2.Творче використання сюжетів байкарів світу (Езоп, Лафонтен, і. Крилов).

Байка у нашого народу стала одним і з найулюбленіших літературних жанрів. Стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змістом, тонкими натяками вона не тільки зацікавлює читача, а й викриває вади у стосунках людей і сприяє вихованню позитивних рис, прищеплює читачеві непримиренність до свавілля і несправедливості. Хоч у байках різних письменників і в різні часи інколи повторюються одні й ті самі сюжети чи дійові особи, як, наприклад, у творах Езопа (давньогрецького байкаря), Крилова і Глібова, проте кожний із них прагне внести у свій твір особливості, властиві його часові й народові.

Байки виникли давно. Першим найвидатнішим байкарем вважається Езоп, який жив у VI-V ст. до н. є. у стародавній Греції, а звідси й назва алегоричної мови байок — езопівська. У російській літературі розвиток байки пов'язаний з іменами Кантемира, Сума-рокова і особливо І. А. Крилова.

В Україні байка бере свій початок від Г. С. Сковороди (1722-1794 рр.). Видатний учений і поет був захисником покріпаченого люду. Він написав чимало прозових байок, які ввійшли.до збірки «Басни харьковскія».

Остаточне утвердження реалістичної байки в українській літературі пов'язане з творчістю Л. І. Глібова.

Зі своїми байками Л. І. Глібов виступив у той час, коли формувалась нова суспільна сила — різночинська демократія, до якої за походженням належав і він сам. Ця обставина виразно позначилась на світогляді, естетичних поглядах і творчому методі письменника. У творчості та громадській діяльності Глібова у ранні роки виявлялись виразні демократичні тенденції. Але в той же час письменник відходив від лібералізму. До реформи 1861 року він поставився дуже стримано, не підносив її, як це робили ліберали.

Виступивши з байками на початку 50-х років, Л. І. Глібов використав творчий досвід байкарів-попередників як російських, так і українських, але найбільше значення для розвитку таланту байкаря мала творчість І. А. Крилова.

І Крилов, і Глібов у своїй творчій практиці користувалися методом критичного реалізму. Заперечення кріпосницьких відносин, захист інтересів народу обумовили критичне ставлення Крилова і Глібова до сучасної їм дійсності, гостре викривальне зображення її. Глібов учився у Крилова насамперед розробляти актуальні проблеми часу, підносити їх на високий суспільно-політичний рівень, надавати їм громадського звучання.

Вибір жанру (байки) був зроблений Глібовим теж під впливом Крилова. У зв'язку з тодішніми цензурними умовами Крилов не міг бичувати пороки самодержавно-федерального ладу в незавуальованій формі і тому звернувся до байки, яка, за його власним виразом, дозволяла говорити правду «вполоткрыта». Ця ж обставина примусила і Глібова висловлювати свої думки езопівською мовою.

Перші байки Глібова, що являють собою переклади байок Крилова (на це вказував сам Глібов), свідчать про прагнення українського байкаря оволодіти творчим методом і художньою майстерністю свого геніального учителя. Пізніше Глібов на основі сюжетів, які вже розробляли цілий ряд байкарів, у тому числі і Крилов, створює свої оригінальні байки. Ці сюжети Глібов переробляє: поширює або скорочує окремі місця, замінює дійові особи, уводить описи і ліричні відступи, як вимагає того місцевий матеріал, на якому пишеться байка.

Порівняємо односюжетні байки Глібова і Крилова. Так у байці Крилова «Кот и Повар» виступають «Повар-грамотей» і «Кот Васька», а у байці Глібова «Кіт і Баба» — баба Шелестиха і ледащо Кіт; у байці Крилова «Две собаки» — Жужу і Барбос, у байці Глібова «Цуцик» — Цуцик і Бровко; у байку «Вовк та Ягня» введено ліричну кінцівку тощо. Найчастіше Глібов поширює текст: де, наприклад, у Крилова одне лише речення з граничною стислістю передає основний .зміст події, у Глібова — часто цілий малюнок. Наприклад, у Крилова «Тришкин кафтан»:

Раз став він свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались, От мій Охрім, щоб люди не сміялись, Налагодивсь латать. Як бачимо, у творах двох письменників, близьких світоглядом і творчим методом (Крилова і Глібова), які для художнього зображення беруть однаковий життєвий матеріал, працюють в одному жанрі, буде неминуча подібність.

Отже, вивчаючи досвід українських та російських письменників-попередників, Л. Глібов досяг великої реалістичності і життєвості зображення, виробив високопоетичну, але разом з тим просту й зрозумілу народному читачеві форму. Байки Глібова — найвищий етап розвитку української класичної байки.

Перші шість книг байок побачили світ 1688 р. під назвою «Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном» («Fabies d'Esope, mises en vers par M. de La Fontaine»). Остання, дванадцята, книга була надрукована 1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства, представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.

Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми («Жолудь і Гарбуз», «Звір на Місяці», «Павич, який скаржиться Юноні»), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного Л. суспільства («Моровиця серед звірів», «Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та вади («Кіт і Старий Щур», «Нічого зайвого», «Дуб і Очерет»). У байках відобразилося вільнодумство Лафонтена, виявився його політичний лібертинаж.

Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя — людину з народу. Письменник оцінює зображувані ним події з точки зору простої людини-трудівника. Народність і демократизм байкарської творчості Лафонтена відчутні і в гострій критиці абсолютистської держави.

Лафонтен не лише поглибив зміст байки, надавши йому філософського чи політичного характеру, а й піклувався про досконалість форми. Під пером французького поета байка стала легкою та витонченою. Відточеність художньої форми, нова для цього жанру, досягалася з допомогою різних художніх прийомів: вільною композицією, віршованою формою, введенням авторських відступів, широким використанням діалогів, мовних характеристик, контрасту. Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю. Як зазначав французький учений XIX ст. І. Тен, байки Лафонтена нагадують драму: в них є експозиція, зав'язка, кульмінація і розв'язка, є діалогічні уривки і властиве для драматургії змалювання характерів через їхні вчинки та мову.

Мова байок — жива, розмовна, народна. Поет використовує характерні для просторічної мови звороти й інтонації. Лафонтен — новатор в царині віршування. Багатству та особливому колориту мови відповідає розмаїття ритміки байок. Зміна ритмів зумовлена рухом авторської думки, відповідає її поворотам, підпорядкована змістовій стороні твору.

Творчість Лафонтена надзвичайно багатогранна. Поет опановує різноманітні літературні жанри: вірші в дусі «легкої поезії», алегоричну поему, драматичну еклогу, героїчну ідилію, казку та новелу, галантний роман і, зрештою, байку, яка здобула йому всесвітню популярність. Творчий шлях Лафонтена був непростим: від вишуканої, зумисне ускладненої, барокової за стилем, преціозної літератури через класицизм, який став основою творчого методу Лафонтена, до реалістичних тенденцій в казках і байках. Лафонтен належить до найпередовіших письменників XVTI ст.