15. Метафізика та діалектика – два методи філософського пізнання.

Про метафізику див. попередні пункти.

Альтернативність осмислення проблем буття має місце і в підходах до з’ясування проблем розвитку, розкриття його сутності, методів пізнання тощо. Мова йде про діалектику і метафізику як певних альтернативних філософських концепцій.

Поняття “діалектика”, якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень:

1) в античній філософії поняття “діалектика” означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння вести полеміку – вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів.

2) під поняттям “діалектика” розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю;

3) діалектика – це теорія розвитку “абсолютної ідеї”, “абсолютного духу” (у Гегеля);

4) діалектика – це вчення про зв’язки, що мають місце в об’єктивному світі;

5) діалектика – це теорія розвитку не лише “абсолютної ідеї”, “абсолютного духу”, як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо;

6) діалектика – це наука про найбільш загальні закони розвитку природи суспільства і пізнання;

7) діалектика – це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об’єктивного світу, процесу пізнання істини.

16. Гносеологія як розділ філософії. Головна проблема.

Гносеологія – розділ філософії, який досліджує природу і сутність людського пізнання.

Проблема пізнання, пізнаваності світу - одна з основних проблем філософії. Здавна вона була й залишається предметом посиленої уваги філософії (особливо з тих пір коли була усвідомлена відносна протилежність суб'єкта і об'єкта, ідеального й матеріального).

Пізнання - це процес, в якому здійснюється пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, досліджується суть і можливість пізнання людиною природи та самої себе, виявляються передумови, засоби, закономірності руху пізнання та критерії його істинності. Гносеологія досліджує вихідні умови й основи пізнання, виступає узагальненням пізнавального досвіду людства.

З розвитком філософії, науки та практики змінювалась і проблематика пізнання. Воно ставало дедалі більш творчим, особливо наукове. Накопичувались знання, навички й уміння людини, що сприяло формуванню проблем, вирішенню одних і постановці інших, осмисленню їх характеру та сутності.

Головні питання:

• З’ясування природи пізнання, виявлення основ та умов пізнавального процесу.

• Виявлення кінцевого джерела знань, характеристика об’єктів пізнання (те, на що направлене пізнання).

17. Агностицизм як філософська позиція.

Агностицизм — філософська установка, відповідно до якої неможливо однозначно довести відповідність пізнання дійсності, а отже — вибудувати істинну всеосяжну систему знання.

Агностицизм — філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.

Виростає з античного скептицизму і середньовічного номіналізму.

Серед розмаїття А. можна виділити кілька підкатегорій.

Нещодавно запропоновані варіанти включають:

Сильний агностицизм (також «жорсткий А.», «замкнутий А.», «строгий А.», «абсолютний А.») — погляд, який полягає в тому, що питання існування/неіснування всесильного Бога та природи об'єктивної реальності — не може бути осягнутим через нашу вроджену неможливість перевірити будь-який досвід жодним іншим чином, окрім іншого суб'єктивного досвіду.

М'який агностицизм (також «слабкий А.», «відкритий А.», «емпіричний А.», «темпоральний А.») — погляд, який полягає в тому, що існування/неіснування Бога/богів на сьогодні не осяване, але не обов'язково не здатне бути осяянним, і тому потрібно утриматись судити аж поки більше доказів стануть доступними.

Апатичний агностицизм (також«прагматичний А.») — погляд, який полягає в тому, що не існує доказу існування/неіснування Бога/богів, але оскільки будь-який Бог (боги), який може існувати, виявляється індиферентним стосовно людства чи благоденства населення, питання, в основному, варте вивчення.

Агностичний теїзм (також «релігійний А.», «духовний А.») — погляд тих, хто не вимагає знати про існування Бога/богів, але все таки вірить у таке існування. (див. Знання і віра)

Агностичний атеїзм (також «недогматичний атеїзм») — погляд тих, хто не знає про існування/неіснування Бога/богів і не вірить у них. [1]

Ігностицизм — погляд, який полягає в тому, що ясне та зрозуміле визначення «Бога» має бути запропоноване до того, як питання існування Бога може бути виразно обговорене. Коли обране означення не врозумливе, ігностики притримуються некогнітивістичного погляду, що існування Бога безглузде або не може бути перевірене дослідним шляхом. Альфред Аєр, Теодор Дранж, й інші філософи вбачають атеїзм і А. несумісними з ігностицизмом, ґрунтуючись на тому, що атеїзм і А. приймають висловлювання «Бог існує» як зрозуміле й ясне, а отже, придатне для аргументування «за» чи «проти».