських митців, які збагатили вітчизняну духовну скарбницю.

XX століття для України стало часом великих випробувань, важливих суспільно-політичних подій, що часто призводили до знищення засад національно-культурного буття, були згубними для діячів культури та не сприяли збереженню культурних цінностей. Та незважаючи на складні катаклізми, українська культура продовжувала плідно розвиватися.

Незважаючи на урядові заборони, розширювалася сфера вживання української мови. Розвиткові українського книгодрукування перешкоджала цензура, яка постійно обмежувала видання книжок українською мовою. Рідною мовою заборонялося користуватися під час проведення наукових та громадських заходів. Проте українська мова поступово проникає в різні сфери народного буття. Прогресивні діячі відстоювали право на навчання в школах рідною мовою; були створені україномовні підручники для початкової школи. У Львівському та Чернівецькому університетах існували українознавчі кафедри. Під час революції 1905-1907 рр. в Україні поширюється діяльність «Просвіт», що видавали літературу українською мовою, читали лекції, відкривали бібліотеки.

На початку XX ст. у Західній Україні поширюється січовий рух, що орієнтувався на відродження традицій запорізької військової справи.

Значну роль у пропаганді української літератури, досліджень з історії, археології, етнографії відіграли журнали «Киевская старина», «Українська хата», «Літературно-науковий вісник». На Заході України національно свідомі наукові сили об'єдналися в Наукове товариство ім. 71 Шевченка (1892. діє донині).

Бурхливим було мистецьке життя. У цей час працюють класики української літератури - І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, письменники молодшої генерації - В. Винниченко, О. Олесь, В. Стефаннк: корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Старицький. М. Садовський, М. Заньковецька; композитори

М. Лисенко, К. Стеценко, С. Людкевич, О. Кошиць; художники В. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бойчук.

Українська культура початку XX ст. розвивалася у руслі загальносвітових тенденцій, тяжіючи до авангарду. Зокрема, в літературі це письменники Східної ■ України» об'єднані навколо журналу «Українська хата» (А. Кримський, М. Вороний, М. Філянський, Г. Чупринка).

У руслі авангарду розвивався український живопис. Молоді художники відмовлялися від академічних традицій, намагалися в нових естетичних формах вирішити складні проблеми, що поставали перед суспільством.

Українське мистецтво початку XX ст. було вищим щаблем розвитку нашої культури. З часу утворення Центральної Ради (3 березня 1917 р.) почалася активна державна підтримка української культури. Керівництво Центральної Ради підтримувало загальнодемократичні вимоги про скасування будь-яких обмежень щодо української мови, культури, суспільно-політичного життя.

Центральна Рада проводила активну політику на ниві освіти. Було взято курс на створення єдиної народної загальноосвітньої школи. Послідовно проводилася українізація освіти, чому сприяв І Всеукраїнський педагогічний з'їзд (квітень 1917р.) та Всеукраїнський учительський з'їзд (серпень 1917р.). На місцях створювалися бібліотеки та готувалися передумови для початку викладання з 1 вересня 1917 р. у початкових школах українською мовою. У гімназіях та середніх школах запроваджувалося вивчення української мови, літератури та історії. У 1917р. у Україні почав виходити педагогічний журнал «Вільна українська школа».

Відбувалася українізація вищої школи. У вузах запроваджувалася змішана мова викладання, були створені українознавчі кафедри. За Центральної Ради в Україні з'явилися нові вищі навчальні заклади: Київський український народний університет, Київський юридичний інститут, Київський географічний інститут, Кам'янець-Подільський український народний університет, Херсонський педагогічний інститут. 5 грудня 1917 р. було засновано Українську Академію мистецтв, що давала вищу художню освіту. Першим ректором Академії став Ф. Кричевський, професорами були українські художники М. Бойчук, В. Кричевський. Г, Нарбут, О. Мурашко та інші.

Пожвавилися театральна діяльність. За ініціативи Леся Курбаса у Києві було створено Молодий театр, довкола якого об'єдналися обдаровані актори молодшого

_й

покоління. Керівництво Української Центральної Ради усвідомлювало необхідність охорони пам'яток старовини і мистецтва. Продовжували існувати старі та відкривалися

нові краєзнавчі та історичні музеї, працювали Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва, Одеське товариство історії і старожитностей.

Події громадянської війни в Україні не сприяли розвиткові культури, спричинили до припинення функціонування багатьох культурно-освітніх закладів.

Після закінчення громадянської війни держава знову повертається до проблем культури, розглядаючи її як невід'ємну складову частину партійної роботи. Після встановлення радянської влади в Україні у сфері культури починають здійснюватися перетворення, відомі як «культурна революція». Набувають поширення ідеї Пролеткульту, що відкидали ідеї спадкоємності в культурі, вважали, що культура панівних класів ворожа робітникам і селянам.