44. Загальна характеристика оптимізації навчального процесу.

Цей принцип знайшов всебічне обгрунтування в працях Ю.К. Бабанськсго, який сутність принципу бачить у тому, щоб із ряду можливих варіантів навчального процесу усвідомлено вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність рішення завдань навчання, виховання і розвитку школярів при раціональних витратах часу і зусиль учителя і учнів.

Способи оптимізації навчання.

1. Комплексне планування і конкретизація завдань навчання, виховання і розвиток школярів за конкретних умов навчання.

2. Конкретизація змісту навчання. Цей спосіб оптимізації по­требує виділення головного, основного: понять, фактів, провід­них виховних ідей; відбору вправ для розвитку практичних умінь, навичок пізнавальної діяльності на основі вивчення особливостей учнів конкретного класу; встановлення міжпредметних зв'язків; забезпечення відповідності обсягу, складності матеріалу, виділе­ного часу.

3. Вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, засобів, форм навчання (загальнокласних, групових, ін­дивідуальних) і темпу.

4. Створення сприятливих навчально-матеріальних, шкільно-гі­гієнічних, морально-психологічних і естетичних умов для навчання.

5. Освоєння наукової організації праці школярів і вчителів. За­вдання НОП — виявлення і використання резервів підвищення якості навчальної роботи. Суть її добре відображена в словах Я. Корчака: «Поважайте кожну окрему хвилину, бо вмре вона і ніколи не повториться, і це завжди серйозно, поранена хвилина стане кровоточити, убита — турбує ознакою дурних спогадів...».

Основні вимоги наукової організації праці, спільні для вчите­ля і учнів, такі:

1. Чітка постановка мети конкретної діяльності.

2. Визначення змісту роботи.

3. Вибір раціональних форм і методів виконання діяльності. Тут важливо, щоб суб'єкт осмислив необхідність самоосвіти

і самовиховання (знання гігієни розумової праці; розвиток уваги, пам'яті, уявлення; опанування механізмів розумових операцій, умінь слухати, записувати необхідне, працювати з книжкою; пра­вильно говорити, спілкуватися з людьми).

4. Планування роботи, облік і контроль за виконанням плану. Для цього потрібно правильно передбачити хід і результати праці, розраховувати роботу в часі і просторі, розробляти систему послі­довності дій.

5. Визначення ефективності організації своєї праці і послідов­не її коригування.

45. Форми організації навчання. Урок як форма організації навчання, типи, структура, вимоги до нього.

Навчання передбачає необхідність і неминучість прямого або непрямого спілкування, в якому втілюється процес навчання – взаємодія вчителя й учнів. Будь-яке навчання передбачає часову і просторову характеристику, тобто суттєвими ознаками поняття «організаційна форма» є:

• характер спілкування;

• розподіл навчально-організаційних функцій;

• добір і послідовність ланок навчальної роботи;

• режим – часовий і просторовий.

Форми навчання визначаються як цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом – часовим і просторовим.

Найстаріша форма навчального процесу – індивідуальне навчання. Учень виконує навчальні завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньою допомогою викладача. Це навчання дозволяє враховувати особливості розвитку дитини, індивідуалізувати темп навчання, здійснювати контроль за ходом та наслідками навчальної роботи. Недоліки: воно потребує значних матеріальних витрат, учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками.

У середньовічній школі широкого розповсюдження отримало індивідуально-групове навчання. Але групи були непостійними, навчались діти з різними рівнем знань, неоднакові за віком та розвитком.

Кожен учень самостійно вивчав те. Що вимагав вчитель, спираючись в основному на технічне запам’ятовування, багаторазове повторення матеріалу. Учитель викликав одного учня за іншим і вимагав відтворення вивченого.

Вперше чіткий розподіл на класи здійснив видатний педагог-гуманіст Я.Штурм в страсбурзькій гімназії, де він розподілив учнів на 9 класів.

Для кожного класу була розроблена програма. Наприкінці річного курсу проводився екзамен. На чолі кожного класу стояв окремий викладач. Який об’єднував у своїх руках все навчання. Вся програма підпорядковувалась одній меті – забезпеченню гарного знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, але найбільш повного і глибокого обґрунтування вона знайшла в праці Каменського «Велика дидактика». Він вважав. Що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року. Навчальний рік повинен6 мати визначені початок та кінець, чотири періоди канікул.

Було розроблено програму навчання. Розподілено зміст навчання за роками. Кожен день повинен мати чотири години занять з викладачем, 4 години самостійної роботи учнів, крім середи та суботи, коли після обіду заняття не проводились. Коменський вважав можливим одночасне навчання великої кількості учнів (40-60 чоловік) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 чоловік за умов виділення кращих учнів для проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителів.

Белл-ланкастерська система навчання – вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших. Учитель не проводив заняття з класом, він лише давав інструктаж старшим дітям.

Дальтон-план – заняття виключають класи, колективну роботу вчителя з учнями. Замість класів використовувалися лабораторії, в яких були зосереджені необхідні книги, таблиці, прилади, якими діти могли користуватися в процесі індивідуальних занять. У разі труднощів можуть звертатися до вчителя. Вчитель давав кожному учневі індивідуальне завдання. Орієнтовний план на день, пропонував раціональні методи виконання цього завдання. Виконавши завдання, учень складає залік і отримує наступне завдання. Інтенсивність, швидкість праці залежали від самих учнів, тому кожний просувався вперед індивідуальними темпами.

