2. Педагогічна діяльність: сутність, складові, стиль педагогічної діяльності.

Діяльність – система взаємодії суб’єкта зі світом, що постійно змінюється і в процесі якої формується, втілюється в об’єкті психічний образ та реалізуються відносини суб’єкта.

Професійна діяльність – завжди реалізація суспільних функцій. Професійно-пед.д-сть – діяльність учителя, змістом якої є таке керівництво діяльністю учніву навч.-вихов.процесі, яке забезпечує розвиток головних сфер його особистості.

Мета: формування особистості учня як громадянина своєї країни; суб’єкт: учитель, пед.колектив школи; об’єкт: учень; сукупність дій і операцій, за допом. яких реалізується діяльність (способи, прийоми впливу вчителя на учня); результати діяльності (рівень сформованості необхідних рис і якостей особистості учня).

Загальна стратегія вчителя – залучити учня до активної і самостійної діяльності, сформувати його як суб’єкта навч.д-сті. Оцінка цієї д-сті залежить від ефективності просування учнів у розвитку головних сфер особистості: мотиваційно-ціннісної сфери (розвиток переконань, інтересів), пізнавально-логічної (розвиток уявлень про довколишній світ, логічних операцій і методів, інтелектуальних прийомів пізнав.д-сті).

Діяльність вчителя передбачає не лише відтворення внутр.світу учня, а й активне та цілеспрямоване перетворення його світу відповідно до мети виховання і навчання. Перетворення можливі за активності самого учня, тому вчитель має створити умови для забезпечення цієї активності (формування мотивації, розвиток пізнав. Інтересів, навчання прийомів роботи).

Професійно-педагогічна д-сть повинна будуватись на підставі такого типу керівництва, при якому вчитель:

а) ставить учня в позицію активного суб’єкта навчання, яке здійсн. в системі колективної роботи класу;

б) розкриває здібності учня з самокерування (самоорганізація, самоконтроль) власною діяльністю;

в) організовує процес навчання як розв’язання навч.-пізнав. проблем на ґрунті творчої взаємодії (діалогу) з учнями

3. Нові типи шкіл в україні. Проаналізувати авторські концепції навчання та виховання.

Наприкінці 1980-х - початку 1990-х років в Україні

з'являються нові типи освітніх закладів (гімназії, ліцеї, колежі),

які зосереджують зусилля учнів на поглибленому вивченні окремих

предметів, котрі потрібні їм для подальшого навчання у вищих

навчальних закладах.

Серед загальноосвітніх навчально-виховних закладів вагоме місце відводиться: школам нового типу (гімназіям, ліцеям, спеціальним закладам для обдарованих дітей, школам {класам) з поглибленим вивченням окремих предметів, навчально-виховним комплексам, недільним, приватним школам тощо), загальноосвітнім школам-інтернатам, що зорієнтовані на спеціалізовану, поглиблену підготовку технічного, гуманітарного, спортивного, художнього, естетичного та інших напрямів, на відкриття при цих школах окремих класів для обдарованих дітей.

Проголошення суверенної і незалежної Української держави відкрило шлюзи педагогічної творчості, активізувало пошуки численної армії освітян щодо розбудови української національної системи освіти. Почали виникати нові навчальні заклади, авторські і альтернативні школи, оригінальні концепції навчання і виховання. З’явилася потреба в глибокому вивченні, науковому осмисленні й виробленні на цій основі стратегії і тактики розвитку української національної школи. Це активізувало науково-педагогічну громадськість щодо створення власного науково-педагогічного центру.

КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНИХ ГІМНАЗІЙ

Першу, базову концепцію розвитку закладів нового типу було напрацьовано групою науковців та управлінців улітку 1992 р. у рамках програми «Освіта» (Україна ХХІ ст.) і затверджено Міносвіти 26 червня 1996 року під назвою «Концепція становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості». Її структура така:

1. Мета концепції, завдання, принципи.

2. Основні засади, формування мережі навчальних закладів нових типів - юридично-правові, соціально-економічні, культурно-освітні, духовні.

2.1. Історична довідка.

2.2. Огляд досвіду розвинутих країн.

2.3. Створення умов для задоволення освітніх потреб особистості, суспільства й держави (як засіб формування інтелектуального потенціалу держави).

3. Особливості управління.

4. Забезпечення діяльності:

4.1. Науково-методичне.

4.2. Кадрове.

4.3. Матеріально-технічне.

4.4. Фінансове.

5. Поширення та пропаганда досвіду кращих закладів освіти.

6. Очікувані наслідки реалізації Концепції.

Поряд з базовою з 90-х рр. існує кілька регіональних і багато - локальних концепцій. Найбільш змістовними та науково обґрунтованими виявились ті, що спирались на базову концепцію та сучасні науково-педагогічні дослідження. Своїми коренями концепції закладів нового типу (у тому числі головних типів - гімназій та ліцеїв) сягають у сучасні філософські теорії.