Міжнародні відносини в Індокитаї.

1. Проголошення демократичної республіки в’єтнам і Французька інтервенція в Індокитаї.

2. Агресія сша у в’єтнамі .

3. Камбоджійська проблема.

Територія Індокитаю під час другої світової війни знаходилися під контролем Японії. 2 вересня 45 року ДР В’єтнам проголошує свою незалежність. Одразу ж після нього проголосили також Лаос і Камбоджа. Скориставшись виходом Японії з цього регіону про свої старі колоніальні території згадує Франція і 23 вересня 45 року окупує північну частину В’єтнаму. Приблизно одночасно на північ В’єтнаму під приводом прийняття і контролем над капітуляцією вводяться війська Китаю і розпочинається протистояння. З одного боку В’єтнам з іншого – французька колоніальна адміністрація. Тривало до березня 46 року, коли президент ДРВ Хо Ші Мін і представники Франції уклали компромісу угоду. Французи не чіпають В’єтнам але він входить у французький союз і стане членом індокитайської конфедерації. Угоду було підписано але ні В’єтнам ні Франція не збиралися йти на реальні поступки і тому протистояння продовжувалося і в травні 46 року не без підказки Великобританії Франція визнає частину В’єтнаму незалежною територією. Ця територія мала назву Кохінхіни (південний В’єтнам) і Аннама (середній В’єтнам). Франція намагалася розділити В’єтнам і поступово встановити контроль над всією територією. Уряд В’єтнаму погоджується на створення єдиної митної системи і введення валютної системи (франку). Франція приймає цей компроміс.

Склалося враження що війни не буде. Але були дуже різні інтереси сторін. В грудні 46 року розпочинається колоніальна війна Франції проти В’єтнаму. Півроку тривали збройні сутички. В квітні 47 року уряд ДРВ пропонує перемир’я але Франція висуває абсолютно нереальні умови (В’єтнамська армія повністю роззброюється, а Французька армія має право пересуватися по всій території і контролювати). На це Хо Ші Мін піти не зміг. Знову продовжуються збройні сутички. І Франція планує розчленити територію В’єтнаму на дві держави і шукає для півдня загального національного лідера (колишній імператор Бао Дай). В 48 році іде фактичне закріплення розділу держави на дві держави. І вже війна йде між ДРВ на півночі і Південним В’єтнамом підтримуваним Францією.

Для перебігу подій була важлива розстановка сил. Перші післявоєнні роки були присвячені вирішенню проблем в Європі. Вже на початку 50х років СРСР визнає ДРВ і надає політичну і матеріальну допомогу. Війна продовжується (млява, реальних зіткнень небагато). На початку 50-х років на індокитайській арені з’являються США. Вони домовляються з Францією для того щоб не втратити контроль в цьому регіоні на реальну військову допомогу з боку США. Якщо в 51 році США перекривали 15% військових витрат Франції то в 52 вже 35%. США не були присутні війська але чітко зайняли позицію підтримування Франції. Маючи таку підтримку Франція розпочинає підготовку широкомасштабного наступу. З’являється план Наварра (“Одним ударом дати в’єтнамцям”).

В Женеві розпочинають переговори між МЗС СРСР, КНР (Китай), Великобританії, США, Франції. В травні 54 року трапилася подія яка змінила розстановку сил і змушена була змінити позицію Франція. Французькі війська в районі фортеці Дьєнб’єнфу розгром Франції і вона змушена змінити свою позицію, розуміючи що вона не США, в неї є дуже багато проблем і вона вирішує навіщо взагалі нам цей Індокитай. Вона виводить війська з Індокитаю. Головна біль з’являється в США, бо саме в 54 році з’являється теорія Доміно Ейзенхауера. Якщо впаде В’єтнам то він завалить всі інші країни. Вони розуміли що далі піде втрата Камбоджі, Лаосу і так далі. Тому вони приймають рішення замінити собою Францію. За результатами переговорів в Женеві В’єтнам залишався поділеним на дві країни.

США розглядали Женевські угоди як катастрофу для себе. Женевські угоди передбачали створення трьох держав: В’єтнам, який був поділений, Лаос і Камбоджа. На півночі територія В’єтнаму контролювалася прокомуністичним режимом Хо Ші Міна. На півдні американці ставлять Нго Дінь Зьєм. США планують використовувати цей режим в боротьбі проти Північного В’єтнаму. У В’єтнамі працювало біля 1,5 американських цивільних радників і близько 1000 військових. Після перемоги на виборах Джона Кеннеді він каже Південний В’єтнам це наше дитя і ми не можемо його кинути.

