
- •Художня література як мистецтво слова. Метамова дисципліни.
- •Особливості творчого доробку а.Міцкевича.
- •Ідейно-художня своєрідність новели н. Готорна «Червона літера»
- •Періодизація світової літератури.
- •Порівняльний аналіз давніх пам'яток культури Веди − Біблія − Коран.
- •Ідейно-художня своєрідність роману в.Шкляра «Чорний ворон».
- •Міфологія. Поняття міфу.
- •Особливості творчого доробку і.Котляревського.
- •Ідейно-художня своєрідність роману г.Мелвілла «Мобі Дік».
- •Епос. Найдавніший героїчний епос слов’ян.
- •Особливості творчого доробку Дж. Бокаччо.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ж.Санд «Консуело».
- •Життєвий і творчий шлях в.Шекспіра.
- •Ідейно-художня своєрідність «Декамерону» Дж. Бокаччо
- •Балада. Жанр історичної балади.
- •Життєвий і творчий шлях т.Шевченка.
- •Ідейно-художня своєрідність роману ф. Купера «Останній з могікан» («Звіробій»).
- •Жанри, тематика, образи, символи давньогрецької лірики.
- •Особливості моралізаторсько-повчальної літератури («Слово про закон і благодать» Іларіона Київського, «Поучення» Володимира Мономаха).
- •Література середньовіччя. Героїчний епос.
- •Життя та особистість Сервантеса.
- •Проблематика та поетика трагедій Шекспіра «Ромео і Джульетта», «Гамлет».
- •Розвиток травестії в післягомерівський період.
- •Барокова проблематика і поетика п'єс п. Кальдерона
- •Героїчний епос. «Іліада» та «Одіссея» Гомера.
- •Риси неоплатонізму в поезії Данте Аліг'єрі.
- •Новаторство драматургії г. Ібсена і б.Шоу.
- •Куртуазна і лицарська література.
- •Трансформація біблійних образів у дусі проповіді самопізнання (г. Сковорода «Сад божественних пісень»).
- •Новаторський характер збірки поезій у.Уітмена «Листя трави».
- •Розмаїтість жанрової системи літератури доби Середньовіччя.
- •Тематика, сюжетні джерела, засоби створення характерів, поетика комічного у творах Мольєра (одна з комедій за вибором)
- •Книга року-2010. М. Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії».
- •1.Образ бібліотеки-лабіринту – ключовий образ роману у. Еко «Ім’я троянди».
- •2.Творче використання сюжетів байкарів світу (Езоп, Лафонтен, і. Крилов).
- •3.Глибина психологічного аналізу в романах г.Флобера («Мадам Боварі»).
- •Специфічні риси американського романтизму.
- •Теорія національної драми та творчість Лопе де Вега.
- •Процес самоідентификації героя в романі п. Коельо «Алхімік».
- •Творчий напрям і творчий метод: кореляція понять
- •Жанр утопії та свободолюбні ідеї творчості т. Кампанелли («Місто Сонця»).
- •Продовження байкарських традицій у творчості г. Сковороди, п. Гулака-Артемовського, є. Гребінки, л. Глібова.
- •Класицизм як творчий напрям і метод.
- •2. Англійський просвітницький роман (д. Дефо, Дж. Свіфт).
- •Жанр, засоби сатири, центральний персонаж, психологічне вмотивування його вчинків, трагікомізм п’єси і. Карпенка-Карого «Хазяїн».
- •Романтизм як творчий напрям і метод.
- •2. Ідейно-художня своєрідність новел е. По
- •3. Композиційна роль символу собору в романі в.Гюго «Собор Паризької Богоматері».
- •Бароко: літературний напрям і метод.
- •Картини побуту, їх значення для розуміння характерів героїв та вираження ідеї твору і. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
- •Апофеоз естетизму в романі о.Уайльда «Портрет Доріана Грея»
- •Реалізм як літературний напрям і творчий метод.
- •3. «Малюк Цахес» е.Гофмана – зразок романтичного твору.
- •Філософське та естетичне підґрунтя літератури модернізму.
- •2. Барокова проблематика і поетика творчості Дж.Мільтона («Утрачений рай»).
- •3. Творчість Ліни Костенко в незалежній Україні.
- •1. Романтизм як літературний напрям і творчий метод.
