1. Розмаїтість жанрової системи літератури доби Середньовіччя.

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4-5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340—397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410—428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті. Цей перехід здійснюється через так звану словесність середньовічного міста, що в естетичному плані має цілком середньовічний характер і переживає свій розквіт у 14-15 та 16 століттях.

Кожна епоха має своє обличчя, особливий світогляд. Основні особливості світогляду людини Середньовіччя визначають тексти.

1. Теоцентризм. Тео - Бог, спрямованість до бога. В основі всієї системи цінностей лежить релігійна ідея. Вся Епоха Середніх Віків була сформована християнством. Християнство виникає в 1 столітті й незабаром витісняє язичество, має тотальний вплив на все духовне життя людей. Християнство займає монопольне положення, вся ціннісна шкала людини визначається релігією - всі сторони життя. Християнство приносить нові уявлення про час - лінійний час, рух від створення світу до його загибелі, Страшного Суду. В античності було циклічне уявлення про час, світ уявлявся вічним. З'являються есхатологічні мотиви. Есхатологія – вчення про кінець світу.

Християнство принесло нові уявлення про людину. В античну епоху людина стояв у центрі світобудови, а її пізнавальні й перетворюючі можливості вважалися безмежними. Сама людина була ніби наділена досконалою природою, навіть боги були антропоморфні. Існувало уявлення про калокагатію – правильне поєднання етичного й естетичного, тілесного й духовного, зовнішнього й внутрішнього, коли людина прекрасна у всіх своїх проявах. У християнстві двоїсте уявлення: людина вінець творіння Бога (по образі й подобі), але з іншої сторони вона гріховний (первородний гріх). Ідея: із приходом у світ Христа від самої людини стала залежати її загробна доля. Людина повинна придушувати в собі всі гріховні думки й бажання, прагнути звільнитися від уз тілесності.

Мистецтво теж було підпорядковано теоцентричній ідеї. Воно прагнуло зміцнити релігійний світогляд. Багато сцен Страшного суду: виховується страх перед неминучим покаранням за гріхи. Особлива напружена психологічна атмосфера. Але також існує потужна народна сміхова культура, де всі ці цінності піддавалися комічному переосмисленню.

2. Для середньовічної людини було характерним уявлення про дуалізм світу: земна (іманентна) і духовна (трансцендентна) частини. Земний світ - видимий. Духовний - небесний, горішний. Будь-яка релігійна система будується на певній філософській базі. Християнство засноване на ідеалізмі, де стверджується, що первинний дух. Небесний світ - головний, вічний, незмінний.

3. Зміна моральних пріоритетів. В античності головна – громадянська доблесть. Приклад: епітафія Есхіла. В Епоху Середньовіччя - віра й вірність (станова вірність). Вірність феодалові. Васальна вірність своєму сюзеренові.

4. Символізм й алегоризм. Випливає з дуалізму. У реальних проявах земного світу бачиться одкровення, божественні знаки. Мистецтво теж символічне й алегоричне.

5. Мистецтво майже не виражало радості буття, не краса форми, а краса ідеї. У мистецтві відсутній жанр портрету. Середньовічне мистецтво здебільшого анонімне.

Співвідношення середніх віків й античності, є моменти культурної наступності. Грамотні були церковнослужителі. Духівництво до античної спадщини ставилося дуже вибірково. Зовсім забули міфологію, античну драму. Деяких авторів шанували: Платон, Аристотель і Вергілій. Буколіки - 4 еклога, народження дитини.

Латинь в епоху середньовіччя довгий час залишалася єдиною мовою - освіта, церква, політика. У перших університетах викладали тільки на латині - це мова інтернаціонального спілкування. Величезна кількість літератури на латині.

Жанри клерикальної літератури. Середньовічна література.

Клерикальна літературастворювалася для потреб церкви. Писалася на латині. Основні жанри:

Богослужбовий жанр - пісні, молитви, гімни й літургійна поезія. Тут уперше з'являється рима. Бурхлива творчість пов'язане з тим, що не існує церковних канонів (до 16 століття). Кожна церква могла прикрашати свою службу власними вставками. На зразок цих віршів виникає безліч повчальних творів. "Плач Богоматері біля хреста", "Плач Рахілі про чад".

Агіографія - житія святих. Зразок повчального читання для віруючих. До нас дійшло багато, два різновиди: а) житіє грішника-язичника, що пізнав істину й перетворився – "Житіє Марії Єгипетської". До нього сходять коріння авантюрного роману. б) житіє християнина із самого народження. Чітка схема: описувалася недитяча серйозність, перші подвиги, дарунок передбачення, зречення від світу, мученицька смерть, чудеса після смерті. З 12 століття широке поширення здобуває розважальна тенденція - оповідання про чудеса. Утворилися цілі збірники начебто "Чудеса діви Марії". Жанру чудес близький жанр бачень - провидіння. Алегорична поезія.

Проповідь. Збірник "Римські діяння".

Літописний жанр, жанр хроніки. "Хроніка Саксона Граматика".

