1. Художні особливості літератури символізму.

Символізм

Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Теоретиком символізму вважається Ш. Бодлер. Він висунув теорію «системи відповідностей», за якою всі предмети і явища, всі чуття і почуття невидимо зв'язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити ці зв'язки, розплутати їх, показати таємничу залежність усього на світі. У 1880—90-х pp. у Франції з'являється ряд послідовників Бодлера — символістів. Найталановитіші його продовжувачі — П. Верлен, А. Рембо, C. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (С. Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (М., С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов).

Визначальні риси символізму:

- войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі;

- підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);

- культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;

- спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».

В українську літературу символізм прийшов через австро-німецьку та польську літератури. Засновницею цього стилю у вітчизняному письменстві стала Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку. Водночас слід наголосити, що український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.

2. Піднесення цінності земного життя в «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі.

«Божественна комедія» Данте - глибоко символічний твір. Побудований як подорож героя Пеклом, Чиє тилищем та Раєм, він зображує основні людські пороки та чесноти. Навіть бездіяльність Данте вважає гріхом, адже відстороненість, відсутність власного станлення і власної життєвої позиції не може бути схвальним вибором людини. Окрему увагу Данте приділяє грішникам, які матеріальне поставили вище від духовного. У чому б не полягай їхній гріх (чи у надмірній скупості, чи у марнотратстві, Данте зображу! цих людей в одному з кіл Пекла. Цей епізод вчить нас цінувати духовий, правильно ставитись до грошей, вміти визначати головне та другорядне В нашому житті. Здавалося б, лестощі - лише слова, але автор вважає не великим гріхом, розміщуючи улесників водному з кіл Пекла, зауважмо, не в перших колах!

Гідність людини, що не дозволяє їй лестити та принижувати себе, була однією з найпоцінованіших рис людини за часів Відродження. Данте сповідує ідеали гідності, чесності у стосунках з іншими людьми. Але ця прямота і чесність має бути в межах стриманості, адже люди, шо надто гнівались на своїх ближніх, також змальовані серед пекельних мук. Данте не боїться змальовувати у своєму Пеклі духовенство, яке торгує посадами, зраджуючи гідність духовного сану. Данте як віруюча людина вважає, що священики мають бути зразком для своєї пастви. Нечесних представників духовенства він розміщує у своєму Пеклі. Зрадники спокутують свій гріх вічними муками в одному з останніх кіл Пекла. Звідси ми доходимо висновку, що сам Данте вважав зраду одним із найтяжчих людських гріхів. Змалювання тих чи інших гріхів у «Божественній комедії» грунтується не тільки на релігії, а й на неписаних законах людської поведінки, на одвічних моральних засадах людського життя.

Усупереч традиції, свою поему Данте написав не латиною, а італійською, чим зробив її зрозумілою всім мешканцям Італії. Саме через творчість Даніє та іншій митців доби Відродження італійська мова значно розвинулась, ставши літературною мовою. «Божественна комедія» складається з трьох частин - «Пекла», «Чистилища» та «Раю». У своєму творі Данте відійшов від релігійного бачення, але зробив зміЛ свого твору глибшим. Кожний з розділів на рівні сюжету також поділяється н.і менші частини, які відповідають колам Пекла, семи гріхам, яких люди у Чистилищі та «рівням» Раю. Така побудова поеми допомагає письменнії ку «класифікувати» людський порок, висловивши власне ставлення до того, скільки страшним чи, навпаки, гідним поваги, на думку самого Данте, є той вчинок.

У своєму творі Данте описує безліч образів відомих історичних осіб, образів біблійних та міфологічних. На сторінках «Божественної комедії» ми зустрічаємо образи античних і середньовічних поетів, мислителів, правителів та священиків, міфологічні образи Херона, Мінотавра та інші. Люципера, втілення світового зла, Данте зображує на самому дні Пекла, поруч з ним - найбільші зрадники за всю історію людства: Брут, Іуда.