2. Кошти підприємств, їх кругообіг та обіг. Основний та обіговий капітал.

Для того, щоб функціонувало те чи інше підприємство, воно повинно володіти певними коштами (капіталом). Кошти підприємств здійснюють кругообіг та обіг.

Схема кругообігу капіталу така:

ЗВ

Г – Т … В … Т ' – Г ' ,

Рс

де Г – гроші; Т – товар; ЗВ – засоби виробництва; Рс – робоча сила; В – виробництво; … - переривання процесу обігу при переході до стадій виробництва і від неї до стадії обігу, Т ’=Т + т; Г = Г + г.

Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається, насамперед, оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а отже, величиною продуктивного капіталу. На розмір капіталу підприємства впливають такі фактори: розмір продуктивного капіталу і зумовлений цим обсяг господарських операцій; відсоток за кредитні ресурси; інфляційні очікування, які сприяють зменшенню розміру грошового капіталу.

Кругообіг коштів підприємства (капіталу) – це проходження ними трьох стадій (двох стадій обігу і стадії виробництва), перетворення його з однієї форми в іншу (грошову, продуктивну і товарну) і повернення у вихідну.

Безперервне повторення кругообігу капіталу називається обігом капіталу.

Залежно від особливостей функціонування капіталу у виробництві і способу перенесення його вартості на вироблений продукт, його поділяють на основний і оборотний. Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь у багатьох кругообігах і переносить свою вартість на вироблений продукт частинами, в міру зношування. Вартість зношення основного капіталу компенсується амортизаційними відрахуваннями. Основний капітал включає будівлі, споруди, механізми, обладнання.

Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу, і переносить свою вартість повністю на вироблений продукт. Він включає сировину, матеріали, комплектуючі.

Чим вище співвідношення між основним і оборотним капіталом на користь останнього, тим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатися капітал.

3. Витрати виробництва.

Існування витрат зумовлено рідкісністю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь–якого ресурсу для виробництва блага – це вартість його найліпшого альтернативного використання. Економічні витрати – це платежі, які фірма повинна зробити, або доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відвести ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Такі виплати можуть бути явними або неявними.

Явні витрати – це платежі за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми (постачальники робочої сили, матеріалів, палива, енергії тощо). Неявні витрати – витрати на власні ресурси, неоплачувані ресурси.

У короткостроковому періоді виробничі потужності фірми незмінні; у довгостроковому періоді фірма може змінювати свої виробничі потужності.

У короткостроковому періоді усі витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції (оплата зобов’язань за облігації, рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію устаткування та будівель, страхові внески, заробітна плата керівників і адміністративного персоналу). Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу продукції. До них належать витрати на матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, більша частина послуг праці та інші змінні ресурси.

Загальні витрати (TC) - це сума постійних (ТFC) і змінних (ТVC) витрат за кожного обсягу продукції:

TC(Q) = ТFC + ТVC(Q).

Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати. Середні постійні витрати (AFC) – це постійні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Середні змінні витрати (AVC) – це змінні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Середні загальні (валові) витрати – це загальні витрати, поділені на обсяг продукції: .

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, поділені на приріст обсягу продукції: ,

де - зміна загальних витрат, а - зміна обсягу продукції.

Підприємницька діяльність грунтується на економічному інтересі, тобто здійснюється для отримання доходу. Розрізняють наступні види прибутку.

Валовий дохід – це загальна сума виторгу, яку отримує фірма від реалізації виробленої продукції і наданих послуг. Для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами використовують термін «прибуток». Розрізняють:

- економічний прибуток – це різниця між валовим доходом і економічними витратами виробництва;

- бухгалтерський прибуток – це різниця між валовим доходом і валовими витратами. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми;

- нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Цей прибуток дає змогу підприємству покривати всі витрати (явні та неявні). Нормальний прибуток - це плата виробнику чи менеджеру за те, щоб не допустити відпливу ресурсів із даної галузі в іншу.

Граничний дохід – це дохід, одержаний від реалізації додаткової (останньої) одиниці продукції.