3. Творчість Ліни Костенко в незалежній Україні.

Творчість Ліни Костенко — приклад шляхетного служіння поезії. І докір тим, хто свою іскру божу послідовно глушив марнослів'ям кон'юнктури.

В. Базилевський

Поетка Ліна Костенко — наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе національні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання.

Особливості індивідуального поетичного стилю: філософічність, історизм мислення, вишукана традиційність, висока культура поетичного вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності».

Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

Безкомпромісність—ось пароль її поезії. У часи, коли Ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

В поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність — ось друге з ключовихпонять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.

Від літератури «соціалістичного реалізму» вимагався тотальний мажор — у ліриці ж Ліни Костенко нерідко переломлювалися драматичні колізії буття. І це, загалом, фундаментальна особливість її таланту—трагедійний характер світовідчування. У своїх віршах вона й справді промовляє «від імені болю» (А. Макаров).

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Вже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відлупившись у низці поетичних творів.

Нелегка творча доля Ліни Костенко зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна, — тих, кого світ ловив, але не впіймав...

Найбільше гармонії та душевної злагоди —у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою».

Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної Jстихії ніжності й осяяння душі., У книзі «Вибраного» вона складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля".

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз...

Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша «Недумано, негадано». Ще й тим характерні, що в них—бунт проти ерзац-почуттів, напівлюбові, лукавства й розрахунку.

Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами розгортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної української родини. У поезії йдеться про сільських пастушків Павла, Сашка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлуння війни — залишена в полі граната. Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля.

Трагізм змальованої події підсилюється яскравим ліричним началом вірша. Поетеса сама гостро переживає непоправність утрати. У її словах - схвильованість, розпач, біль.

Відчай і горе матерів поетеса передає через згадку про Аріадну. «Ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного становища. Ліна Костенко трансформує міф, з безнадією

У вірші «Пастораль XX сторіччя» Л. Костенко зуміла сказати про невимовне. І в цьому велич її твору.

У вірші «Тут обелісків ціла рота...» виражена думка про злочинність і неприродність війни.

Особливий настрій поезії створює спільність, однаковість, однозначність почуттів, якими охоплена лірична героїня і її сучасники. У вірші звучать і пекучі спогади про пережите, і біль, викликаний спогляданням могильних плит військового кладовища.

Авторка досягає великої сили художньої експресивності, використовуючи анафору, щоб передати розпач можливості щось змінити.

Уживаючи неозначені займенники, Л. Костенко об'єднує почуття і тих, хто загинув, і тих, хто залишився живий. Поетеса говорить про безмежний борг живих перед мертвими, про життя, про смерть і безсмертя. Це підкреслює й метафора «обелісків ціла рота»

У вірші «Життя іде і все без коректур» Ліна Костенко нагадує про те, що зробленого не перепишеш, життя не має чернеток, над усім володарює час.

Поетеса вдається до засобу персоніфікації, щоб передати стрімкий літ часу, миттєвість людського життя в часі. У поезії минулий час окреслений двома образами: біблійного потопу як розплати людства за гріхи та маркізи Помпадур — фаворитки французького короля Людовіка XV, яка мала на нього великий вплив і визначала, по суті, політику держави.

У розумінні Ліни Костенко, смисл людського життя полягає в тому, щоб «зробити щось, лишити по собі».

Авторка також тривожиться за майбутнє — як зберегти природу, як достукатися до серця людини, збудити її відповідальність за все суще на землі.

Білет № 21