19. Спільна виховна робота школи та сімї. Національні особливості виховання дітей у сімї.

Педагогічні умови успішності виховання дітей у сім’ї

1. знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних боків

2. особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім’ї

3. спільна діяльність, розумне спілкування

4. педагогічна культура батьків (вести задушевну бесіду, організовувати корисну справу, враховувати вікові особливості, оцінювати дії і вчинки, вирішувати конфліктні ситуації, створювати ситуації вибору).

Щоб надати допомогу конкретній сім’ї у вихованні їх дітей, необхідно знати особливості сім’ї; а саме: структуру, вік членів сім’ї, професію батьків, їх освіту, побутові умови, матеріальну забезпеченість, домашній режим школяра, розподіл трудових обов’язків, використання вільного часу.

Сутність принципу національного виховання у забезпеченні можливості для виховання дитини в її природному становищі

Шляхи реалізації:

• формування нац. свідомості

• включення у практичну діяльність

• етнізація (певна територія, загальні риси) формування нац. гідності

• природо відповідність (псих, вік особливості, регіон, єдність з природою)

• культуровідповідність (історія народу, мова, дух культура, цінності, звичаї)

Цінності сімейного життя у нац вихованні.

• подружня вірність

• піклування про дітей

• піклування про батьків і старших членів родини

• пошана до предків, догляд за їхніми могилами

• взаємна любов батьків

• злагода та довіра між членами родини

• гармонія стосунків поколінь у родині

• демократизм відносин, повага до прав дитини і старших

• відповідальність за інших членів сім'ї

• допомога слабшим членам сім'ї

• гармонія батьківського і материнського впливу у вихованні дітей

• спільність духовних інтересів членів сім'ї

• здоровий спосіб життя, заняття спортом

• культ праці, дбайливе ставлення до її продуктів

• дотримання народних звичаїв, охорона традицій

• гостинність

• сімейна відкритість щодо суспільного життя

• гігієна сімейного життя

• багатодітність

20. Формування етичної культури учнів.. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.

Естетика — наука про прекрасне. Тому естетичне виховання — це сукупність дій вихователя і вихованців у ході їх діяльності, які забезпечують формування естетичної культури особистості.

Естетична культура передбачає сформованість у людини есте­тичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, зберігати прекрасне.

Засвоєння людиною основ естетичної культури сприяє: її ро­зумовому розвитку, більш глибокому розумінню дійсності, розвитку сприймання, уяви, моральному формуванню особистості («есте­тика — сестра етики»); трудовому, фізичному вихованню («краси­ве тіло — здорове тіло»), духовному збагаченню.

«Краса — могутній засіб виховання чутливості душі, — писав В.О. Сухомлинський. — Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримирен­ним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі — вона випрямляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе».

Рівень естетичної культури школярів визначає зміст діяльнос­ті особистості у вільний час.

Нарешті, естетична куль­тура особистості є економічним фактором життя суспільства, бо підвищення ефективності ви­робництва, якості продукції певним чином пов'язане з роз­витком естетичних смаків, об­разного мислення.

Джерелами естетичного виховання є природа, краса побуту і оточуючої обстановки, мистецтво, участь людини в різних видах діяльності, національні цінності.

Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати прекрасне в природі, в праці, в творах мисте­цтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насоло­джуватися цим прекрасним.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприйма­ється і як — визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Щоб дитина не стала естетично глухою, сліпою, потрібно тренувати її зір, слух. З цією метою можна попередньо інформувати дитину про ті або інші явища, предмети (наприклад, перед переглядом вистав повідомляти про різні трактування образу різними акторами і ін.), піднімати загальний рівень культури, вчити відчувати красу природи, що блискуче робить В. О. Сухомлинський.

Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Справжні естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розу­міти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін., тобто не­обхідно формувати естетичне судження. Починаючи з несміливих і часто безпідставних «добре», «погано», «подобається», «не подо­бається», оцінки поступово набувають більш визначений харак­тер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розу­міти і оцінювати прекрасне. Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв в естетичному ідеалі. Есте­тичний ідеал — це основний зразок, з позицій якого людина оці­нює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досяг­нення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позицій якого оцінюється навколишня дійсність, особистість лю­дини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до пре­красного, що носить вибірковий характер. У відповідності з осо­бливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляєть­ся свій особистий смак в тій чи іншій галузі (коли говорять про ту чи іншу людину, що вона зі смаком одягнута, що має свій Смак у музиці, літературі, образотворчому мистецтві та ін.).

