42. Стоїцизм як філософська і життєва позиція.

Стоїцизм — вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле, де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя.

Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.

Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців . Вони уявляли Космос як першооснову усього живого на світі. Вони вважали, що якщо їхня увага не буде спрямована на богів, то вони самі зможуть наблизитися до них і в певному значенні самі ними стати.

43. Філософія скептицизму.

У повсякденному використанні скептицизм (грец. σκέπτομαι — замічати, зауважувати, розглядати) може означати таке:

• сумніви щодо певного явища чи існування або властивостей певного об'єкту,

• метод судження, що засновується на неприйнятті передвчасних висновків.

У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій:

• (принципову) обмеженість знання,

• отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти,

• брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків (цинізм).

У класичній філософії, скептицизм означає вчення філософіської школи, представники якої стверджували, що вони не «заявляють нічого, але лише висловлюють власну думку». У цьому сенсі, філософський скептицизм — філософська позиція уникнення того, щоб постулювати остаточну істину. Застосований до себе, скептицизм поставив би під сумнів, чи є скептицизм прийнятною позицією взагалі.

Скептицизм як філософське вчення, що піддає сумніву саму можливість достовірного пізнання об'єктивного світу.

Використовуючи логічні засоби здійснення доказів, скептики дійшли висновку, що будь-яка істина доводиться лише іншою істиною. А це призводить до кола доведень, або до довільного вибору аксіом, або до нескінченної низки запитань. Тому висновок, що встановлення причини неможливо довести, цілком слушний. На підставі цих міркувань, аргументів (скептики називали їх «тропами») обґрунтовувалася рівнозначність протилежних тверджень, саме тому був проголошений головний принцип скептицизму — утримуватися від суджень.

44. Особливості філософії Середніх віків (фсв).

Філософія СВ поділяється на:

• Християнська античність (3-5ст)

• Класичне Середньовіччя (6-15ст)

• Некласичне (15-16)

Характерні риси:

• Ф. служниця теології

• Головний спектр проблем зміщено на духовність; головна духовна домінанта – віра

• Центральна проблема – проблема співвідношення віри і знання

• Середньовічна людина – істота, яка вирішення всіх проблем шукає в сфері духа

• Мета ФС – обґрунтувати Бога як вище буття

• Завдання – обґрунтувати християнство і християнський світогляд.

Починається ФСВ з апологетики (захист релігійних догматів на підставі аргументацій) і патристики ( пояснення Біблії).

Тетруліан (апологет) намагався захистити новий принцип філософії, тому стверджував, що християнська мудрість настільки глибока, що здається абсурдною.

«Вірую, тому що абсурдно»

Тертуліан проголошував, що християнська істина – дійсність, яку потрібно прийняти, а не розуміти, бо зрозуміти те що є - неможливо.

Найбільш відомим патристом ФСВ є Августин Блаженний.