2. Синтез найкращих рис романтизму і просвітницького реалізму в поезії Роберта Бернса

Підводячи підсумок, можемо говорити про те, що творчість Роберта Бернса мала виняткове значення для дальшого розвитку шотландської літератури і культури. Це своєрідне явище в історії національної поезії. Р.Бернс писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких піддавав гострій критиці тогочасний суспільний лад, уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу і незалежність.

Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів, влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови. Чудовий знавець поетичного і пісенного шотландського фольклору, Бернс ніби синтезував у своїй творчості дві галузі – поезію і музику. Пісенним образам його лірики властива виняткова конкретність, багатогранність, особлива сила впливу на слухача. Значна кількість творів великого шотландця написана на мелодії давніх пісень рідного народу.

Словесний і музичний ритми в поезіях Бернса збігаються, взаємозбагачують і доповнюють один одного. Якщо слова конкретизують картини, образи, думки, то музика розкриває силу і глибину почуття, його логіку, вольові імпульси. Зливаючись зі словами, мелодія надає їм емоційного тлумачення і своєрідно коментує їх. Від безпосереднього зв’язку з музикою у творах Бернса пісенного жанру з'явилися хори, різного виду рефрени, паралелізми, ланцюгова побудова тощо. Поет вільно змінює ритми, розміри навіть в межах одного твору. Його поезії багаті на алітерації, асонанси, сміливі рими.

Аналіз художніх особливостей поезії Роберта Бернса свідчить про те, що традиції народної і класичної шотландської поезії справили величезний вплив на формування і розвиток художнього стилю поета. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.

Роберт Бернс посилив властиві шотландські поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик. Визначне місце в його поезії посідають також твори сатиричного характеру.

Освоєння творчості Роберта Бернса в українські літературі відбувалося за допомогою перекладів, критичних рецензій на них, наукових досліджень, публікацій, історико-літературних статей про його життя і творчість.

3. Проблематика повісті о.Бальзака «Шагренева шкіра»

Філософську повість «Шагренева шкіра» (1831) автор назвав «формулою нашого теперішнього століття, нашого життя, нашого егоїзму», зазначивши, що все у ній — «міф і символ». Саме французьке слово le chagrin можна перекласти як «шагрень» (шагренева шкіра), але воно має омонім, навряд чи невідомий Бальзакові: le chagrin — «сум», «горе». І це важливо: фантастична, всемогутня шагренева шкіра, звільнивши героя від бідності, насправді спричинилася до ще більшого горя. Вона знищила здібності до творчих дерзань, бажання насолоджуватися життям, почуття жалю до інших, що об'єднує людину з людьми, знищила врешті-решт духовність того, хто володіє нею. Саме через те Бальзак змусив банкіра Тайфера, який розбагатів, вчинивши убивство, одним із перших привітати Рафаеля де Валантена словами: «Ви наш... Слова: «Французи рівні перед законом» — віднині для нього брехня, з якої розпочинається хартія. Не він буде підкорятися законам, а закони — йому». У цих словах дійсно закладена «формула» життя Франції XIX ст. Зображуючи переродження Рафаеля де Валантена після отримання мільйонів, використовуючи умовність, допустиму в філософському жанрі, Бальзак створив майже фантастичну картину існування свого героя, який, зробившись слугою свого багатства, перетворився в автомат. Поєднання філософської фантастики і зображення дійсності у формах самого життя визначає художню специфіку повісті. Пов'язуючи життя свого героя з фантастичною шагреневою шкірою, Бальзак, наприклад, з медичною точністю змалював фізичні страждання хворого на туберкульоз Рафаеля. У «Шагреневій шкірі» Бальзак подав фантастичний випадок як квінтесенцію закономірностей свого часу і виявив з його допомогою основний соціальний рушій суспільства — грошовий інтерес, який руйнує особистість. Цій меті підпорядкована й антитеза двох жіночих образів — Поліни, яка була втіленням доброти, безкорисливого кохання, і Феодори, в якій згущені притаманні суспільству бездушність, самозакоханість, честолюбство, суєтність і страшна нудьга, спричинювані світом грошей, які можуть дати все, крім життя і люблячого людського серця.

Одним із важливих образів повісті є антиквар, який відкриває Рафаелю «таємницю людського життя». За його словами, а в них відображені міркування Бальзака, які безпосередньо втіляться у його романах, людське життя може бути означене дієсловами «бажати», «могти» і «знати». «Бажати — спалює нас, — говорить він, — а могти — знищує, але знати дає нашому слабкому організмові можливість вічно перебувати у спокійному стані». У стані «бажати» перебувають усі юні честолюбці, вчені і поети Бальзака — Растіньяк. Шардон, Сешар, Валантен; стану «могти» досягають лише ті, хто має сильну волю і вміє пристосовуватися до суспільства, де все продається і де все купляється. Лише один Растіньяк сам стає міністром, пером, одружується зі спадкоємицею мільйонів. Шардону тимчасово вдається досягти бажаного з допомогою каторжника-втікача Вотрена. Рафаельде Валантен отримує згубну, але всемогутню шагреневу шкіру, яка діє, як Вотрен: дає можливість долучитися до благ суспільства, але за це вимагає покори і життя. У стані «знати» перебувають ті, хто, зневажаючи чужі страждання, зміг набути мільйони — це сам антиквар і лихвар Гобсек. Вони перетворились у слуг своїх скарбів, у людей, схожих на автомати: автоматична повторюваність їхніх думок і дій підкреслюється автором. Якщо ж вони, як старий барон Нусінжен, раптом виявляються одержимими бажаннями, не пов'язаними з накопиченням грошей (захоплення куртизанкою Естер — роман «Розкоші і злидні куртизанок» — «Splendeurs et miseres des courtisanes», 1838—1847), то стають образами водночас зловісними і комічними, оскільки виходять із властивої їм соціальної ролі.

Білет № 27