Висновки

Під фемінізмом зазвичай розуміють теорію рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі [32, c. 5]. Феміністський рух – перша системно організована спроба жіноцтва ствердити повноцінність власного буття у патріархальному суспільстві.

Під впливом феміністичної теорії сформувався український жіночий рух. Згодом були засновані Київська жіноча громада, Товариство захисту працюючих жінок у Києві та Харкові. Жінки брали активну участь у культурно-освітньому русі ( О. Кобилянська, Олена Пчілка, Х. Алчевська та ін.), а також у суспільно-політичному житті, зокрема у народницькому та соціал-демократичному русі.

Мала певний досвід співпраці з «Товариством Руських жінок на Буковині» й О. Кобилянська. 1894 року вона виступила однією з ініціаторок створення цієї феміністичної організації, а в літературі дебютувала навіть як послідовна феміністка.

Перші класичні повісті О. Кобилянської «Людина» й «Царівна» започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, – психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. «Нова жінка» О. Кобилянської – людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.

Українська феміністична ідея к. XIX – поч. ХХ ст. зросла на національній основі. Піднесення духовної та суспільної активності жіноцтва підготувало майбутній державотворчий потенціал, який повною мірою реалізувався в добу національно-визвольної боротьби українського народу за свою державність.

Поява в контексті української літератури зламу віків фемінного та феміністичного аспектів сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт. О. Кобилянська, як представниця нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності, в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічні форми неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, – ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10-20-х роках ХХ ст.

Письменниця гостро відчувала нерівноправне пригноблене становище жінки в тодішньому суспільному житті, яку сковувало рабство родинне і рабство суспільне. У ті часи не було широкого доступу жінці до різних галузей праці, знань, мистецтва. А тому вона невтомно боролася за звільнення жінки від будь-якої залежності. Фемiнiстичні ідеї підтримують і її героїнi. Вони стверджують ії життєву та громадську позицію, доносять до читачів мислі та ідеали письменниці.

Образ жінки «зі своєю любов’ю і обов’язками» є одним із центральних у чеської письменниці середини ХІХ і української письменниці поч. ХХ ст.

Українська письменниця виражає захоплення силою простоти, в якій щастя без взаємного кохання не визнається, а також без чоловіка, що є явно вищим у своєму інтелектуальному, художньому чи фізичному розвитку за жінку.

У письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi жiноцтва в суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки брати активну участь у громадському життi було обмежене тими рамками, в яких уявляла собi Кобилянська цю дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта, самовдосконалення – ось програма О.  Кобилянської, дiячки жiночого руху.

О. Кобилянська в таких творах, як «Людина», «Царівна», «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями» та ін., модифікуючи попередній артистчно-індивідуальний тип характеру, створює нові образи жінок-інтелігенток, що належать до іншого – громадсько-інтелектуального типу особистості. Цим героїням притаманна висока самосвідомість, почуття власної гідності, розуміння самоцінності людської особистості і нестримний потяг до самовдосконалення. Маючи сильну волю і стійку життєву позицію, вони здатні відстояти свої переконання, людську гідність, змагатися за своє майбутнє. Це героїні активної і творчої вдачі, які в житті керуються більше розумом, ніж почуттями. Їм притаманна здатність до самопожертви, відмови від особистого, заради вищих духовних ідеалів та цінностей. На відміну від представниць артистично-індивідуалістичного типу характеру, їх цікавлять не тільки особисті та мистецькі проблеми, а громадські питання.

Одним із головних напрямів творів літературної спадщини О. Кобилянської є роль і становище жінки у суспільстві того часу та висвітлення основних проблем жінок. Усією своєю творчістю вона боролася за рівноправ'я жінок і чоловіків, за те, щоб жінка стала справжньою особистістю, тобто феміністична проблематика була однією із головних для письменниці. І у тому, як змінилося становище жінки у суспільстві з к. ХІХ ст. до сьогодення є велика заслуга Ольги Кобилянської.