1. Авангардистські течії початку хх століття.

Авангардизм (франц. avant gardisme, від avant-garde - передовий загін) - умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу, настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова expression що означає «вираження». Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску.

Ця течія розвивалася переважно у німецькомовних країнах у період від 1905 до 1925 р. Вона була своєрідною реакцією на гостру соціоісторичну кризу, що призвела до Першої світової війни, революцій та краху імперій у першій чверті XX ст.

Експресіонізм з притаманним йому наголошенням на оголеній емоції потрясіння відбивав також кризу раціональних засад західної свідомості. Він набув розвитку не лише в літературі, айв образотворчому мистецтві (О. Ко-кошка, Е. Гекель, П. Клеє, Е. Мунк , Е. Нольде та ін.), кінематографі (Ф. Мурнау, Р. Вінс, Ф. Ланґ та ін.). Цікаво, що саме естетика експресіонізму надала в образотворчому мистецтві поштовх до інтенсивного розвитку плаката, а в кіно - тієї лінії, що згодом трансформувалася в маскультурі у так звані «фільми жахів».Представниками експресіонізму в літературі були Ґ. Гайм, Ф. Верфель, Ґ. Тракль, Ґ. Бенн та ін. Експресіоністська естетика справила вплив і на українських майстрів красного письменства, зокрема на М. Бажана. Провідними настроями експресіоністської лірики є жах, розпач, почуття болісної залежності сучасної особистості від соціальних та історичних зламів, очікування апокаліптичної катастрофи, відчайдушний пошук втрачених моральних засад буття. Поети, що належали до цієї течії, змальовували світ, охоплений злом, потворністю, хаосом, руйнівними силами. При цьому зовнішнє і внутрішнє буття зливалися: потрясіння ліричного «я» подавалося як потрясіння дійсності. Експресіоністську поетику вирізняють загострена емоційність, гротескність образів, «вибухове» слово, плакатність письма.

До експресіоністської течії значною мірою була дотична творчість австрійця Ґеорґа Тракля (1887-1914). Доля цього митця була трагічною: не витримавши жаху Першої світової війни, він вчинив самогубство. У своїх віршах Ґ. Тракль створював картини світу, що перебуває у стані занепаду, розпаду, згасання. Ці картини, забарвлені настроями жаху й тривоги, очікуванням вибухів зла, оберталися в траклівській поезії, як у калейдоскопі. Слід підкреслити, що вони були не «фотографіями» зовнішнього світу, а елементами духовного стану ліричного героя.

Відтворення у нових художніх формах хаосу, спричиненого Першою світовою війною, визначало також поетику дадаїстської течії (її представники - Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн, М. Янко та ін.).

Назва цієї течії походить від слова «дада». У «Маніфесті 1918 р.» її лідер Трістан Тцара пояснив: «Мовою негритянського племені Кру воно означає хвіст священної корови, в деяких регіонах Італії так називають матір, це може бути позначенням дитячого дерев'яного коника, подвійним ствердженням у російській та румунській мовах. Це може бути й відтворення незв'язного дитячого белькотіння. В усякому разі - щось абсолютно безглузде...» Місцем народження дадаїстів не випадково стала Швейцарія -нейтральна країна, що дала притулок митцям з ворогуючих держав, яких об'єднували антивоєнні та анархістські настрої. «Ми знали, - проголошував той же Трістан Тцара, - що війну не припинити, якщо не вирвати її коріння. Всі вияви цієї так званої цивілізації нам набридли - самі її підвалини, її логіка, її мова. І ось обурення набуло таких форм, в яких гротескне й абсурдне брало верх над естетичними цінностями». Ідею протесту проти війни, тісно пов'язану з ідеєю бунту проти самих засад західної цивілізації, яка цю війну уможливила, дадаїсти увиразнювали у підкреслено антиестетичних, епатажних формах. Головним принципом дадаїстів була настанова на створення зразків «антимистецтва». Вони широко практикували безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовували елементи звуконаслідування, «механічного» віршування - одне слово, все те, що викривало нісенітність буття. Одним із найважливіших художніх відкриттів дадаїстів був колаж.