1. Методи обліку витрат

використовують такі основні методи обліку витрат: простий, попередільний, позамовний, нормативний. При цьому простежується нечітке розмежування методів обліку витрат та калькулювання. У підходах учених існують відмінності: одні ототожнюють методи обліку витрат і калькулювання, інші – як конкретний порядок розрахунку собівартості продукції розглядають методи калькулювання.

На наш погляд, вихідною класифікаційною ознакою методів обліку витрат є об’єкти обліку витрат, які слід розподілити на аналітичні та госпрозрахункові позиції. Решта ознак є такими, які поглиблюють характеристику відображуваних витрат і за значущістю є не менш важливими. Нижче наведено класифікацію методів обліку витрат за певними ознаками:

- за складом об’єктів обліку : аналітичні позиції (види продукції, виробництв, технологічні процеси, окремі замовлення); госпрозрахункові позиції (структурні підрозділи, центри відповідальності, місця виникнення витрат)

- за ступенем деталізації витрат : елементи витрат та статті витрат

- за повнотою включення витрат : повні витрати та обмежені витрати

- за величиною включення витрат : реальні витрати, середні та нормативні витрати

- за оперативністю і рівнем контролю за витратами : нормативний та ненормативний метод

- за способом оцінки готової продукції : за фактичною, нормативною та справедливою вартістю

- за відображенням витрат в системі рахунків : інтегрований та автономний метод.

Серед основних проблем калькулювання є економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. При цьому способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат, чітко не виокремлюються. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незміною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття рішень. Отже, метод калькулювання – це спосіб групування витрат за об’єктами калькулювання та прийоми калькуляція як технічний засіб розрахунку собівартості продукції. Слід розрізняти два методи калькулювання собівартості продукції :

- метод послідовного підсумування витрат;

- метод прямого накопичення витрат.

Суть першого методу полягає в тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на основі послідовного підсумування витрат, які враховують на окремих аналітичних рахунках. За прямого методу накопичення витрат собівартість продукції визначається усіма витратами, які обліковуються на одному аналітичному рахунку.

2. Облік незавершеного виробництва.

При виробництві продукції або виконанні робіт (послуг) у виробничих приміщеннях (дільницях) підприємства на кінець звітного періоду можуть залишатися не завершені обробкою сировина, матеріали, комплектуючі вироби, продукція, так звана "незавершенка". Оскільки нормативними документами не передбачено щомісячного обліку суми незавершеного виробництва всі витрати, що зібрались на рахунку 23 "Виробництво", потрібно щомісяця списувати у дебет рахунків:

79 "Фінансові результати" - при виконанні робіт та наданні послуг;

26 "Готова продукція" - при виробництві продукції.

Малі підприємства за результатами інвентаризації, яка проводиться перед складанням річної фінансової звітності (тобто тільки один раз на рік), визначають вартість виявлених у виробничих приміщеннях (дільницях):

залишків сировини і матеріалів, що не піддалися обробці;

незавершених обробкою сировини матеріалів, деталей;

незавершену складанням і комплектуванням продукцію "способом сторно зараховують до складу відповідних активів (сировина, матеріали, незавершене виробництво) " зі зменшенням у звітному році собівартості реалізованої продукції і робіт (рахунок 79 "Фінансові результати"). На вартість зарахованого за результатами інвентаризації залишку сировини і матеріалів, що не піддавалися обробці, зменшується у звітному році показник матеріальних витрат.

Сторнування вартості "незавершенки" з рахунка 79 свідчить про те, малі підприємства щомісячно списують всі витрати (у тому числі ті, які не відносяться до реалізованої продукції або послуг) на фінансові результати. Внаслідок цього в обліку і звітності виробничих підприємств протягом звітного року може виникнути невідповідність. Якщо продукція не була повністю вироблена (відвантажена) або послуги не були повністю надані, то затрати, які не відносяться до реалізованої продукції (робіт, послуг), потрапляють у дебет рахунка 79. У той же час по кредиту цього рахунка може взагалі нічого не відобразитися (наприклад, якщо відвантаження (доходу) у поточному місяці не було). Таким чином порушується один із основних принципів бухгалтерського обліку нарахування і відповідність доходів і витрат.

Вартість нереалізованої продукції не повинна відображатися на рахунку 79 "Фінансові результати". Сума витрат за виробленою, але нереалізованою продукцією (у тому числі вартість незавершеного виробництва) повинна накопичуватися по дебету рахунка 26 "Готова продукція". Саме з цього рахунка і повинні сторнуватися суми "незавершенки". У той же час запропонований Міністерством фінансів варіант обліку незавершеного виробництва (тільки один раз на рік перед складанням річної звітності) дійсно спростить роботу бухгалтера.

Що стосується обліку послуг, то для цього не передбачено ведення будь-якого рахунка - аналога рахунка 26. Тому рекомендуємо підприємствам, що мають витрати за розпочатими, але ще не прийнятими замовником роботами, продовжувати обліковувати їх по дебету рахунка 23.

Підприємствам, що мають значну суму незавершеного виробництва і загальновиробничих витрат, спрощена форма обліку не зовсім підходить. Рекомендуємо їм вести бухгалтерський облік у загальному порядку.

Самостійна робота №14