55. Система педагогічних наук, зв'язок педагогіки з іншими науками. Методи науково-педагогічного дослідження.

Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX—XX ст. привів до утво­рення системи педагогічних наук, що включає в себе: загальну пе­дагогіку, яка охоплює основні питання виховання і навчання люди­ни. Розвиток загальної педагогіки як науки визначив створення в се­редині неї самої самостійних галузей знань, таких як: дидактика (теорія навчання і освіти), теорія виховання, школознавство (управ­ління школою), вікову педагогіку, яка досліджує особливості вихо­вання на різних етапах вікових груп (переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих); дефектологію як спеціальну педаго­гіку, що розробляє питання виховання і навчання глухонімих і глу­хих (сурдопедагогіка), сліпих і тих, хто погано бачить (тифлопедагогіка), розумововідсталих (олігофренопедагогіка), діти з розладом мови (логопедія); методику, яка вивчає специфіку вивчення окремих навчальних предметів (мови, математики, природознавства тощо); історію педагогіки, що досліджує розвиток педагогічних ідей у різні епохи, різними представниками науки; порівняльну педаго­гіку, яка вивчає порівняльним методом виховання і навчання в різ­них країнах; етнопедагогіку, об'єктом дослідження якої є вивчення особливостей, досвіду народного виховання, які відбиті в національ­ній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі.

Джерелами розвитку педагогіки є науково-педагогічні дос­лідження, передовий педагогічний досвід, історія педагогіки, а та­кож ряд наук, які тісно пов'язані з педагогікою: філософія, етика, естетика, фізіологія, шкільна гігієна, кібернетика. «Педагогіка, — як влучно писав журналіст С. Соловейчик, — вихованка багатьох наук. Спочатку у ній панували філософи. На короткий час вона потрапила під вплив біологів. Потім — психологів. Сьогодні педа­гогіка і у нас, і у всьому світі знаходиться під привабливістю соці­альної психології: ранжируємо, тестуємо, анкетуємо, робимо зрізи — вивчаємо...»

Методи науково-педагогічних досліджень

Успішність розвитку педагогічної науки обумовлена вибором методології дослідження.

Методологія — шлях дослідження, теорія, вчення про науковий метод пізнання. Серед них слід назвати: системний підхід, особистісний, діяльнісний, культурологічний, етнопедагогічний та ін.

Системний підхід передбачає, що відносно самостійні компоненти педагогічного процесу розглядаються не ізольовано, а в їх взаємо­зв'язку, що дозволяє виявити загальні системні властивості й якісні характеристики, які складають систему окремих елементів.

Особистісний підхід у педагогічній науці вимагає визнання осо­бистості як продукту суспільно-історичного розвитку, носія куль­тури, її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору у вихованні на природний процес саморозвитку здібностей, творчого потенціалу, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповід­них умов.

Діяльнісний підхід (частіше діяльнісно-особистий), спрямова­ний на те, щоб організувати діяльність суб'єкта, в якій він був би активним суб'єктом пізнання, праці, спілкування, свого розвитку.

Культурологічний підхід має своєю основою аксіологію — вчення про цінності. Людина розвивається шляхом освоєння нею культу­ри як системи цінностей, одночасно стає творцем нових елемен­тів культури, тобто відбувається становлення індивіда як творчої особистості.

Етнопедагогічний підхід. Індивід живе в конкретному соціокультурному середовищі, належить до певного етносу, тому виховання повинно спиратися на національні традиції народу, його культуру, звичаї, навички при проектуванні й організації педагогічного про­цесу. З одного боку, необхідно вивчати, формувати це середовище, а з другого — використовувати його виховні можливості.

Аксіологічний (ціннісний) підхід, який дозволяє вивчати явища з точки зору виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства. Людина розглядається як найвища цінність суспільства і мета його розвит­ку. Такі цінності, як життя, здоров'я, любов, освіта, праця, мир, краса, Батьківщина, завжди привертали увагу людей у різні часи. Моральні, естетичні, економічні, екологічні та інші цінності ха­рактеризують особистість, а їх розвиток — основне завдання гу­маністичної педагогіки.

Методи дослідження — це способи вивчення різних сторін пе­дагогічного процесу. Розрізняють емпіричні методи, які передба­чають накопичення, відбір, зіставлення, аналіз одержаних даних у ході вивчення педагогічних явищ, процесів, умов (спостережен­ня, вивчення продуктів діяльності учнів, бесіда, експеримент).

Спостереження — це цілеспрямоване, систематичне сприйняття дослідником педагогічного процесу, його окремих сторін у природних умовах. Завданням спостереження є накопичення фактів і подаль­ший їх аналіз. Але цей метод вимагає дотримання окремих вимог:

— чіткого визначення мети спостереження;

— розробки програми, плану спостереження. При цьому необхід­но враховувати, що спостереження повинно вестися систематично, а не час від часу, бути всебічним, спрямованим на виявлення сукуп­ності взаємопов'язаних процесів, явищ, особливостей особистості, обгрунтованим;

— визначення показників, критеріїв досліджуваного об'єкта;

— об'єктивної фіксації спостережуваного. Для цього можна вести протоколи спостережень, щоденники, записи на магніто­фоні та ін.;

— створення необхідних умов для спостереження. Спостереження може бути безпосереднім та непрямим. При безпосередньому дослідник спостерігає особисто за об'єктом у при­родних умовах, непряме спостереження передбачає використання спеціальних приладів — прихованих камер, телебачення.

Методи вивчення продуктів діяльності учнів: зошитів, конспек­тів, читацьких щоденників, творів, малюнків та інше, які дають уявлення про систему роботи вчителя, особливості вияву якостей особистості.

Метод бесіди допомагає з'ясовувати недоступні безпосередньому спостереженню особливості педагогічних явищ, оцінок, суджень, ду­мок, мотивів поведінки, вчинків. Бесіда може мати чітку, регламенто­вану форму, для якої заздалегідь складаються питання. За невимушені­стю характеру бесіди питання формулюються в залежності від ситуації.

У будь-якому випадку необхідно готуватися до бесіди (визна­чити мету, завдання, намітити питання тощо), встановлювати кон­такт із співбесідником (зацікавлено та щиро вести розмову, тактов­но та доброзичливо ставити питання, вміти берегти довірені таєм­ниці). Бесіди проводяться з учнями, батьками, вчителями, керівництвом школи.

Експеримент — метод дослідження, в процесі якого створюють­ся умови для з'ясування залежності між педагогічними засобами та результатами їх використання за точно встановлених та зафіксова­них умов. Експеримент передбачає висунення теоретичних поло­жень, які можуть бути покладені в основу подальшої роботи, фор­мулювання проблеми дослідження, постановки конкретних завдань, висунення гіпотези, визначення методів дослідження, критеріїв, проведення констатуючого експерименту (з'ясування стану об'єкта дослідження, тобто фіксація його рівня, стану). Потім проводиться формуючий експеримент, який передбачає організацію діяльності для перевірки методів, засобів, підходів тощо, перевірка ефектив­ності яких відбувається в ході контрольного експерименту.

Усі три етапи педагогічного експерименту (констатуючий, формуючий, контрольний) можуть існувати як у природних умо­вах (маються на увазі природні для досліджуваних умов їх життє­діяльності), так і в лабораторіях.

Друга група методів дослідження — теоретичні. Це методи тео­ретичного аналізу напрямів, теорій на встановлення нових понять, підходів; методи моделювання — обгрунтування спеціальних зраз­ків, моделей, явищ, систем.