1. Скансени – музеї під відкритим небом.

Скансени – це так звані живі музеї з насиченими анімаційними програмами відтворення історичного середовища, де туристів приваблюють не лише окремі споруди, предмети старовини, а й професійні працівники-аніматори, які своїми заняттями відтворюють побут, поведінку, матеріальну і духовну культуру попередніх епох, вони розкривають традиційні ремесла і види діяльності, характерні для відповідної місцевості і часу, наприклад, роботу мірошника, ткача, коваля, гончара, тесляра, винокура, пасічника і багато інших. Часто і самим відвідувачам музею пропонується спробувати свої сили під керівництвом фахівця. Кожен може відчути себе в ролі коваля чи гончара та ін. Скансени відрізняються від звичайних музеїв, перш за все, наявністю видовищного елементу. Їх специфіка полягає в тому, що в них існують широкі можливості безпосереднього неформального спілкування (під час організації змагань, обрядів, вистав, ярмарок, виступів фольклорних колективів), що, водночас, складає одну з причин популярності цих музеїв серед різноманітних верств населення. У деяких музеях на додаток до архітектури реконструюють і транспорт минулих років. Історичний транспорт в музеях просто неба може виконувати не тільки функцію експоната, що діє, але й утилітарну транспортну функцію, оскільки площа таких музеїв може бути великою. Невід’ємним елементом скансенів є традиційна кухня. Все готується «на очах» у відвідувачів, а іноді навіть з їх допомогою, що надає стравам ще більшої колоритності. Ідея створення подібних музеїв виникла в Данії ще в 1790 році, але втілилась лише в 1891 році у першому у світі музеї просто неба у шведському парку на горбистій місцевості, так званому «Скансені». В перекладі зі шведської «скансен» означає місцевість, зриту окопами, яка була пристосована в Стокгольмі для створення першого у світі музею просто неба. У центрі Стокгольма, зібрані споруди з різних куточків Швеції й навіть цілі комплекси, як, наприклад, кузня, майстерня склодува, пекарня. У перші двадцять років свого існування музей значно розширився. Сюди починають звозити будинки й цілі садиби з усієї Швеції, а також звірів для невеликого звіринця. Зараз у Скансені представлено понад 150 будинків і садиб XVIII — XX століття, в яких збережений інтер'єр, що показує, як жили в ті часи люди різного соціального походження в різних районах Швеції. Працівники музею, які доглядають за будинками, вдягнені в костюми відповідної епохи, вони можуть провести відвідувачів по кімнатах та розповісти про експонати. Також в Скансені знаходиться невеликий зоопарк, де живуть як дикі, так і домашні тварини Швеції. Поруч зі входом до Скансена працює Біологічний музей, а всередині розташований Акваріум Скансена. Щорічно в Скансені святкують багато свят (Вальпургієва ніч, Свято середини літа, Різдво тощо), а одне зі свят відзначають особливо широко — День Шведського прапора. В кінці ХIХ ст. виникла ціла мережа схожих музеїв, які одержали назву «скансени», набувши загального змісту, як синонім поняття «музеї просто неба». Створення цих музеїв відкрило якісно новий етап в історії музейного будівництва і водночас новий напрям музейного туризму.

