62. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Філософські погляди Конфуція.

Філософські погляди давніх китайців зароджувались і розвивались у процесі критичного переосмислення міфологічної культури.

Пантеон богів давньокитайської міфології очолював Шан-ді. Він уособлював сили верховного божества – бога Неба, був творцем і керівником Всесвіту, а його представником на землі вважали імператора, який мав титул Сина Неба. Особливістю китайської міфології був культ предків, який ґрунтувався на вірі в можливість духів померлих впливати на життя й долі мешканців Піднебесся. Жителі Ст.Китаю опікувалися цими духами через жертвопринесення, або гарантували добро і уникали зло.

Характерним для китайської міфології було уявлення про навколишній світ як взаємодію двох суперечливих першопринципів – жіночого „інь” та чоловічого „ян”. Взаємодія цих принципів породжує всю багатоманітність існування предметів та явищ оточуючого світу і Всесвіту загалом.

Загальна особливість філософії Ст.Китаю – її спрямованість на вирішення етико-правових проблем.

Досягнення філософської істини – це найефективніший шлях до морального самовдосконалення. Головною проблемою філософії була практика управління країною та підлеглими.

Загальну ідею тогочасного світосприйняття описували формулою „гармонія неба, людини й землі”, яку розкривали вчення про існування п”яти першопричин усіх речей (води, вогню, дерева, повітря, землі); учення про поділ усіх предметів, явищ і процесів на інь та Ян тощо. Таким чином,китайська філософія через брак наукових знань пояснювала світ, використовуючи наївно-матеріалістичні ідеї, водночас нехтуючи ніби ненауковими загально філософськими проблемами.

+конфуціанство

+даосизм

Легізм(школа законників, або Фацзя). Головним предметом філософських роздумів легістів стало питання ефективного управління державою. Управляти державою не можна лише на основі доброчинності. Домінування доброчинності може спричинити до розвалу держави й виникнення анархії. Тому в управлінні треба поєднувати як принципи ненасильства на основі моральності, так і методи примусу (за допомогою армії). Армія та сила необхідні для того, щоб управляти „нерозумною” частиною жителів Піднебесся. Закони мали бути однакові для всіх, і покарання в разі їх порушень мали застосовуватись як до звичайних людей, так і до найвищих державних чиновників.

Моїзм. Моїсти критично ставилися до конфуціанства. Вважали, що марно сподіватися на долю. Праця, а не доля визначає зміст і сенс життя. Головним об”єктом клоніння вони вважали Небо. Небо для моїстів-бог. Небо хоче щоб всі любили один одного. Якщо одна людина любить іншу, то Небо зробить їх щасливими, а тих, хто не люблять інших, покарає. Небо створило все, що існує на землі, воно захищає жителів Піднебесся, не вимагаючи за це винагороди. Любить справедливість і не визнає війни.

Чань-буддизм. „чань”-медитація, споглядання. Особливість чань-буддизму – віра в можливість містичного споглядання на основі певної медитативної практики. Характерними особливостями були також недовіра до слова й тексту як каналу передачі знань і пізнання істини про життя, можливість отримання стану нірвани без довгострокових, виснажливих вправ та аскетичного способу життя, впевненість в тому що кожна людина має можливість поза розумового шляху отримання Великої істини. Людина-носій елементів Будди, що дає їй можливість отримати найвищі цінності життя в процесі самореалізації та самовдосконалення.

Основні засади конфуціанства

Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утво­рює своєрідне розуміння моральної природи людини, її вза­ємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільст­ва, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх націо­нальних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх від­повідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних об­ставин.

[ред.]Культ Неба

Передусім він зосереджується на двох давньокитайсь­ких культах — культі Неба і культі предків. Небо кон­фуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу ду­ховну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклонін­ня Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найваж­ливішою підставою того, щоб вважати його релігією.

[ред.]Благородна людина

Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, віч­ним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знай­ти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармо­нійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Та­ким ідеалом для людства є «мудрець», «благородна людина»,цзюньцзі, якій властиві обізнаність, обов'язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудре­ців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи.

На протилежному полюсі конфуціанство розглядає про­столюдина (сяожень), помисли якого спрямовані на те, як би вигідніше пристосувати­ся у житті. Сяожень нешанобливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимог­ливий до себе. Великі справи довіряти йому не можна. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки самовдосконаленню, то простолюдина може спонукати до вдос­коналення лише страх перед покаранням.

[ред.]Людинолюбство

Центральним етичним поняттям конфуціанства було вчення про жень - людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближ­німи головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.

Істинність такої моральної вимоги Конфуцій обґрунтовує не посиланням на Бога чи Божу волю, а міркуваннями корисності для суспільсва. Китайській культурі не властивий поділ моралі на божественну й людську. Благо - це те, що більшість людей вважає благом.

В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе міс­це, де б то не було — в сім'ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.

Найважливішим критерієм людської величі є взаємоповага вдома, старанність на робо­ті, правдивість у стосунках із оточуючими. Особливо важ­ливою є любов і повага довлади, батьків. Сім'ю конфуці­анство вважає основою політичної та соціальної структу­ри суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.

Ціллю самовдосконалення є досягнення рівня благородної людини цзюньцзі – цей рівень не залежить від соціального статусу, а досягається шляхом виховання в собі високих якостей.

Конфуцій запропонував ідею мирного співіснування. В основі його ідеальної держави було покладено поняття патерналізму. Патерналізм – філософська течія, представники якої стверджували, що управитель повинен піклуватись про своїх підлеглих, як батько піклується про своїх дітей. Для того, щоб правитель став батьком для підлеглих, він повинен мати високу мораль освіченості.

[ред.]Ритуали

У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. Конфуціанство вимагає неухильного дотримання лі, без якого неможлива держава. Без лі немає відмінності між небом і землею, між правителями й підлеглими, верхами й низами, літніми й юними. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Таким чином, конфуціанство за своїм характером консервативний, патріархальний світогляд.

Конфуціанство вважає, що добровільне дотримання людиною ритуалів набагато ефективніше виховує в ній принципи гідної поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що опирається на покарання.