2.Підходи до моделювання економічного зростання.

Зрозуміти сутність і механізми досягнення економічного зростання допомагає аналіз існуючих теорій і моделей економічного зростання, представленних економістами різних напрямків економічної думки.

У 1950-х роках Р. Харрод і Е. Домар відзначили деякі відмінні риси кейнсіанського підходу до аналізу проблем економічного зростання.

Зокрема, вважали, що:

- попит автоматично не дорівнює пропозиції, а заощадження - інвестиціям (капіталовкладенням);

- найважливішу роль в економічному зростанні відіграє формування попиту, насамперед попиту на інвестиції;

- основні технологічні коефіцієнти і пропорції (наприклад, відношення "капітал - продукт", "праця - капітал" та ін.) не змінюються унаслідок негнучкості цін і визначаються технічним прогресом, якщо він не впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів.

Відповідно до кейнсіанських моделей норма нагромадження (заощадження) - головний стратегічний фактор і основний параметр регулювання довгострокового зростання економіки. Це зростання стійке, якщо стійкі частка заощаджень у доході й відношення "капітал — продукт".

З кінця 1950-х років проблемами економічного зростання почали займатися економісти неокласичного напряму, до представників якого належать Д. Піке,Д. Mid, Р. Солоу, М. Браун і ін. Вони виходили з того, що:

- попит автоматично дорівнює пропозиції;

- у процесі економічного зростання головну роль відіграє пропозиція економічних ресурсів і ефективність їх використання;

- основні технологічні коефіцієнти змінюються залежно від цін виробничих факторів і характеру технічного прогресу.

Важливою передумовою неокласичної теорії була ідея про наявність вільної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні їх граничних продуктів, що забезпечувало стійкість економічної рівноваги. На базі цих передумов економісти неокласичного напряму запропонували свій варіант моделі економічного зростання. Це-— виробнича функція Кобба-Дугласа: була запроваджена система показників, що характеризувала залежності між затратами і випуском продукції (коефіцієнти еластичності випуску за ресурсами), між самими затратами (гранична норма заміщення і еластичність заміщення ресурсів); була дана система кількісних характеристик для економічного обґрунтування технічного прогресу: нейтрального, але такого, що впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів, матеріялізованого, тобто втіленого в засобах виробництва, і нематеріялізованого, але втіленого в засобах виробництва.

Кейнсіанські моделі - це найпростіші моделі, які використовуються як математичний інструментарій для вивчення економічної динаміки і факторів, що її визначають, а також для побудови прикладних економічних моделей та опису зв'язку глобальних економічних показників. Очікуваними величинами виступають обсяг національного доходу і темпи його зростання. Обмежувальними факторами тут беруть обсяг затрат капіталу і чисельність зайнятих у виробництві працівників, умовно прирівняних до чисельності населення країни. Головну увагу автори надають проблемам забезпечення повної зайнятості і підтримці стійких урівноважених темпів зростання економіки.

В моделі використовуються такі параметри:

- обсяг випуску продукції за певний період - В;

- обсяг поточних заощаджень - 3;

- обсяг інвестицій - К;

- приріст загального випуску продукції за якийсь одиничний період, виражений у вигляді частки всього випуску - ΔВ;

- частка доходу, що йде на заощадження (гранична схильність до заощадження) - d3;

- потреба в капіталі, зумовлена зростанням випуску продукції - К;

- потреба в капіталі, викликана приростом капіталу на виробництво одиниці продукції - кв .

Якщо не відбувається збільшення розмірів капіталу, необхідного для виробництва одиниці продукції, або капіталу, що необхідно на дану масу зайнятих, система рівнянь моделі матиме вигляд:

ΔВ1=ΔВ/В; d3=З/В; К=Кі/ΔВ; Кі=З; ΔВ1= d3/К.

Наведені рівняння дають можливість вирішувати два типи завдань:

• можна визначити траєкторію зростання загального випуску продукції при заданих величин норми заощаджень і коефіцієнта потреби в капіталі;

- по-друге, вважаючи заданими темпи приросту обсягу випуску продукції, можна вирахувати необхідну для його досягнення норму заощаджень (при заданому коефіцієнті потреби в капіталі) чи потребу в капіталі, зумовлену зростанням випуску продукції (при заданій нормі заощаджень).

Загальне уявлення про сутність і зміст неокласичного напряму дає модель загальної рівноваги економічної системи К. Кожікзю. Його модель охоплює 10 параметрів: 5 екзогенних (заданих ззовні) і 5 ендогенних (розрахункових, очікуваних).

Екзогенні параметри:

t - індекс року;

d3 - норма заощаджень;

Kд - коефіцієнт (норматив) капіталомісткості доходу;

Tд - коефіцієнт (норматив) трудомісткості доходу;

n - темп приросту, (1 + n) - темп зростання населення, умовно прирівняний до темпів зростання зайнятих у виробництві.

Ендогенні параметри:

В - обсяг доходу;

З - обсяг заощаджень (нагромадження);

Ki - обсяг інвестицій;

Н - чисельність населення країни, умовно прирівняна до чисельності

зайнятих у виробництві Тк (H = Тк);

К — обсяг капіталу (основних фондів).

Балансові співвідношення моделі такі:

3 = d3*B_t-1; 3 = К_it ; Kt = Kд*Bt;

К_t = К_t-1 + К_it; Н_t = Tд*В; H_t = (1 + n)*H_t-1;

n = d3/ Kд, K_t-1 = Кд*B_t-1; H_t-1= Tд*B_t-1.

Крім уже наведеної моделі відомі моделі Р. Соллоу, Я. Брештона, А. Смізіса, Я. Кальдора, Е. Фелпса, Д. Робінзона та багато інших. Здебільшого вони побудовані на продуктивній функції Кобба-Дугласа, яка містить коефіцієнти еластичності кінцевого продукту щодо праці і капіталу. Кожен з них показує, наскільки зросте обсяг кінцевого продукту при збільшенні обсягу одного з обмежених ресурсів і за постійного рівня затрат іншого.