Завдання школи — виховання людини, яка б не намагалась сліпо слідувати моді, а вміла б свідомо брати з неї все краще, що най­більше відповідає ідеалам краси, потребам і нахилам конкретної особистості.

Естетична діяльність. Виховання людей, здатних правильно розуміти прекрасне і жити за законами краси, — мета естетичного виховання.

Тому естетична діяльність — важливий компонент змісту есте­тичної культури особистості.

Це може бути діяльність, яка спрямована на:

— організацію естетики середовища, в якому живе, вчиться, працює, відпочиває людина;

— розвиток творчих здібностей особистості в галузі музики, образотворчого мистецтва, літератури, театральних занять, уяви, образного мислення, фантазії;

— пропаганду мистецтва, естетичних ідеалів (концертна, лек­торська діяльність та ін.);

— самоосвіту та самовиховання з метою духовно-естетичного збагачення особистості.

Загальною умовою успішної реалізації змісту виховання є ово­лодіння учнями основами естетичних знань, що сприяють і сприй­няттю, й оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становлен­ню естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміння­ми і навичками, що дозволяють здійснювати естетичну, зокрема художньо-творчу діяльність.

Шляхи естетичного виховання школярів

Виділимо найбільш суттєві напрями естетичного виховання:

1. Оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навча­льних предметів. «У будь-якій науці, — зазначає К.Д. Ушинський, — більше чи менше існує естетичний елемент, передачу якого учням повинен мати на увазі наставник».

Особливе навантаження лежить на предметах художнього цик­лу: музиці, живопису, літературі. їх завдання — розвивати образне мислення, забезпечувати розуміння школярами прекрасного, ви­ховання естетичного ставлення до дійсності, включення дітей у ху­дожню дійсність.

Наприклад, музичне виховання школярів дозволяє вводити їх у світ музичного мистецтва, знайомити з музичною культурою народів, що формує інтерес і любов до високохудожньої музики, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволяють школярам бути активни­ми слухачами, вмілими виконавцями, а в окремих випадках — твор­цями музики. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Образотворче мистецтво дозволяє не тільки знайомити школя­рів зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати учнів у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості. Практична діяль­ність поєднує традиційну роботу на площині (малювання) з навичками об'ємно-просторового зображення і художньої орієн­тації середовища (ліплення, художнє конструювання, архітекту­ра). Художні знання розглядаються як частина художньої куль­тури людини і як засіб формування духовної культури.

Художня література є найбільш освоєним масовою школою за­собом формування естетичної культури школярів. Вивчення літе­ратури в школі сприяє виробленню в учнів критеріїв оцінки худож­ніх творів, дозволяє включати школярів у творчу художню діяль­ність, вчить їх сприймати прекрасне у природі, музиці, живописі, висловлювати свої судження про те, що сприйняли.

Особливе місце в системі естетичного виховання займає укра­їнське народознавство, яке дозволяє знайомити школярів з духов­ними надбаннями народу: піснею, казкою, образотворчим мистецт­вом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звича­ями.

2. Великі можливості на формування естетичної культури шко­лярів має організація факультативів. У деяких школах факультативно введено курс «Світова художня культура», в якому вивча­ються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, те­атру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв'язки між предметами гуманітарного циклу, визначити роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

3. Естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі. Основні завдання позакласної та позашкільної роботи — це: а) залучення школярів до прекрасного; б) ознайомлення їх з тво­рами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи охоплюють великі групи учнів, інші — за­довольняють їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецт­вознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, дра­матичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв.

Одні форми тісно пов'язані з навчальними предметами, по­глиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж фор­ми є новими: календарні українські свята, різноманітні ярмарки, «козацькі змагання» тощо.

4. Великі можливості впливу на формування естетичної куль­тури школярів має сім'я, але, на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

5. Спонукання школярів до естетичного самовиховання.

У цілому в школі необхідна система естетичного виховання, що охоплює різні боки формування особистості через навчання, працю, суспільну діяльність, дозвілля, спілкування з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Так, наприклад, підлітки намагаються не тільки сприймати прекрасне, але й передавати свій емоційний стан, хоча часто не можуть висловити свої почуття. Окремі школярі-підлітки прояв­ляють свої здібності в тому чи іншому виді мистецтва, але в основ­ному вони наслідують дорослих і нерідко переймають у них пога­ний смак в одязі, поведінці тощо.