56. Характеристика словесних, наочних та практичних методів навчання.

Рассказ: Устное повествование материала, не прерываемое вопросами к ученикам. Приемы: изложение информации, приемы ускорения запоминания, активизации внимания. +++ краткость, разный временной характер, эмоциональность, занимательность.

Лекция: Устное изложение материала, более емкое чем рассказ, с более сложными логическими построениями образов, доказательств, обобщений. Приемы: устное изложение информации, поддержание внимания учеников в течении длительного времени, активизация мышления, приемы логического запоминания. +++ емкость, сложность, доказательность, экономичность.

Беседа: разговор У с у, организуемый с помощью системы вопросов, подводящих к усвоению фактов. Приемы: постановка вопросов, обсуждение ответов и мнений учеников, формулирование выводов. +++ подведение к выводам, активизация внимания, развития речи. – неэкономичность, одни и те же отвечают. Все словесные методы работают на слух.

Наглядные методы: методы иллюстрации (показ иллюстраций, плакатов, карт, зарисовок на доске) и демонстрации (демонстрац приборов, опытов, технич установок, препаратов). Особенностью наглядных методов обучения является то, что они обязательно предлагаются, в той или иной мере сочетаясь со словесными методами. Приемы: показ, обеспечение лучшей видимости, обсуждение результатов.

Занков изучил несколько форм сочетания наглядности и слова: слово руководит наблюдением, слово помогает осмыслению увиденного, наглядность конкретизирует слово.

Практические методы. (письмен упражнения, лабораторн опыты, работа на компьютере). Приемы: постановки задания, планирования его выполнения, стимулирования, контроля, анализа итогов. Практич методы применяются в тесном сочетании с наглядными и словесными.

При выборе и сочетании методов обучения необходимо руководствоваться следующими критериями: *Соответствие методов принципам обучения. *Соответствие целям и задачам обучения. *Соответствие содержанию данной темы. *Соответствие учебным возможностям обучаемым: возрастным, психологическим; уровню подготовленности (образованности, воспитанности и развития). *Соответствие имеющимся условиям и отведенному времени обучения. *Соответствие возможностям самих преподавателей.

57. Практикуми, семінари, екскурсії як форма навчання.

Семінари.

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, збирати певний фактичний матеріал, відвідувати музеї, читати додаткову літератур, знайомитись з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимога до учнівських доповідей і повідомлень – наявність невідомого іншим учням матеріалу, елементів власного дослідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Цілком можливо, що учні готують відповіді на усі питання і виступають з повідомленнями за бажанням або за викликом. Учитель заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослідницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певного розділу програми. У підготовці до нього використовують тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ділянці, літературу. Доцільним є запрошення на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершення вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, характеризує виступи, за потреби робить доповнення й виправляє помилки, радить учням, як працювати над проблемою надалі. За доповіді, повідомлення, доповнення він виставляє учням оцінки.

Практикум.

Передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь та навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практикум відводиться 10-15 год. навчального часу протягом 2-3 тижні. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спостереження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдання можуть бути однаковими й різними для різних груп учнів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Головна мета практикуму полягає у практичному застосуванні сформованих раніше вмінь і навичок, узагальненні й систематизації теоретичних знань, засвоєнні елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретична інтерпретація отриманих результатів.

Екскурсія.

Екскурсія – це форма організації навчальної роботи, яка дозволяє учням сприймати і засвоювати навчальний матеріал шляхом безпосереднього ознайомлення з предметами, процесами, явищами то ін.., тобто в реальних умовах (природа, підприємство, пам’ятні міста…) їх існування.

Значення екскурсії в ому, що вона дозволяє:

• реалізувати принцип наочності навчання;

• здійснювати зв'язок з практикою, з життям;

• сприяти профорієнтаційний роботі з учнями.

У залежності від дидактичної мети визначають:

- вступні екскурсії, які передують вивченню матеріалу на уроках. Їх мета – проведення спостереження, збір матеріалу, необхідного для уроку;

- поточні, або супроводжуючі, що проводяться одночасно з вивченням великих розділів програми для конкретизації окремих питань;

- підсумкові. Які завершують собою вивчення конкретної теми, розділу програми.