- •2. Сонетна творчість Шекспіра: тема кохання та дружби, поетика, форма сонетів.
- •3. Особливості філософської прози о. Забужко («Польові дослідження з українського сексу»).
- •Філософська, політична і естетична основи класицизму.
- •Новела м. Коцюбинського «Цвіт яблуні» − класика українського імпресіонізму
- •Ідейно-художня специфіка новели ф.Кафки «Перевтілення»
- •Філософське та естетичне підґрунтя постмодернізму.
- •Історична основа, жанр, сюжет, композиція, ідейний зміст поем т. Шевченка («Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки»).
- •3. Ідейно-художня своєрідність роману в. Скотта «Айвенго»
- •Жанрова система літератури Відродження.
- •«Слово про похід Ігоря»: історичне підґрунтя, проблема авторства, дохристиянські міфопоетичні та фольклорні традиції.
- •Творчі новації в. Гюго.
- •Передумови формування літературного декадансу, його специфічні особливості.
- •Козацькі літописи. «Літопис Самовидця», «Історія Русів»
- •Глибина психологічного аналізу в новелі г.Моапассана «Пишка»
- •«Пісня про Роланда» − найяскравіший зразок французького героїчного епосу
- •Синтез найкращих рис романтизму і просвітницького реалізму в поезії Роберта Бернса
- •Проблематика повісті о.Бальзака «Шагренева шкіра»
- •«Пісня про Нібелунгів» − найвизначніша пам'ятка німецького героїчного епосу.
- •Жанр, джерела, тема, особливості сюжету і композиції роману п. Куліша «Чорна рада».
- •Ідейно-художні особливості роману ф. Стендаля «Червоне та чорне».
- •Елементи художності в «Повісті минулих літ».
- •Розвиток жанру інтермедії в українській літературі.
- •Ідейно-художні особливості роману п. Зюскінда «Запахи»
- •Авангардистські течії початку хх століття.
- •2. Ідейно-художні особливості лірики вагантів.
- •3.Художні особливості новели Вашингтона Ірвінга «Ріп Ван Вінкль».
- •Художні особливості літератури символізму.
- •Піднесення цінності земного життя в «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі.
- •3. Постмодерні інтенції роману ю. Андрухович «Московіада».
Порівняльний аналіз давніх пам'яток культури Веди − Біблія − Коран.
. В океані книжок є такі, що стали материками духовності цілих народів. Особливе місце серед них належить релігійним текстам, які часто називають богонатхненними. Так, давні індійці вважали Веди божественним одкровенням, що відкривалося лише втаємниченим. Мусульмани всього світу надзвичайно шанують місяць рамадан, бо вірять, що саме тоді Мухаммед отримав Коран від Аллаха. Здавна люди вірили в містичні властивості священних текстів. Так, шанувальники каббалй вважали, що під час передачі Священного Писання від Бога до людей у космічному вихорі літери переплуталися і стали не на свої місця, а коли відновиться первісний порядок літер — настане кінець світу. Недаремно всі релігії прагнуть зафіксувати священні тексти в їх першооснові. Пророк Мухаммед уважав першоосновою Корану Небесну Книгу, передану йому найближчим до Аллаха ангелом Джибрілом (у Біблії — архангел Гаври-їл). На жаль, повного перекладу Корану українською мовою не існує, бо перекладати священні тексти надзвичайно складно. Є цікава легенда про перший переклад Старого Завіту давньогрецькою (т. зв. «Септуагінта»). Наприкінці І тис. до н. е. в Александрії Єгипетській проходили філософські дискусії, у яких грецькі філософи програвали єврейським богословам, бо не знали мови, якою були написані священні книги євреїв. Вони поскаржилися своєму царю, але як перекладати, коли таємниці текстів євреї старанно зберігали, а їхні мови майже ніхто не знав? І тоді греки «ув'язнили» в окремі кімнати сімдесят єврейських мудреців (звідси «Септуагінта» — «переклад сімдесяти тлумачів») і наказали кожному в умовах суворої ізоляції перекласти Старий Завіт давньогрецькою. А якщо після звірки всіх сімдесяти перекладів між ними виявлять розбіжності, то всіх тлумачів стратять... Вони працювали сімдесят днів, але всі переклади збіглися літера в