Паралельно із цим існувала сміхова, несерйозна література (пародіа сакра) - її створювали школярі й нижчі клірики. Незвичайна вченість авторів. "Вечеря Кіпряни" ("Каэна Купріана"). Пародійна форма: на вечір збираються всі герої Біблії, в усіх є пародійна риса. Дуже часто таку літературу санкціонувала сама церква. Створювалися особливі "свята дурнів", де знімалися окови церкви.

Літургійна драма. Пов'язана з літургією, на зміну античній драмі. Сценки з Біблії, поступовий розвиток із читання по ролях.

Ірландські саги. Загальна характеристика основних циклів. Саги про Кухуліне.

Кельти, витиснуті потім на Британські острови, відігравали значну роль у створенні світової літератури. Кельти - одне з відгалужень племені галлів, потім вони заснували Ірландію. Це не менш войовничі, ніж германці, племена. Але при цьому в них розвинена літературна традиція, вона збереглася через периферійне положення. Кельтський епос дійшов до нас у достатній кількості. Він представлений так званими сагами.

Сага - усякий прозаїчний оповідний твір, усний або письмови й, реалістичний або фантастичний, історичний або неісторичний

З 5 століття (приблизно тоді ірландці були хрещені) по 10 вони були відносно самостійними. В 12 столітті відбулося завоювання Ірландії англо-норманами. Але і їм там жити не хотілося, тому до 16 століття Ірландією фактично ніхто не керував. Держава й державність розвиваються повільно, затрималися риси родового ладу найдавніших часів: матріархат, народні збори, кровна помста, культ племінних богів і кровне споріднення. Сім'ї-клани-племена увесь час воювали і кочували. Скотарство накладає свій відбиток на епос.

Майже всі саги оповідають про викрадення худоби. Головний епос: "Викрадення бика з Куалнге". Це величезна епопея - компіляція з багатьох саг.

Норови були дикими. До 697 року жінки нарівні із чоловіками брали участь у битвах. Потім з'явився указ про відлучення їх від церкви у випадку битви. Тоді стали використовувати лютих псів, привчених вигризати людині горло.

Існувало три групи осіб, які створювали літературу. Друїди - спочатку були суддями, творцями, хоронителями міфічних і героїчних переказів. Потім вони поділилися своїми функціями з філідами. Споконвічно це були історики - хоронителі історій сімей, родів, займалися топографією, законовіданням і пророкуваннями. Барди - ліричні поети. Значення слова не змінилося. Легендарний бард Оссейн, син одного з військових вождів, більше відомий нам як Оссіан - і воїн, і поет. Його творчість до нас не дійшла, але в 18 столітті Джеймс Макферсон нібито знайшов пергамент із піснями Оссіана, переклав. Виявилося, що це була його підробка.

Реально до нас дійшли два величезні рукописи. Найдавніша - "Книга бурої корови" кінець 11 - початок 12 століття. Друга - Лейнстерська книга, середина 12 століття (більше 100 саг).

Для саг характерне сполучення барвистої, казкової фантастики з реалістичними деталями. Поряд з людьми діють сіди - у західноєвропейському варіанті - феї.

Цикли: два більших розділи - героїчні й фантастичні саги. Героїчні діляться на Уладський цикл (сучасний Ольстер). Сполучна фігура - король Конхобар. Імовірно, він створив державу Уладів. Він перетворюється в епічного короля. Це еталон, що не розвивається й не змінюється. Це етичний, моральний, героїчний зразок. Його племінник - Кухулін, один з улюблених героїв, тому що він боровся за незалежність батьківщини. Кухулін - напівміфічний персонаж, тому що його батько - бог світла. У нього є якості і людини, і казкової істоти. У битві його тіло виростає в три рази, одне око йде в череп, друге у центр чола, волосся наливається кров'ю, майже може літати. Ім'я своє він одержує не відразу. Ім'я тоді треба було заслужити. При народженні давали прізвисько, у Кухуліна - Сентанта. В 7 років зробив подвиг. Дядько Конхобар поїхав до коваля Кулана, у якого був злий пес. Хлопчикові стало нудно, він пішов до коваля,і убив цього пса. Кулан змусив Кухуліна служити йому три роки.

З Уладом постійно воює королева Медб. Один раз вона із чоловіком стала рахувати багатства. У неї на одного бика менше, хоче купити в уладів, інакше – силою (а бик незвичайний). Гінці необережні, проговорилися, хоча бика продали. Війна. Магічна хвороба - чоловіки Улади лежать у ліжку й не можуть устати. Не хворий тільки Кухулін. Але він не може всіх перемогти. Придумує хитрість із мостом. У Кухуліна є побратим - Фердіад. Медб вимагає від нього битися. Гине Кухулін теж через пісню, що ганьбить рід.

Другий цикл: фенії. Фенія - військово-релігійна організація, дійшла до нас. Зараз це терористи. Король Фін, син Осейн. У рамках цього епосу з'являються саги про любов. Фін - прототип короля Марка. Саги про чудесні плавання й про любов. Початок любовного лицарського роману. Ірландці - прекрасні мореплавці, говорять, що вони першими досягли Америки. У сучасну літературу приходить мотив благословенних островів, де час летить набагато швидше.