Основна мета і завдання при створенні та функціонуванні музеїв під відкритим небом полягає у збереженні найцікавіших автентичних пам’яток архітектури; створенні умов для вільного доступу до цих будівель широких верств населення, підвищення їхнього культурного рівня; показі у комплексі національної народної культури і архітектури, предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, тобто створенні моделі середовища, ландшафту; допомозі відродження народних ремесел і проведенню фольклорних свят; сприянні індустрії туризму; вирішенні наукових проблем, пов’язаних з пошуком, збором, вивченням, реставрацією експонатів. Скансени виконують низку функцій, а саме компенсаторну , рекреативно-оздоровчу, культурно-просвітницьку, комунікативну, екологічну, соціальну, економічну тощо.  В Україні на сьогоднішній день нараховується 7 великих та середніх за площею музеїв просто неба. За масштабом діяльності (адміністративно-територіальною ознакою) скансени України можна поділити: 1) всеукраїнський – Музей народної архітектури та побуту в Києві; 2) регіональні – Переяслав-Хмельницький музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, Музей народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай», Скансен у Чернівцях; 3) обласні – Закарпатський музей народної архітектури та побуту у м. Ужгород, Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття у с. Крилос, Івано-Франківська обл., Музей історії сільського господарства на Волині, с. Рокині. В майбутньому планується організація регіональних та обласних музеїв просто неба в Кам'янці-Подільському, Тернополі, Коростені на Житомирщині. Також є задуми створення музею у Харкові, де планується показати детальніше архітектуру Слобожанщини; у Дніпропетровську, де є задуми розкрити багатство матеріальної культури Нижнього Подніпров'я, в Одесі – будівництво скансену «Приморське». Більшість великих скансенів приурочені до західних та центральних областей України, що в свою чергу збільшує музейний попит на дані області, а також число їх відвідувачів. Новими, перспективними музейними установами є локальні скансени. В Україні найбільших успіхів у цій справі досягли на Закарпатті, де створено окремі хати-музеї в селах Антонівка Ужгородського, Зубівка Мукачівського, Осій Іршавського, Тернове та Наресниця Тячівського, Горінчове Хустського районів. Цікавий скансен (церква і хата XIX ст.) формується у с. Стеблівка. Реконструкції місцевих житлових споруд виконані у селах Бронька та Довге Іршавського району. Цілий комплекс будівель старого угорського села відтворено у с. Петрове Виноградівського району, до нього ввійшли садиби заможного селянина і бідняка, школа, криниця-журавель, водяний млин. Оригінальний музей лісо-обробки і лісосплаву створено на Чорній Річці і біля озера Синевір у Міжгірському районі. Аналогічні музеї є і в інших областях України. Відомий хуторець із хатою-мазанкою, кузнею і вітряком біля м. Красноград на Харківщині. За участю працівників краєзнавчих музеїв відтворено садибу початку XIX ст. в с. Калинівка та однокамерну хату з курним опаленням у містечку Сарни на Рівненщині. Мережа локальних скансенів поступово зростає, їх доцільно створювати при громадських, обласних краєзнавчих музеях, інститутах, технікумах, школах, професійно-технічних училищах. Музей лісосплаву і лісорозробок на Закарпатті, наприклад, утримується місцевим лісокомбінатом, а кузня в с. Лисичеве – райпромкомбінатом, в ній виготовляють дрібне сільськогосподарське знаряддя. Попередниками музеїв під відкритим небом в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. Однією з найцікавіших стала краєва виставка 1894 р. в Стрийському парку Львова, де було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк. У 1902 р. в Харкові до XII археологічного з'їзду було збудовано хату з Лівобережної України. У 1910 р. у Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ) учасники Південноросійської промислової виставки оглядали садибу з с. Мишурин Ріг, збудовану за проектом академіка Д.Яворницького. Одним з найбільших серед музеїв просто неба є Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогово — музей на природі, архітектурно-ландшафтний комплекс усіх історико-етнографічних регіонів України [Додаток А]. Розташований на південній околиці Києва, у Голосіївському районі, поблизу селища Пирогів. Загальна площа — 133,5 га. Часто зустрічається також невірна назва «Пирогово» — калька з невірної назви російською мовою. Правильно російською мовою має бути: рос. «Пирогов», «Музей в Пирого́ве». Заснований 6 лютого 1969 року. Цьому передували громадські ініціативи, зокрема, публікація відкритого листа про створення музею народної культури в Києві від 14 серпня 1965 року в газеті «Літературна Україна». Урядова програма була розроблена дослідниками народної архітектури та етнографії. Колектив музею виконав експедиційно-пошукову роботу зі створення архітектурних і мистецько-побутових фондів та експозиції у стислі терміни до відкриття у 1976 році.

На площі музею зосереджено 275 архітектурних експонатів народного будівництва XVI—XX століть. Садиби з сільськими хатами і господарськими будівлями сформовано з документальною достовірністю та згруповано відповідно до особливостей планування поселень того чи іншого історико-етнографічного і географічного регіону. До музею також були перевезені дерев'яні церкви, вітряки та інші пам'ятки архітектури та побуту. У фондах музею зберігається понад 70 тисяч предметів побуту, творів народного мистецтва, знарядь праці. Найбільш цікавими із експонатів обладнано інтер'єри будівель. У музеї зібрана величезна колекція народного одягу, меблів, дерев'яного і глиняного посуду, чоловічого і жіночого одягу, одна з кращих колекцій народних музичних інструментів.

