15. Формування моральної культури учнів. В.О.Сухомлинський про моральне виховання учнів.

Моральне виховання — це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на оволодіння школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навко­лишнього світу.

Моральна культура — це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні ос­новами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної сві­домості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок мораль­ної поведінки особистості.

Моральні норми — це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оціню­вати й контролювати її. Слово «мораль» прийшло із Франції (morale — моральність), а до Франції — з Давнього Риму {moralis — моральний).

Таким чином, моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інше, які визначають характер поведінки людини.

Поняття «добро» відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хоро­ший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Розкриваючи сутність поняття «добро», В.О. Сухомлинський пише: «Добро - це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиренність до зла, — а це і є сама суть добра. Те, що повинно стати моральною серцевиною твоєї особистості, — моральна чистота, благородність, непримиренність до зла — зале­жить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, суттю твоєї душі — твоєю органічною потребою застосувати на кожному кро­ці мірку оцінки того, що відбувається у світі... Мета виховання заключається в тому, щоб, морально вдосконалюючись, людина в своїх взаємовідносинах з іншими людьми перемагала зло».

Обов'язок — припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини — громадянський обов'язок, до сім'ї — сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом. В.О. Сухомлинський писав: «Обов'язок перед Батьків­щиною — святиня людини. Від нас, батьків та матерів, від вихова­телів залежить, щоб кожний юний громадянин дорожив цієї святи­нею, як дорожить чесна людина своїм добрим ім'ям, гідністю своєї сім'ї. Громадянські думки, почуття, переживання, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність — це основа людської гідності».

Совість — почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя, спонукач доброго вчинку.

Честь — визнання вчинків, дій людини, її заслуг, що проявля­ється в шануванні, авторитеті і в той же час у прагненні людини до визнання і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популяр­ності (честолюбство чи марнолюбство).

Гідність — передбачає усвідомлення особистістю своїх висо­ких моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність). «Щоб стати справжньою людиною, — говорив В.О. Сухомлин­ський, — учень повинен перш за все поважати самого себе, без цієї поваги, без любові до краси в самому собі немислима людська культура, немислима і нетерпимість до всього, що принижує лю­дину... Це не самомилування, а гордість, чиста віра в добрий початок у самому собі».

Поняття «щастя» безпосередньо пов'язане з розумінням лю­диною сенсу життя, бо воно визначається як стан морального за­доволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, для інших — мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкрет­ної людини визначається сенсом її життя, її потребами.

Отже, норми поведінки знаходять вияв у:

1. Ставленні людини до народу, Батьківщини, національної куль­тури, історії, народних звичаїв, що дозволяє говорити про патріо­тизм людини, її повагу до свободи інших народів. «Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та геро­їчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачи­ти її незалежною».

2. Ставленні до праці, національного багатства, природи. Се­ред багатьох цінностей людського життя праця займає особливе місце. Уже сам факт, працює людина чи с простим споживачем, визначає зміст її життя, розуміння щастя, добра. А.С. Макаренко говорив, що людина, яка не вміє нічого робити, викликає жалість і осудження. А К.Д. Ушинський вірно зазначав: якщо у людини не виявиться своєї власної праці в житті, то вона позбувається справжнього шляху, і перед нею відкриваються два інших, обидва однаково згубні: дорога невтомного незадоволення життям, по­хмурої апатії та бездонної нудоти або шлях добровільного непоміт­ного самознищення, по якому людина швидко опускається до ди­тячих утіх чи скотинячої насолоди.

3. Про моральність свідчить і ставлення дитини до людей, всьо­го живого, що дозволяє говорити про почуття дружби, любові, поваги до друзів, батьків, старших (чуйність, тактовність, повага, турбота про оточуючих людей, нетерпимість до проявів прини­ження, ображення особистості, несправедливості, гуманізм), про що так зворушливо пише В.О. Сухомлинський: «Опановуй головне в духовній культурі — культуру людських відносин, умій розріз­няти в людині світле і темне...».

Дружні стосунки в класному колективі знаходять вияв у вмін­ні підтримувати один одного у важку хвилину, надавати допомо­гу, виявляти турботу та ін. Повага до старших виявляється у ввіч­ливості, доброзичливості, тактовності, точності та обов'язковості, сором'язливості, яка припускає відсутність позерства (як показу­ють опитування старшокласників, гордими хочуть бути 99,1 %, сором'язливими — 0,9 %).

У системі виховної роботи В.О. Сухомлинський визначив де­сять «не можна» у ставленні до старших. Дотримання цих заборон вважалось справою честі і гідності, порушення — ганьбою і мораль­ною неосвіченістю:

— не можна ледарювати, коли всі працюють;

— негідно людської мудрості і розсудливості поспішно висло­влювати сумнів у істинності того, що радять старші;

— не можна виявляти незадоволення, що в тебе немає якоїсь речі;

—не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі;

—не можні робити те, що осуджують старші; не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особ­ливо матір, якщо в неї немає ні—кого, крім тебе, та ін.

Особливої уваги заслуговують питання статевого виховання. Його завдання:

— формування моральних стосунків між хлопчиками та дівча­тками, юнаками та дівчатами;

— виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дру­жби, любові;

— формування понять про біологічні та соціальні проблеми особистості;

— розвиток у дівчаток рис жіночності, у хлопчиків — рис муж­ності;

— підготовка юнаків та дівчат до шлюбу, створення здорової та щасливої сім'ї.

4. Норми поведінки знаходять також виявлення у ставленні людини до самої себе, що проявляється в чесності, правдивості, безкорисливості, великодушності, самоволодінні школяра, його дисциплінованості або: в зарозумілості, пихатості, честолюбстві, самолюбстві, байдужості до оточуючих, хвастливості, самовпевне­ності, самонадіяності.

Дисциплінованість — риса характеру, яка проявляється у свідомому дотриманні люди­ною норм і правил поведінки ь школі та поза нею, чіткому та організованому виконанні обов'язків. Дисциплінованість характеризує не тільки став­лення до себе, але і до інших, справи, праці. Тому можна говори­ти про трудову, навчальну дисципліну, дисципліну виконання су­спільних доручень, дисципліну власної поведінки (ввічливість, точ­ність, ретельність).