2. Система адміністративних органів управління в Україні

Адміністративними повноваженнями наділені насамперед органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Сьогодні систему органів виконавчої влади України складають: Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, урядові органи, місцеві органи виконавчої влади — місцеві державні адміністрації та територіальні органи центральних органів виконавчої влади та урядових органів. Зокрема, Кабінет Міністрів України приймає індивідуальні рішення, які стосуються вирішення справ конкретних фізичних або юридичних осіб. Тому доки вищий орган виконавчої влади вирішуватиме індивідуальні адміністративні справи, на нього, звичайно, мають поширюватися і загальні вимоги щодо адміністративної процедури. Виходячи з цього, можна передбачити, що адміністративно-процедурне законодавство повинне поширюватися на всі органи державної влади, які мають повноваження щодо вирішення індивідуальних адміністративних справ.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради, їх виконавчі органи, серед них сільські, селищні, міські голови. В окремих випадках адміністративна процедура повинна застосовуватися також у районних та обласних радах. Наприклад, до їх повноважень сьогодні належить вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного та обласного значення". Але насамперед адміністративно-процедурне законодавство стосуватиметься виконавчих органів місцевих рад та місцевих голів.

Адміністративний орган спрямовує розгляд справи та її вирішення. При цьому, згідно з принципом законності в адміністративній процедурі, відповідне повноваження адміністративного органу має бути визначене законом або актом про делегування повноваження, виданим відповідно до закону.

Принципово важливо чітко розмежовувати адміністративні органи й інших невладних (непублічних) суб'єктів. Вимоги адміністративно-процедурного законодавства не повинні стосуватися підприємств, установ та організацій, тим більше недержавних, як це сьогодні передбачено Законом України «Про звернення громадян». Адміністративна процедура стосується тільки тих відносин, де одним з учасників є представник публічної адміністрації. Підприємства, установи та організації лише в окремих випадках виконують функції публічної адміністрації. Зокрема, держава може інколи надавати певні повноваження і невладним за своєю організаційною формою суб'єктам.

Ще одним нетиповим суб'єктом, який має функції публічного характеру, є органи професійного самовряду вання. Зокрема, таким органом вважається Аудиторська палата України, яка, відповідно до закону, має владні повноваження, наприклад, щодо сертифікації та ліцензування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю.

3. Особливості правового статусу адміністративного органу управління та його повноваження.

Особливістю правового статусу адміністративного органу в адміністративній процедурі, фактично однією з її засад, є вимога щодо неупередженості адміністративного органу. Це також один з випадків, коли правило безпосередньо стосується посадових та службових осіб адміністративного органу. Адміністративний орган, його посадові та службові особи не повинні мати ніякої особистої (неправомірної) зацікавленості в результаті вирішення справи.

Окремою проблемою в адміністративній процедурі є необхідність обмеження вільного розсуду адміністративного органу. Вітчизняні науковці активно займаються вивченням цієї проблематики. Але поряд із цим неоціненним є європейський досвід, зокрема Рекомендація Ради Європи щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами. Під дискреційним повноваженням розуміється повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, тобто коли у визначених законом межах адміністративний орган має можливість вибрати один із кількох варіантів рішення. За рекомендаціями Ради Європи адміністративний орган під час здійснення дискреційних повноважень повинен: 1) не мати інших цілей, ніж ті, для яких дискреційне повноваження було надано; 2) дотримуватися об'єктивності та неупередженості, враховуючи тільки ті факти, що стосуються конкретної справи; 3) дотримуватися принципу рівності перед законом шляхом запобігання несправедливій дискримінації; 4) зважати на будь-які негативні наслідки, які може мати його рішення для прав, свобод та законних інтересів осіб, і співвідносити їх із цілями органу; 5) приймати рішення протягом розумного строку; 6) керуватися загальними адміністративними вказівками, враховуючи при цьому конкретні обставини окремої справи. Виходячи із цього, на нашу думку, найбільш суттєві юридичні механізми обмеження вільного розсуду складають обов'язки адміністративного органу: використовувати повноваження лише з метою, для якої це повноваження надано; зважати на негативні наслідки своїх рішень, дій та бездіяльності; співвідносити цілі прийняття рішення і умови їх досягнення.

Висновок

Отже, адміністративним органом можна вважати орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, іншу бюджетну установу, державне підприємство, які уповноважені розглядати та вирішувати адміністративні справи, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а також інший суб’єкт, який згідно із законом уповноважений здійснювати владні (виконавчі та розпорядчі) функції.

Адміністративні органи управління на підприємстві, в свою чергу, формують адміністративний апарат, який виконує рекомендаційні, паралельні, функціональні та лінійні повноваження, які полягають у консультуванні безпосередньо керівника підприємства, запобіганню помилок при прийнятті рішень тощо.

Основними характеристиками адміністративного органу є функціональність (розкриває його як структуру, яка виконує визначені функції організації), соціологічна характеристика (розглядає орган як колектив людей, виділених керівництвом для виконання покладених на нього корпоративних завдань у відповідній сфері діяльності), юридична характеристика (вказує на наділення визначеного колективу людей необхідною компетенцією) та організаційна характеристика, яка акцентує на належності даної структури до організаційного апарату.

Список використаних джерел

1. Ткач Г.Й. Дискреційні повноваження та адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б.А-вер'янова. - К.: Ін-Юре, 2002. - С 275-284.

2. Пункт 22 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року

3. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Моногр. — К.: Факт, 2002. - С 38-63

4. Цуруль О. А. Менеджмент у державних організаціях: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002.