3.Регуляція і дерегуляція економіки країн в умовах глобалізації

Там, де ринкові механізми безсилі, повинна втручатися держава. В умовах глобалізації економіки — це, насампе­ред, створення умов для забезпечення конкурентоспромож­ності національної економіки, національної безпеки, обо­рони, підтримання на належному рівні екологічного сере­довища.

Держава зобов'язана створити приблизно однакові стар­тові умови для формування, становлення і розвитку інди­відуума незалежно від його соціального походження і май­нового стану (доступ до середньої, вищої освіти, медичного нагляду, юридичного захисту), а також забезпечити функ­ціонування непривабливих для приватного капіталу галу­зей, які, проте, потрібні суспіль­ству. Ці та інші державні підприємства є важливими для розвитку всієї національної економічної системи.

На особливу увагу заслуговує питання державної під­тримки аграрного сектора економіки. Загальна риса інве­стиційної політики як у США, так і в країнах Західної Євро­пи — кредитування фермерів за кошти держави (пільгові кредити тощо). Адже головною особливістю сільського гос­подарства є його залежність від природно-кліматичних умов. І це знижує гарантованість позик сільськогосподар­ським товаровиробникам..

Для виконання макрозавдань використовують інстру­менти регулювання, зокрема принципи плановості та ста­більності функціонування економіки. Йдеться, насамперед, про розроблення на державному рівні середньотермінових та стратегічних прогнозів розвитку світової економіки, міс­ця національної економіки у світогосподарських зв'язках. На підставі цих прогнозів держава покликана розробляти середньо - та довготермінові плани розвитку національного господарства загалом і державного сектора економіки зок­рема. Без цього неможливо ефективно керувати державним сектором та провадити державне регулювання економіки країни.

Істина лежить десь посередині — у гнучкому і несуперечливому поєднанні планових і ринкових механізмів, дер­жавного та ринкового регулювання економіки.

Що стосується дерегуляції, то вона корисна, якщо не дає державі гальмувати розвиток виробництва. Однак спо­діватись, що дерегуляція дасть змогу створити потужну економіку, коли держава не допомагатиме розвивати еко­номіку — нонсенс. Економічний механізм країни треба ретельно спроектувати, за планом скласти й відрегу­лювати і тільки після цього запустити в самостійну "лібераль­ну" автоматичну роботу.

Яким чином цивілізована держава як менеджер повин­на регулювати національну економіку, якими важелями, методами? Сьогодні ринкову економіку в розвинутих країнах регу­лює держава за допомогою, насамперед, регулювання по­даткових ставок та їхньої диференціації, регулювання від­соткових ставок за кредитами комерційних банків, регулю­вання грошової маси, регулювання цін тощо.

Як регулюють податкові ставки, наприклад, у США? У період спаду виробництва держава, знижує податкові ставки. Унаслідок цього прибуток підприємств зростає. Це стимулює розширене відтворення аж до виробництва знач­но більшої маси товарів, ніж попит на них. Настає криза перевиробництва. Тоді держава підвищує податкові став­ки і таким чином гальмує виробництво. Настає відносна рівновага між попитом і пропозицією.

В Україні на початках незалежності надмірно високі податкові ставки спонукали значну кількість підприємств піти у "тінь". А тіньова економіка, як відомо, не сплачує податків, через що бюджет України втратив і втрачає ко­лосальні суми коштів.

До регулювання цін держави з регульованою ринковою економікою вдаються нечасто й досить обережно, оскільки регулювання цін державою "зверху", по-перше, грубо по­рушує дію ринкового механізму; по-друге, не дає змоги цінам відігравати роль індикатора суспільного попиту і, по-третє, надсилає помилкові сигнали товаровиробнику.

Перспективи розвитку економіки країни пов'язані з пи­таннями визначення ролі і функцій держави в управлінні економікою в умовах перехідного періоду, поглиблення про­цесів роздержавлення, приватизації, демократизації.

Посилення ролі держави щодо управління економікою в практиці господарювання найповніше виявилось у тота­літарних режимах через функціонування адміністративно-командної системи господарювання. Отже, цей напрям тре­ба розглядати як крок у минуле.

Інший напрям — поглиблення процесів роздержавлен­ня, демократизації, приватизації державної власності — характерний для розвинутих країн світу. Високий рівень ефективності господарювання в цих країнах забезпечений цивілізованістю ринкових перетворень, обґрунтованістю за­конодавчої бази тощо.

Негативним наслідком глобалізації може стати деяке послаблення ролі національної держави щодо регулюван­ня економіки. Адже багато параметрів і напрямів розвитку задані ззовні, зі світового співтовариства. Однак, зростає значення як наднаціонального рівня з різноманітними но­вими центрами влади і впливу, так і нижчих, локальних (регіональних) рівнів. Отже, розвиток інформаційних тех­нологій, вільне поширення інформації, яке сприяє культур­ному обміну, зближенню народів, універсалізації гумані­тарних цінностей, тягне за собою цілий ланцюг негативних наслідків, таких як масовізація культури, нав'язування інтернаціональних моделей поведінки, маргіналізація ви­соких культурних зразків, з якими пов'язана історична па­м'ять. Усе це послаблює соціокультурні основи національ­ної ідентичності, створює умови для конфлікту з національ­ними традиціями і цивілізаційними цінностями.