літеру, бо, мовляв, рукою перекладачів водив сам Бог... За всієї розмаїтості священних книг різних релігій є в них і дещо спільне, передовсім — заклик до пізнання. Слово «Веди» (пор. укр. відати, знати) буквально означає «священне знання». «Спочатку було Слово» — це початок Євангелія від Іоанна. Перше слово, яке почув Мухаммед від ангела Джибріла, було: «Читай!» Тож хочеться вірити, що, читаючи священні тексти різних релігій, люди різних національностей і віросповідань зможуть краще збагнути, шо між ними набагато більше спільного, аніж розбіжного, тому не варто нищити один одного, навіть задля імені Божого... Біблія (від грец. ЬіЬІіа, букв, книга) — зібрання стародавніх текстів, канонізоване як Священне Писання іудеїв і християн. Складається з двох великих частин: Старого Завіту (визнається іудеями та християнами) і Нового Завіту (визнається християнами). Старий Завіт (XII—II ст. до н. е.) створювався давньоєврейською та арамейською мовами й складається з трьох великих циклів: 1) Закон (Тора), або П'ятикнижжя Мойсея: Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону; 2) Пророки: історичні хроніки; дві книги Самуїла, дві книги Царств (у православно-католицькій традиції чотири книги царств); книги великих і малих пророків тощо; 3) Писання: книга псалмів, книга Приповіс-тей Соломонових, книга Екклезіаста (Проповідника) тощо. Новий Завіт (друга пол. І ст. — поч. II ст.) дійшов до нас виключно грецькою мовою і складається з чотирьох великих циклів: 1) Євангелія: від св. Матвія, від св. Марка, від св. Луки, від св. Іоанна; 2) Діяння святих апостолів; 3) Послання: послання св. Павла, соборні послання; 4) Апокаліпсис — одкровення св. Іоанна Богослова.
Коран (від араб, те, що читають, вимовляють) — священне писання ісламу, перша писемна пам'ятка арабської літератури, зібрання одкровень пророка Мухаммеда, проголошених у пророчому екстазі в Мецці та Медині між 610 і 632 рр. Перші записи Корану зроблені 632 р., уже після смерті Мухаммеда. Між 650 і 655 рр. за наказом халіфа Османа був створений канонічний текст (Османова редакція). Коран складається з 114 сур, які, у свою чергу, поділяються на аяти (араб, диво, знамення). Усі сури починаються з басмалі — традиційної незмінної фрази-формули «В Ім'я Аллаха Всемилостивого, Всемилосердного!». Сури, за місцем проголошення, поділяються на мекканські (86 сур) — ранні та мединські (28 сур) — пізні. Мекканські сури написані саджем — ритмічною та римованою прозою. Зв'язної оповіді в Корані немає, кожна сура є закінченим текстом. Сури в Корані (крім першої) розміщені за розміром — від найбільшої до найменшої. Веди (від санскр. юейа — священне знання) — найдавніші індоіранські тексти, пам'ятки давньоіндійської літератури (в індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення). Літературно оформлені Веди виникли в ХV-V ст. до н. е. Вони складаються з чотирьох збірників (сам-хітів): Рігведа — збірка гімнів; Самаведа — збірка пісень; Яджурведа — опис ритуалів, правил жертвопринесення; Атхарваведа — збірка заклинань жерців. З художньої точки зору найцікавішою є Рігведа, що складається з 1028 гімнів, зібраних в окремі книги. Вони написані ведичним санскритом — літературно опрацьованою давньоіндійською мовою, яка є одним із джерел індоєвропейських (у т. ч. української) мов. У Ведах утілена міфологія аріїв, а також здобутки наукової думки давніх індійців. У найголовнішому ведичному міфі (який є основним і для дохристиянських вірувань слов'ян, зокрема українців) ідеться про викрадення сонячної сили злим демоном Врітрбю і звільнення її богами Індрою та Вішну, тобто про чергування пір року. Відлуння цього міфу збереглося в Україні, зокрема в петрб-гліфах (наскельних зображеннях) відомого кургану Кам'яна Могила поблизу Мелітополя. Існує версія, що арії (першотворці ведичної міфології і релігії) почали свій довгий шлях до Індії саме з Приазов'я, тобто з нині українських земель.