Тема 3. Глобалізація світового ринку

1. Світовий ринок у системі міжнародних економічних відносин.

2. Глобалізація ринків і глобалізація виробництва. Міжнародна спеціалізація.

3. Глобалізація міжнародного фінансового ринку.

1.Світовий ринок у системі міжнародних економічних відносин.

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Тобто внутрішній ринок являє собою форму господарської взаємодії, за якої все призначе­не для продажу збувається самим виробником усередині країни. Подальша спеціалізація внутрішніх ринків сприя­ла формуванню національного ринку, тобто внутрішнього ринку, частина якого орієнтується на іноземних покупців. У свою чергу частина національних ринків пов'язується із закордонними ринками і призводить до виникнення міжна­родного ринку.

Головною ознакою світового ринку є міжнародний рух капіталу, товарів, послуг.

Стосовно однієї країни, зазвичай, використовується тер­мін "зовнішня торгівля держави", стосовно торгівлі двох країн — "міждержавна, взаємна, двостороння торгівля", а щодо торгівлі всіх країн одна з одною — "міжнародна або світова торгівля".

Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

1) відкритість економіки;

2) утворення системи міжнародних наддержавних орга­нізацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, Паризький та Лондонський клуби;

3) виникнення та інтенсивний розвиток Транснаціональ­них корпорацій (ТНК), які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торговельну полі­тику;

4) наявність розвинутої сфери міжнародної торгівлі, міждержавного переміщення робочої сили, капіталу, тех­нологій;

5) функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов'язаної з міжнародною торгівлею та міжнарод­ним рухом чинників виробництва.

Отже, світове господарство з самого початку базується на регіональному рівні — об'єднанні груп країн в регіональні союзи (наприклад, ЄС). Формуючись на базі всесвітнього поділу праці, єдиний світогосподарський про­стір втягує у свою орбіту національні господарства та їх підсистеми, закладаючи тим самим основи глобальної гос­подарської інтеграції країн.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на:

• міжнародну мікроекономіку - частина теорії міжна­родної економіки, що вивчає закономірності міждержавного руху конкретних товарів і чинників їх виробництва та рин­кові характеристики — попит, пропозицію, ціну;

• міжнародну макроекономіку — частина теорії між­народної економіки, що вивчає закономірності функціону­вання відкритих національних економік і світового госпо­дарства загалом.

Міжнародні економічні відносини відображають госпо­дарські зв'язки між державами, регіональними об'єднан­нями, підприємствами, фірмами, установами, юридични­ми та фізичними особами для виробництва та обміну това­рів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різ­них рівнях економіки — макрорівні, мікрорівні, наднаціо­нальному рівні.

У світовому господарстві розвиваються всі найваж­ливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталу;

3) міжнародна міграція робочої сили;

4) міжнародна передача технологій;

5) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини.

Підсистемами світового господарства на наднаціональ­ному рівні є регіональні угруповання країн, що склались на договірній основі.

На регіональному рівні структура світового господарства має такий вигляд: насамперед, розрізняють 5 великих районів регіональної інтеграції: Європейський, Північноамерикан­ський, Латиноамериканський, Азіатсько-Тихоокеанський та Африканський, котрі відрізняються рівнем і змістом інтеграційних процесів.

Історично найактивніше регіональна інтеграція відбува­ється в Західній Європі. Тут існують два регіональні блоки:

1) Європейський Союз (ЄС): Німеччина, Франція, Іта­лія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Люксембург, Вели­кої Британія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Австрія, Швеція, Фінляндія, країни Центральної та Східної Європи;

2) Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Авст­рія, Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія, Швеція.

У Східній Європі та Середній Азії роблять перші кроки нові інтеграційні угруповання колишніх республік СРСР, що ґрунтуються на принципі взаємної вигоди (з акцентом на двосторонні відносини):

— СНД — Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Уз­бекистан, Таджикистан, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, Грузія;

— Міжнародна організація Східноєвропейського співро­бітництва і торгівлі (СЄСТ), котра об'єднує підприєм­ницькі структури Болгарії, Казахстану, Польщі, Росії, Угорщини, України, Чехії, Словаччини;

— у Північній Америці — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мек­сика;

— у Латинській Америці — Меркосур: Бразилія, Арген­тина, Парагвай, Уругвай; Антський пакт: Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

Крім вказаних, функціонують: Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Азіатсько-Тихоокеанське еко­номічне співробітництво (АТЕС); Південноазіатська асоціа­ція регіонального співробітництва; Південноафриканський митний союз; Західноафриканський економічний і валют­ний союз тощо.

Отже, система світового господарства має два рівні: 1) сві­тове господарство як сукупність національних господарств і 2) світове господарство як наднаціональний господарський простір регіонального і транснаціонального рівнів.

Становлення світової економіки — це, по суті, і є реалі­зація міжнародних економічних відносин, відносин у світо­вій економіці глобального господарства, глобальний еко­номічний організм національних господарств. Ці національ­ні господарства пов'язані між собою міжнародним поділом праці (МПП).

Довгий час нерівномірний розподіл природних багатств був основною причиною МПП. Проте розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-геогра­фічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень у подальшому розвитку між­народної економіки.

Отже, міжнародна економіка — це сукупність еконо­мічних відносин, що складаються внаслідок міжнародного обміну товарами, переміщення капіталів за межі національ­них кордонів, міжнародної міграції робочої сили. Проте, до структури міжнародних економічних відносин входять, крім міжнародної торгівлі, валютні відносини і прямі зару­біжні інвестиції, міжнародне переміщення трудових ресур­сів в умовах глобалізації ринків і глобалізації виробництва.