Батавська система – розділення всього навчання на дві частини. Перша – проведення звичайних уроків, на яких учитель працював з усі класом. Друга частина – індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають і мають труднощі в засвоєнні матеріалу. Або з тими хто бажає і може більш глибоко вивчати запропонований матеріал.

Мангеймська система – поділ дітей на 4 групи: 1) основні класи – для дітей, що мають середні здібності; 2) класи – для учнів малоздібних, які звичайно, не закінчують школу; 3) допоміжні класи – для розумово відсталих дітей; 4) класи – для обдарованих. Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик учителів. Тривалість научання у кожній групі була різною: 1 – 8 років, 2 і 3 – 4 роки, 4 – 6 років.

Недолік: основана на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

Урок як форма організації навчання

Урок – це така організаційна форма навчальної роботи в школі, при якій учитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. На уроці досягається логіко-психологічна завершеність пізнавальної діяльності щодо визначення конкретного навчального завдання.

Урок – більш або менш закінчений відрізок, або «клітинка», педагогічного процесу. Урок дозволяє реалізувати всі ланцюги процесу навчання: засвоєння нових знань, умінь, їх удосконалення, застосування, перевірку тощо.

Типологія уроків

1. урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру.

2. урок закріплення, удосконалення, узагальнення, систематизації наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру

3. урок засвоєння інтелектуальних і практичних способів діяльності (інтелектуальних і практичних умінь і навичок)

4. урок закріплення, удосконалення і узагальнення інтелектуальних і практичних способів діяльності

5. уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти

6. комбіновані уроки

Структура уроку

Під структурою уроку слід розуміти функціональні зв’язки і логічні відношення між його елементами: організаційний елемент, постановка мети уроку, мотивація мети, актуалізація опорних знань, підготовка школярів до сприйняття навчальної інформації, організація сприйняття, закріплення вивченого, домашнє завдання, перевірка і оцінка знань тощо.

Дидактичний елемент являє собою логічно завершений процесуальний відрізок уроку, що характеризується власним конкретним дидактичним завданням, конкретним фрагментом змісту освіти, певними методами навчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним реальним результатом.

Організаційний елемент уроку. Будь-який урок починається з попередньої організації, яка виконує функції забезпечення нормальної зовнішньої обстановки для роботи та психологічного настрою учнів на заняття.

Повідомлення учням про мету, тему, завдання уроку. Способи повідомлення можуть бути різними. Тут немає стандарту. Це може бути проблемна ситуація, пізнавальне завдання, попередній запис плану на дошці тощо.

Мотивація мети. Вчитель не лише повідомляє про тему, мету, завдання. Але і стимулює пізнавальні інтереси школярів, розкриваючи значення матеріалу, що вивчається.

Вивчення нового матеріалу. Це найголовніший елемент будь-якої форми навчання. Вчитель продумує питання підготовки учнів до засвоєння нового.

Закріплення вивченого, засвоєного. Щоб забезпечити усвідомленість, міцність засвоєння, розвиток самостійності, необхідне постійне закріплення матеріалу, що вивчається.

Перевірка засвоєного, контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів.

Домашнє завдання.

Структура уроку не може бути шаблонною, стандартною. Уроки проблемного характеру мають свою структуру, яка відповідає особливостям пошуково-пізнавальної діяльності, тому включає компоненти: створення проблемної ситуації, формування проблеми, висунення гіпотез та їх обґрунтування, обговорення висунутих гіпотез, обґрунтування правильного розв’язання проблеми. Закріплення знань, застосування за нових умов.

Вимоги до уроку

1. виховні вимоги, які передбачають реалізацію виховних функцій:

• єдність морального, етичного, трудового виховання, формування світогляду, політичної культури школяра;

• формування ініціативи, відповідальності, сумлінності, працелюбства;

• вироблення звички до систематичної праці, дисципліни тощо.

2. дидактичні вимоги:

• реалізація принципів навчання;

• чітке визначення мети, завдань навчання. Вчитель повинен знати, якого рівня знань, умінь і навичок повинні досягти учні на певному занятті;

• організація роботи;

• Урок повинен мати творчий характер

• Забезпечення зворотного зв’язку, що дозволяє учителю впливати на хід навчального процесу, коригувати його.

3. психологічні вимоги. Вчитель повинен враховувати психологічні особливості учнів, їх реальні навчальні можливості, стимулювати позитивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формуючи позитивну мотивацію учнів. Важливим є і настрій учителя на проведення заняття, що потребує зібраності. Уважності, самоконтролю, самоволодіння, контакту з класом.

4. гігієнічні вимоги.

В цілому підвищенню ефективності уроку сприяє:

- підсилення цілеспрямованості в діяльності вчителя та учнів;

- Здійснення організаційної чіткості урок, інтенсифікації навчально-виховного процесу;

- формування в учнів позитивних мотивів навчання;

- розвиток активності, самостійності, творчого мислення школярів, чому сприяє проблемне навчання, використання засобів наочності;

- оптимізація навчально-виховного процесу;

- навчання школярів прийомам навчальної роботи;

- здійснення індивідуального підходу в навчанні;

- оперативність отримання інформації про засвоєні учнями знання, вміння, навички;

- підготовка вчителя до уроку, включає загальну підготовку;

- вміння вчителя аналізувати свої та чужі помилки, що є умовою підвищення кваліфікації.