У 1971 р. у Львові в Шевченківському гаї створено Музей народної архітектури та побуту. Сьогодні в експозиції цього музею на площі 150 га можна оглянути 124 архітектурні об'єкти. Експозиція організована за етнографічним принципом. На території Західної України в кінці XIX - початку XX ст. виділялось 8 історико-етнографічних областей: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Волинь, Рівнинне Закарпаття і Покуття, які в музеї представлені окремими секторами. Створюються також експозиційні сектори "Буковина", "Львівщина". У музеї організовуються мікросела з 15-20 архітектурних об'єктів. У житлових і господарських будівлях експонуються предмети домашнього вжитку, одяг, інструменти народних ремесел, знаряддя сільського господарства, транспортні засоби, у церквах, дзвіницях і каплицях відтворенні відповідні інтер'єри. Музей "Шевченківський гай", крім свого основного завдання, - збереження пам'яток архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва, їх дослідження і пропаганди, – є чудовим місцем для відпочинку, використовується для зйомок художніх і музичних фільмів тощо. На території музею організовуються виступи самодіяльності, фольклорно-етнографічних ансамблів. Популярним серед відвідувачів музею є щорічне фольклорно-етнографічне свято "З народної криниці" [Додаток В].

Закарпатський музей народної архітектури й побуту в Ужгороді. Музей охоплює невелику ділянку гори (3,5 га) на схилах Замкової гори. Його територія обмежена замковими бастіонами та крутосхилом. Діє він від 1970 року, представляє спадщину традиційної народної архітектури Закарпаття XVII-першої пол. ХХ ст. Тут встановлено церкву, дзвіницю, каплицю, школу, 12 хат, гражду, корчму, водяний млин, сукновальню, кузню. Крім того, експозиція містить чимале зібрання творів традиційного народного мистецтва – гончарства, ковальства, ткацтва, вишивки, лозоплетіння, різьблення по дереву [13. – С. 63-67]. Михайлівська церква із села Шелестова є архітектурною домінантою музею та його головним експонатом.

Функціонуючі в Україні музеї просто неба включають як ве­ликі архітектурно-художні комплекси, так і окремі локальні експозиції під відкритим небом. Тематична спрямованість їх диференці­юється залежно від цілей і завдань кожного з них, особливостей етнічної специфіки представленої території. Зокрема, Львівський музей просто неба демонструє традиційну народну архітектуру та культурно-побутову своєрідність бойків, долинян, лемків, гуцулів, подолян, волинян, поліщуків; Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури і побуту – відтворює народне будівництво дорадянської Наддніпрянщини; Закарпатський – показує особливості народного зодчества, культури і побуту українців та інших етнічних груп населення Закарпаття; Музей народної архітектури і побуту України «Пирогове» комплексно експонує твори народної архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва, предмети побуту і зна­ряддя праці всіх регіонів України.  Піднесення інтересу до народної творчості – цілком зако­номірне явище, яке зумовлене новими соціальними умовами побуту – існуванням традиційного мистецтва в системі сучасної культури, а також інтенсивним розвитком художньої самодіяльності. Звернення ни­ні до фольклорних форм творчості – це процес розвитку сучасної культури, який неможливий без освоєння того великого культурного досвіду, що містить у собі фольклор. Сьогодні активний інтерес до останнього отримує дістає практичне втілення у формах художньої само­діяльності: оглядах, конкурсах, фестивалях, у повсякденній сфері впровадження і розвитку сімейної обрядовості, у діяльності художніх професійних колективів, у творчості композиторів і письменників.  Важливою властивістю музеїв просто неба є наявність ви­довищного елементу. Перенасиченість опосередкованими формами спілкування, як відзначають дослідники, породжує в наш час по­вернення до традиційних форм спілкування. Специфіка музеїв під відкритим небом полягає в тому, що в них існують широкі можливості безпосереднього неформального спіл­кування /під час організації в них змагань, обрядів, виступів фольк­лорних колективів/, що, водночас, складає одну з причин популярності цих музеїв серед різноманітних верств населення. В організації сімейного дозвілля музеї під відкритим небом користуються неабиякою популярністю, хоча, зважимо на те, що повністю потенціал цих культурно-просвітніх установ ще ні в яким мірі не можна вважати реалізованим – внаслідок багатьох причин: економічних, організаційних, матеріальних, методичних тощо.