В першій половині 60 років склалася ситуація коли США навіть якби не були зацікавлені у В’єтнамі змушені були підтримувати своє реноме. США змушені були напрягати ситуацію в цьому регіоні. І саме на початку 60 років не дуже складалися відносини між СРСР і Китаєм. США вирішують, що склалася дуже вдала ситуація коли граючи на протиріччі між СРСР і Китаєм можна силою перевести ситуацію на користь США, що вони і спробували зробити. Тим часом Північні В’єтнамці окрім того, що встановили досить жорсткий режим на півночі, створили підпільні організації на території півдня. Створюється національний фронт звільнення південного В’єтнаму в 60-му році і починається збройна боротьба вже на території Південного В’єтнаму. Тобто на початку 60 років і північний В’єтнам проголошує свою ціль – створення єдиної республіки. США в першій половині 60-х років намагалися вирівняти ситуацію за допомогою самих в’єтнамців. Плани були такі. Спочатку завдати поразку національному фронту, потім звільнити країну від влади демократичної республіки і зробити в’єтнамців щасливими. Але ініціатива була чітко в руках Хо Ші Міна.

В той же час внутрішня ситуація в США теж змінювалася. Після карибської призи “яструби” шикають Кеннеді а потім Джонсона, чого ми чикаємося з цими вузькоокими. Тейлор був призначений послом у південному В’єтнамі. Він виступав за пряме збройне втручання США у В’єтнамі. Залишалося чекати нагоди, коли почати ці збройні сутички. Влітку 64 року розвідувальний корабель “Меддокс” було обстріляно нібито північно-в’єтнамськими катерами в Тонкінській затоці – початок серпня. Через дві дні Командиру Меддокса здалося що його збираються атакувати з боку Північного В’єтнаму і ці події ввійшли в історію під назвою Тонкінський інцидент. 7 серпня Джонсон виступає в конгресі і з’являється Тонкінська резолюція. За конституцією президент не має права оголошувати війну але за цією резолюцією конгрес дав право президенту оголошувати і вести війну.

Розпочинається агресія США проти В’єтнаму. Активні бойові дії (бомбардування) розпочинаються в лютому 65 року. США чи спеціально чи ні розпочинають бомбардування саме тоді коли у В’єтнамі була делегація СРСР на чолі з Косигіним. Для того щоб робити бомбардування досить ефективним і регулярним потрібно було мати сухопутні війська для захисту повітряних баз. Розпочинається введення американського контингенту на територію В’єтнаму. Спочатку їх було 3,5 тис. Людей. Через 3 роки було вже 550 тис. США намагаються зробити цю експедиційну війну міжнародною і тому запрошують усе прогресивне людство прийняти участь. Були ще контингенти з Південної Кореї (50 тис), Австралії (чоловік 50), Нової Зеландії (чоловік 150) але це в основному була оборона, обслуга. Вважалося що скільки там того В’єтнаму, низький рівень озброєння. Як могли не справитися з цією країною? Воювали в’єтнамці не в’єтнамською зброєю а радянською і китайською. В середині 60 років виявилися протиріччя між Китаєм і СРСР. Розумні В’єтнамці користуючись цими протиріччями отримували допомогу і від тих і від тих. Ішла конкуренція, хто більше дасть і хто матиме більше контролю. Ситуація зайшла настільки далеко, що зворотного шляху не було і основна скрипка належала СРСР. І тоді Китай заборонив перевозити радянську зброю через територію Китаю.

Кожен день була пропаганда у СРСР. По дуже близьким даним один день війни у В’єтнамі в найбільш напружений період обходився СРСР в 1 млн. карбованців. За даними СРСР 65% військової допомоги В’єтнаму були радянськими. А взагалі 80% (продукти, збіжжя, топливно-мастильні матеріали). Війна йде, американці гинуть і зрозуміло що це не дуже влаштовує американську суспільну думку. Тим більше, що в кінці 60-х років зіткнулися з проблемою що союзників у них в Європі в цьому питанні вже немає. І навіть Франція президентом якої був Де Голь і заявив що потрібно встановити якнайшвидше мир. Італія підтримала Де Гоя, ФРН теж. В Америці розпочинаються демонстрації. В 68 році опитування показувало що 55% виступало проти. Президент Джонсон повинен був з цим рахуватися. В 68 році Джонсон заявляє про те що він припиняє бомбардування території В’єтнаму і розпочинає переговори. В 68 році в Парижі чотиристоронні переговори (США, ДРВ, Уряд південного В’єтнаму і фронт національного визволення Південного В’єтнаму). ДРВ і Фронт забажали вивести всі американські війська спочатку а потім будемо розмовляти. В цей період перевибір президента США. Джонсон навіть не виставляє свою кандидатуру. Обрано президентом Ричарда Ніксона, який обіцяв, що після його обрання він закінчить війну за півроку.

