33. Методи навчання, їх функції. Обгрунтувати різноманітні підходи до класифікації методів.

Методи навчання – упорядковані способи взаємопов’язаної дія-ті вчителя і учнів, спрямована на розв’язання навчально-виховних завдань.

(за А. М. Алексюком)

На основі зовнішніх форм прояву методів навчання	• словесні • наочні • практичні
На основі внутрішньої психологічної сторони	• пояснювально-ілюстративні • репродуктивні • проблемні • частково-пошукові • дослідницькі
На основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань учнями	• аналіз і синтез • порівняння • індукція та дедукція
Методи творчо-перетворю-вальної роботи вчителя з керування учінням і самоосвітою	• під безпосереднім керівництвом учителя • самостійна робота учнів
Бінарні методи навчання	Виклад учіння
За дидактичними функціями	первісне засвоєння узагальнення та засвоєння контроль та перевірка
За формами організації процесу навчання	екскурс уроки
За характером пізнавальної діяльності	дослідницький частково-пошуковий проблемного викладу евристичний репродуктивний
За джерелом здобуття знань	словесні –усн.виклад бесіда дискусія диспут практичні – лаб.раб практична роб. - вправа наочні – спостереження -ілюстрації -демонстрації
За категоріями пізнання	дедуктивні і продуктивні чуттєвий і абстрактний теоретичний і практичний
За розумовими операціями	аналіз, синтез, дедукція, індукція, узагальнення, порівняння, систематизація
За ступенем активності	активні, пасивні

34. Дидактичні погляди в.О. Сухомлинського.

Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. в с. Веселка Онуфрієвського району Кіровоградської області. 1926-1933 р. – Василівська семирічка. 1934 р. – стає студентом факультету мови і літератури в Кременчуцькому педагогічному інституті. По березень 1944 р. працює директором школи у с. Іва Удмуртської АССР. Потім виїжджає в Онуфріївський район, де працює завідуючим районним відділом народної освіти, разом викладає в школі. В 1955 р. захищає дисертацію. Помер 2 вересня 1970 р. написав твори “Серце віддаю дітям”, “Павлиська с/ш”, “Як ми виховували мужнє покоління”, “Духовний світ школяра”, “Народження громадянина”, “Слово до учнів”. Багатим джерелом творчості Сухомлинського є народна педагогіка. Дуже високо С. цінив в народній педагогіці традиції мудрої любові батьків до дітей, гуманного підходу до них, використання в навчанні, вихованні рідної мови. С. багато часу займався принципами, що витікали в процесі виховання. Він був основоположником теорії національного самовизначення учнів в процесі навчання і виховання. Усвідомлення підлітками того, що він вже не дитина – одна з якісно нових ознак свідомості, що зміцнюється в підлітковому віці і здійснює серйозний вплив на його духовний світ.

Прагнення до хорошого, висота морального – один з найважливіших мотивів, що заохочують до активної діяльності вихованців різного віку. С. вважав, що розумове виховання відбувається в процесі оволодіння знаннями, проте, воно не зводиться до нагромадження знань.

Жива, допитлива, творча думка формується у вихованні тоді, коли відносно знань він займає свою особисту життєву позицію. Активне вираження особистого ставлення до набутих знань – це і все, що слід назвати розумом особистості. Активність полягає в тому, що дитина стає діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями, пізнання навчання приносить завдяки цьому глибоке почуття радості, схвильованості, емоційної піднесеності. Книги С. не є збірниками універсальних рецептів, що підходять на всі випадки життя. Праці педагога вчать мислити, вдумливо підходити до здійснення навчально-виховних задач, враховуючи різноманітність і неповторність конкретних педагогічних явищ, приймаючи до уваги особливості роботи і позитивні традиції кожної школи.

Праця і культура, вся життєдіяльність сучасної людини з кожним роком все більше залежать від рівня його духовності, етичної позиції.«Духовну повноту і насиченість життя може дати тільки широку, різносторонню освіту, допитливе пізнання миру, активне прагнення до знання, радість знання.» [3, стр. — 105]Дитина не може бути щасливий, якщо в школі йому скучно і погано, якщо він не відчуває себе достатньо здатним, що б оволодіти шкільною наукою. Зробити дитину щасливою — значить перш за все допомогти йому вчитися.Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце ціль: «Вивчити, запам'ятати!». Шкода зубріння величезна — вона мимовільно знищує основні ідеї учбового предмета. Вчитель повинен точно розмежувати, що треба запам'ятати на все життя, а що треба тільки зрозуміти і засвоїти без зубріння — у вправах.Одне за іншим робить Сухомлинський маленькі відкриття: виявляється, кожний вчитель, який предмет він не викладав, повинен бути викладачем словесності…Слово — ось перший крок до думки учня. «Велике лихо, рахував Сухомлинський, якщо вихователь не уміє вибирати з скарбниці мови якраз ті слова, які необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини. Якщо в процесі виховання норм моралі і моральності ми не викликаємо позитивних емоцій, подібних тим, які з'являються в людини від зіткнення з чимось близьким і дорогим. Слово повинне бути ємким, мати глибокий сенс, емоційне забарвлення, воно повинне залишати слід в думках і душі вихованця. Адже якщо слова, хай навіть найпотрібніші і красиві, про високу мораль не викликають емоцій, не хвилюють, то вони так і залишаться порожніми звуками, благими побажаннями. В тому полягає майстерність вихователя, щоб розмова з вихованцем викликала в останнього власні думки, переживання, спонукаючи до активної діяльності.»[5, 165].У виховній роботі важливо і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд вчителя, і манери його поведінки.Слово вчителя знаходить відгомін в серцях учнів і стає їх особистим надбанням лише тоді, коли «мудрість вихователя привертає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добре відчувають фальш слів, якщо вони не відповідають етичному переконанню вихователя. Вони зневажають того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре темними словами.Десятки, сотні ниток, що духовно зв'язують вчителя і що вчиться, — це ті стежини, які ведуть до людського серця, ця сама найважливіша умова дружби, товариства вчителя і що вчаться. Вчителя і учнів повинна об'єднувати духовна спільність, при якій забувається, що педагог — керівник і наставник. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з ним можна порівняти з блуканням напотемки.«Інтерес підтримується успіхом, до успіху веде інтерес. А без успіху, без радісного переживання перемоги над труднощами немає інтересу, немає розвитку здібностей, немає навчання, немає знання.» [3, стр. 26] Отже, Сухомлинський показує: діти повинні постійно переживати радість успіху, подолання труднощів. Не можна давати дитині відчути, ніби він гірше інших, не здатний, відстає, не можна принижувати його чесноту: він не винуватий в тому, що думає повільніше інших. Постійно підтримувати дитину, не ставити йому поганих оцінок, не ставити йому ніяких відміток, поки він не доб'ється успіху. Оцінювати не знання саме по собі і не старанність, а саме просування вперед, цей результат з'єднання знання із старанністю. «Навчання — праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинне бути радістю, тому що праця, успіх в праці, подолання перешкод в праці, його результат — все це надійні джерела людської радості.»