16.3. Визначення поняття „пасіонарність". Порівняння пасіонаріїв із актуалістами і футуристами (за л.Гумільовим).

Пасіонарність ( за теоріэю етногенезу Гумільова) - надлишок біохімічної енергії живої речовини, що породжує жертовність, часто заради ілюзорних цілей. Пасіонарність - це непереборне внутрішнє прагнення до діяльності, спрямованої на зміну свого життя, навколишнього оточення, статусу-кво. Діяльність ця представляється пасіонарної особі цінніше навіть власного життя, а тим більше життя, щастя сучасників і одноплемінників. Вона не має відношення до етики, однаково легко породжує подвиги і злочини, творчість і руйнування, благо і зло, виключаючи тільки байдужість, вона не робить людину героєм, провідним натовп, бо більшість пасіонаріїв перебувають у складі натовпу, визначаючи її потентность в ту чи іншу епоху розвитку етносу.

Однією з складових світосприйняття етносів є сприйняття часу, яке проявляється по різному на різних стадіях етногенезу.

На основі історичного матеріалу Л.Н.Гумилев встановив, що в будь-якому етносі завжди переважає одна з чотирьох виділених їм видів сприйняття часу. можуть бути описані в наступних якісних характеристиках:

1) Статичний (або циклічне) відчуття часу характерно для статичних етносів (персістентов). При статичному час фактично ігнорується як реальність і сприймається лише в зв'язку з найпростішими природними циклами. Це цілком органічно для етнічного гомеостазу, де відсутня спрямований розвиток системи і панує періодичне повторення життєвих циклів, що виражається також у відсутності лінійного літочислення.

2) пассеизм. Це. характерно для молодих етнічних систем, що знаходяться в стадії росту і становлення. Кожна прожита хвилина сприймається людиною як прирощення до існуючого минулого, до справ його предків і попередників. Таким чином, минуле відчувається як реальність, яка, накопичуючись, просувається вперед. Люди почувають себе частинками великої традиції і здатні на безкорисливу діяльність заради неї. Переважає цей тип у фазі підйому, зустрічаючись потім у всіх наступних фазах і виконуючи найбільш конструктивну роботу. Типові приклади пассеістов: спартанець Леонід у Фермопілах, Роланд в Ронсельванском ущелину, російські воїни на Куликовому полі.

3) Актуалізму - при якому за реальність людина визнає тільки сьогодення, а за головну життєву цінність - власний стан (задоволення, славу, успіх і т.д.) в даний момент часу. Є частиною егоїстичного (хоча і позитивного) світовідчуття. Люди такого типу з'являються в акматической фазі, коли на зміну безкорисливим, самовідданим борцям починають приходити честолюбці, що прагнуть до особистого успіху, подібні Гаю Марію і Сулле (Рим), Людовику XIV (Франція), Івану Грозному (Росія). На зміну подвижництву поступово приходить гедонізм, на зміну накопичення цінностей - їх розтрата. У наступних фазах це широко поширене і панує у фінальній фазі - обскурації.

4) Футуризм - при якому людина вважає майбутнє єдино реальним, минуле - що пішли в небуття, а справжнє розцінює як переддень майбутнього. При крайніх ступенях футуризму ілюзією представляється також справжнє. Футуризм - частина негативного світовідчуття, панівне в антисистема. У них футуризм відбивається на змісті ідеології, яка оголошує існуючий світ злом, минуле - «проклятим», а нині - підмет повного виправлення або ілюзією, від якої треба позбуватися. Реалізація цілей антисистеми (торжество «справедливості», позбавлення від «зла» і т.п.) завжди віднесена до майбутнього. Таким чином, ідейні установки антисистеми відповідаю психічному складу їх адептів. У здоровому етносі футуризм зустрічається рідко і сприймається оточуючими як дивацтво. (Копил Міша)