Перше що зробив Ніксон в червні 69 року – Гуамська доктрина (острів в Тихому океані) або доктрина Ніксона. Її зміст у тому, що Ніксон підтвердив, що вони не збираються змінювати своїх союзників (Південний В’єтнам), ми виконаємо всі свої обов’язки перед Південним В’єтнамом але ми будемо надавати допомогу країні, що виявилася під загрозою, яка візьме на себе основну відповідальність по забезпеченню живої сили. Тобто живу силу буде забезпечувати В’єтнам. з’являється новий термін “В’єтнамізація”. В 68 році солдати визволення національного фронту обнагліли до того, що зайняли сайгон, деякий час утримували адміністративні будівлі в тому числі й американське посольство. США буде допомагати але хай воюють самі в’єтнамці. Починається відведення американських військ і намагаються зміцнити армію південного В’єтнаму. Збройні сили південного В’єтнаму були збільшені (1млн. 50 тис). На початку 70 років стало зрозуміло, що якщо американці не змогли цього зробити то як би вони не допомагали, шансів майже не було.

Паралельно йдуть переговори і США намагаються щось для себе виграти. 27 січня 73 року в Парижі були парафовані угоди про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі Представники ДРВ, Республіки Південний В’єтнам, США та сайгонського режиму). Вони передбачали повне припинення військових дій, американці за 2 місяці повинні вивести війська, демонтувати свої бази; контроль здійснювався силами північного й південного В’єтнаму на той момент, якими територіями вони командували (по 17 паралелі) і створювалася національна рада примирення. Обидві сторони чекали коли американські виведуть свої війська. Абсолютно було зрозуміло хто сильніший. В 75 році після виводу американських військ національний фронт визволення південного В’єтнаму (восставший народ смел ненависний проимпереалистический режим). Возз’єднання В’єтнаму було на порядку денного і в липні 76 року було проголошено єдину Соціалістичну Республіку В’єтнам. Місто Сайгон було перейменовано в місто Хошимін.

Безумовно участь США була однією з найганебніших сторінок. На сьогоднішній день існують цифри від 52 до 56 тис, що загинули у В’єтнамі. В Вашингтоні є меморіал з вибитими іменами.

Окрім В’єтнаму було ще декілька країн, які завдали біль міжнародний відносинам. В’єтнам прорядянський. В 75 році (2 грудня) створюється Лаоська демократична республіка.

В Камбоджі в кінці 70 років до влади приходить фашистський (диктаторський) режим з лідером Пол Пота - Ієнг Сарі. Перше, що вони зробили – 2 млн. камбоджійців замордували. Розпочинається справжній геноцид. Партії “Червоних хмерів” намагаються створити чіткий диктаторський режим. Лідери розпочинають провокації на тему територіальних претензій до В’єтнаму. Вони домовилися про підтримку з боку Пекіну, який зайняв антирадянську позицію. Китай постачає озброєння, ДРКампучія в 77 році проголошує розрив дипломатичних відносин з В’єтнамом із-за територіальних претензій. Ситуація була вибрана класично. В кінці 70х років виникає проблема яка має назву проблема Хуацяо (вихідці із Китаю, які живуть не на території Китаю). В нашому випадку це китайці, які жили на території В’єтнаму. В’єтнам проголосивши соціалістичну орієнтацію, націоналізував економіку, завдав шкоди трьом секторам економіки, які контролювали китайці. Проблема була в банківській сфері, торгівлі, промисловість. Китайці залишились не у справ, переселяються до Китаю і штучно створюється проблема. Розпочинається передвоєнна ситуація.

В’єтнам звертається за допомогою до Радянського Союзу. В листопаді 78 року підписується договір про дружбу і співпрацю. В’єтнам вирішив зіграти на випередженні. В грудні 78 році направляють 100 тис. експедиційний корпус до Кампучії. Китай такої наглості не чекав (наплювали в душу). Він розпочинає підготовки до війни з В’єтнамом. І 17 лютого 79 року розпочинається війна Китаю з В’єтнамом. Іде повноцінна війна. СРСР поміг В’єтнаму і вже 5 березня 79 року уряд КНР заявляє що ми виконали уставлене завдання і збираємося додому. Він не був готовий до широкомасштабної війни. Але В’єтнам не вивів війська з Кампучії.

23 жовтня 91 року підписали угоду про врегулювання. В’єтнамці вивели свої війська і Кампучія (зараз Камбоджа) будує своє світле майбутнє.

Міжнародні відносини на Далекому Сході.