2/10. Едитологія та її складові частини. Теорія редагування. Теорія видавничої діяльності.

Едитологія – це прикладна суспільна інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування в ЗМІ повідомлень (видавничого процесу).

Об’єктом дослідження едитології є видавничий процес, а предметом – методологічні засади (аксіоми, закони, закономірності, постулати, методи, методики, норми, творчі процеси) цього видавничого процесу. Метою едитології є вироблення науково обґрунтованих рекомендацій працівникам ЗМІ для суспільно ефективного опрацювання повідомлень.

А едитології слід вирізняти такі складові як теорія видавничої діяльності та теорія редагування.

Теорія редагування – це складова частина едитології, що досліджує методологічні засади безпосереднього готування повідомлень до публікування (редагування). Тобто, це система логічно опрацьованих знань про практику редагування – правила внесення змін безпосередньо у саме повідомлення. Теорія редагування описує, зокрема у формі аксіом, законів, закономірностей, методів, методик, норм тощо, пояснює та прогнозує функціонування тих суб’єктів та об’єктів, що беруть участь у процесі редагування.

Теорію редагування можна поділити на теорію загального нормативного редагування, теорію загального творчого редагування, теорію галузевого нормативного редагування й теорію галузевого творчого редагування.

Теорія видавничої діяльності – це складова частина едитології, яка досліджує методологічні засади процесів, що опосередковано пов’язані з готуванням повідомлень до опублікування. Під час виконання таких процесів не вносять змін безпосередньо в текст, а лише готують рекомендації для їх винесення шляхом редагування.

Оскільки в літературі до видавничої діяльності часто зараховують різну кількість процесів, дамо їх чіткий перелік:

- формування «портфеля» повідомлень (приймання авторських заявок, приймання від авторів готових повідомлень, замовлення авторам повідомлень на задану тему, приймання до публікування підготованих і замовлених іншими організаціями повідомлень);

- планування видань і передач, в тому числі робота з авторами над створенням планів-проспектів видань і передач, а також визначення груп реципієнтів для пропонованих авторами повідомлень;

- добір повідомлень для збірників;

- рецензування авторських оригіналів повідомлень;

- визначення тиражів видань, а для радіо і телебачення – кількості слухачів чи глядачів;

- укладання видавничих угод;

- організація рекламної кампанії;

- робота з авторами (під час і після редагування повідомлення);

- співпраця з персоналом ЗМІ, який бере участь у готуванні повідомлення;

- визначення соціальної активності повідомлення;

- визначення економічної ефективності повідомлення;

- формування видавничої політики ЗМІ;

- інші менш значні за обсягом та важливістю процедури, що не стосуються безпосередньо роботи над рукописом.

Теорію видавничої діяльності можна поділити, як і теорію редагування, на теорію загальної нормативної видавничої діяльності, теорію загальної творчої видавничої діяльності, теорію галузевої нормативної діяльності та теорію галузевої творчої видавничої діяльності.