1. Спостереження

2. Усне опитування. Воно може бути індивідуальним і фронтальним.

1. Письмовий контроль: диктант, перекази, твори, відповіді на запитання, розв'язання задач, виконання вправ, графічних робіт (таблиць, схем, графіків), написання рефератів тощо.

2. Комбіноване опитування (ущільнене), при якому вчитель одночасно запрошує для відповіді одразу кількох учнів, один із яких відповідає усно, один-два готуються до відповіді біля дошки (робота за картками, складання плану відповіді), три-чотири чоловіки працюють за картками, на місцях.

3. Тестовий контроль.

4. Програмований контроль, під час якого використовуються перфокарти, сигнальні картки, посібники з друкованою основою, машини-контролери.

5. Практичний контроль. Він дозволяє впевнитися в тому, наскільки учень опанував знаннями і вміннями, як він уміє застосовувати одержані знання у практичній роботі.

6. Самоконтроль забезпечує внутрішній зворотній зв'язок: одержання учнями інформації про свої навчальні досягнення, про труднощі, які виникли. Значення самоконтролю в тому, що він може самостимулювати навчання, формувати критичність думки. Формою виявлення самоконтролю можуть бути авторецензувания письмових творчих робіт.

7. Заліки та екзамени - це форми здійснення підсумкового оцінювання.

49. Принцип систематичності й системності в навчанні.

Систематичність навчання припускає засвоєння учнями понять і розділів у їх логічному зв'язку і наступності (спадкоємності). Систе­матичність — характерна ознака наукового знання. Вимога си­стематичності навчання випливає з принципу науковості і в сис­темі принципів займає підлегле йому положення.

У дидактиці визначені такі вимоги до реалізації принципу сис­тематичності:

— планомірна організація і проектування процесу навчання, який будується на основі твердо встановлених навчальних планів і програм, що забезпечують вивчення чітко відібраного матеріалу за роками навчання, окремими навчальними періодами у навча­льному році, окремими робочими днями і годинами;

— поступовість і послідовність, з якими необхідно рухатися від кожного ступеня навчального процесу до наступного;

— встановлення тісного і міцного зв’язку між вивченими питан­нями у відповідній послідовності;

— приділення особливої уваги головному, основному, навколо якого групується менш суттєве, вихідне;

— встановлення суворого логічного зв'язку в розташуванні на­вчального матеріалу з послідовним порядком, коли наступне базує­ться на попередньому та коли попереднє з логічною необхідністю потребує наступного;

— ускладнення методів навчання відповідно до змісту навчаль­ного матеріалу;

— систематична робота учнів над засвоєнням знань, умінь та навичок;

— поступове ускладнення форм самостійної роботи школя­рів, у процесі якої вони ґрунтовно вивчають матеріал, оволодіва­ють прийомами застосування знань і розв'язанням завдань;

— організація підсумкового повторення за великими розділами навчального матеріалу та предмета в цілому;

— постійна і планомірна перевірка та облік учителем знань, умінь і навичок учнів та прийомів їх навчальної роботи.

Аналізуючи суттєвий зміст наведених узагальнених номенкла­турних вимог до реалізації принципу систематичності, не можна не звернути уваги на те, що всі вони з деякими незначними варі­аціями побудовані на одній і тій же ідеї — поступовості і послідов­ності викладання і засвоєння знань у відповідності до логіки нау­ки, а можливість формування системних знань школярів розгля­дається як логічний результат реалізації цієї вимоги. По суті під вимогою дотримуватися логіки і внутрішньої побудови науки розуміється лінійна спадкоємність, послідовність у розташуванні навчального матеріалу, фрагменти знань якого об'єднані змістовно-логічними зв'язками — наслідуванням. Для цього виду побудови і засвоєння навчального матеріалу характерний постійний рух впе­ред, в одному напрямку, з використанням одного виду логічних відношень між елементами (видами) знань.

Одначе розташування елементів знань у лінійній послідовності, переважно на основі одного виду логічних відношень, не дозволяє учням усвідомити всієї різноманітності зв'язків, об'єктивно існуючих між ними. Елементи знань сприймаються ними як однорідні, рівно­значні без усвідомлення їх ієрархічного статусу (місця) в цілісній сис­темі знань. Систематичне засвоєння наукових понять не перетворює їх у систему, бо у свідомості учнів не формується їх різнопорядковість, внаслідок чого вони усвідомлюються як однорідна сукупність.

Таким чином, поняття «системність» не тотожне поняттю «сис­тематичність» і має суттєво інший зміст.

У дидактиці поняття «системність» розглядається в трьох аспек­тах: а) як принцип навчання; б) як якість знань учнів; в) принцип управління навчально-виховним процесом.

Як принцип навчання «системність» вимагає забезпечення формування у школярів системи знань.

Як зазначає дидакт Л.Я. Зоріна, для цього необхідно перебуду­вати лінійні зв'язки (змістовно-логічні) в об'ємні системно-інваріантні (змістовно-функціональні), тому що системні знання, за Л.Я. Зоріною, — це знання, що будуються у свідомості учня за схемою. Для цього необхідно озброювати учнів не тільки фактичними знаннями теорії, але і методологічними знаннями, тобто знаннями про основ­ні елементи теорії, структурно-функціональні зв'язки між ними.