Визначаються види екскурсій і в залежності від навчального предмету і місця її проведення:

• виробничі, які включаються в програму з фізики, хімії, географії на виробничі підприємства;

• науково-природничі з ботаніки, зоології, анатомії. Це можуть бути екскурсії в поле, ліс, до річки, в зоопарк, музей;

• істотко-літературні, які пов’язані з вивченням літератури, історії;

• краєзнавчі, основна мета яких – вивчення природи, історії рідного краю;

• комплексні, які дозволяють одночасно вирішувати декілька задач.

Методика проведення екскурсії вимагає:

1. підготовки екскурсії (визначення мети, вибір об’єкта вивчення, визначення конкретних завдань для учнів, призначення екскурсовода);

2. організації навчальної роботи під час екскурсії (розповідь, пояснення, бесіда; демонстрація об’єкта або його деталі; ведення учнями записів, здійснення фотографування об’єктів, звукозапис розповіді екскурсовода);

3. підведення підсумків (написання звітів, доповідей, творів; оформлення моделей, альбомів; створення колекцій тощо).

Останнім часом у педагогічній літературі широко вживається поняття «нетрадиційний урок», «нестандартний урок». До них відносяться: інтегровані. Коли вивчається матеріал декількох тем одним блоком між предметний, який об’єднує споріднений матеріал декількох предметів; уроку-есе, театралізований урок, урок-конкурс, урок-аукціон, урок-семінар, урок-ділова гра тощо.

Нетрадиційні форми навчання можна визначити як такі, що вже відомі в номенклатурі організаційні форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з’являються якісно нові соціальні завдання, а також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу. Забезпечуючи оптимальність розв’язання навально-виховних завдань.

Нетрадиційні форми навчання дозволяють урізноманітнювати форми і методи роботи з учнями, відходити від шаблонів, сприяють вихованню творчої особистості школяра, розширенню функцій учителя, дають можливість враховувати специфіку навчального матеріалу та індивідуальні особливості учнів.

Існують такі види нетрадиційних уроків: пульсуючі (урок-диспут, урок-семінар, урок-конференція), пролонговані (вечорниці, прес-конференція, театралізовані уроки, займають багато часу для підготовки), нестандартні уроки (урок-КВК, урок-ділова гра).

За способами організації взаємодії суб’єктів навчального процесу визначаються такі моделі нетрадиційних уроків:

• модель А, яка забезпечує однобічність, вплив на учня: вчитель-учень, учень-учень;

• модель В забезпечує взаємодію в процесі спілкування суб’єктів навчання в умовах парної роботи, роботи в малих групах, між груповій роботі. В цій моделі учень не є об’єктом діяння, а рівноправним суб’єктом.

• Модель С, що передбачає як однобічне діяння, так і взаємодію суб’єктів навчання.

Застосування нетрадиційних форм сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів; учень безпосередньо бере участь у діяльності, в якій оволодіває знаннями, вміннями та навичками. Пізнавальна діяльність учнів у таких способах її організації в основному має колективний характер, який створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість обміну інтелектуальними цінностями, порівнянню і узгодженню різних точок зору про об’єкти, які вивчаються.

Педагогічні умови, які забезпечують позитивний вплив нетрадиційних форм навчання на якість навчального процесу, а саме:

1. чітке визначення мети для оптимального обґрунтування доцільності застосування нетрадиційних форм навчання;

2. адекватність нетрадиційних форм навчання типу навчального предмета;

3. урахування при застосуванні нетрадиційних форм навчання особливостей основних етапів навчання;

4. органічне поєднання нетрадиційних форм навчання з традиційним уроком;

5. відповідна підготовка вчителя до застосування форм навчання;

6. якість навчального процесу визначається також оптимальною кількістю нетрадиційних форм навчання протягом місяця, півріччя.