4.Україна у глобалізації й електронному світі.

В Україні, яка все сміливіше входить у процеси глобалі­зації, варто передбачити перехід на структурно-інноваційну модель формування інститутів ринкової економіки, досягнен­ня стандартів і норм регулювання регіонального господарства за зразком країн ЄС, утвердження прикордонних, насампе­ред, з Польщею, областей як надійних експортерів продукції.

На вказаному етапі стратегії в Україні продовжуватиметься зростання чисельності населення пра­цездатного віку, що посилить тиск на ринок праці, загост­рюючи проблему безробіття, хоча економіка не буде відчу­вати нестачу трудових ресурсів. Поява кадрів нового поко­ління, менталітет і освіта яких уже зорієнтовані на ринкові умови, загострить конкуренцію на ринку праці. Це позитив­но вплине на якість трудових ресурсів, зайнятих у вироб­ництві, що особливо важливо з огляду на міграційний відтік кваліфікованих кадрів.

Інтернет, електронна пошта — "електронний світ" — блага нинішньої цивілізації, якими мають можливість ко­ристуватися всі люди нашої планети. Це — нові віхи глоба­лізації, які коригують зародження нового циклу.

У світі формується високоінтелектуальна еліта, яка че­рез доступ до інформації візьме реальне управління суспіль­ством у свої руки. Гроші, які у наш час дозволять дійти до влади, вже сьогодні поступаються місцем боротьбі за владу інформації (йдеться про доступ до неї й уміння нею користу­ватися). Отже, держави, які вчасно не потурбуються про освіту й інформаційне забезпечення свого народу, ризику­ють виявитись на задвірках цивілізації.

Свідомість українця поки що не зовсім сприй­має електронну торгівлю тощо.

В Україні бракує широкої державної програми на під­тримку розвитку Інтернету, хоча перший крок уже зроб­лено: Україна має національного провайдера, посередника в Інтернеті. Це дає підстави Україні брати участь у своєрід­ному контролі над світовою мережею у Міжнародному союзі електронного зв'язку при ООН.

Тема 13. Транскордонна єврореґіоналізація (2 год.)

1. Проблеми транскордонної єврорегіоналізації.

1.Проблеми транскордонної єврорегіоналізації

Регіоналізація, єврореґіоналізація виступає як проти­дія глобалізації і в той же час як фактор її прискорення через формування й об'єднання регіонів планети.

Проте, більшість економістів вважає, що в цілому на макрорівні глобалізації протистоїть процес регіоналізації, який нараховує сьогодні більше сотні різних типів регіональних утворень. При цьому регіональні інтереси, з одного боку, можуть суперечити глобалізаційним процесам, породжувати протекціонізм, а з другого, сприяючи роз­витку національних економік, посилюють гармонізацію ре­гіонів зі світовим співтовариством на основі зовнішньоеко­номічних зв'язків.

Сьогодні регіоналізація впливає на хід економічних процесів не лише на світовому, але й на національному та корпоративному рівнях. Функціонування глобальних ком­паній, їх ефективність прямо залежать від надійності та міцності зв'язків з економічними і політичними інститута­ми у регіонах базування. У рамках єдиної світової економі­ки чинники виробництва вже не лімітують розвиток транс­національних корпорацій. Особисті контакти з покупця­ми, постачальниками, органами регіональної влади все більшою мірою визначають головний момент успіху, насам­перед, швидкість безперервного вдосконалення роботи й онов­лення підприємства. За таких умов реґіоналізм перестає бути своєрідним двигуном глобалізації. Більше того, підси­лення регіональних економічних зв'язків відносно ізолює це угрупування від решти країн світу.

Проте сьогодні маємо ряд прикладів вищої форми інтеграції — між групами регіонально інтегрованих економік — між Північною і Південною Америкою або Західною Євро­пою і Східною Азією. Це і є локомотивом сучасної глобалі­зації. Прикладом цьому може служити єврореґіоналізація.

Єврореґіон — транскордонне регіональне утворення на теренах Європи, що сформувалося в межах суміжних оди­ниць адміністративно-територіального поділу двох і більше країн на основі реалізації спільних програм і угод, підпи­саних на рівні органів місцевого самоврядування.

Головною місією стратегії держави в умовах глобалізації є створення сприятливих умов розвитку економіки та зро­стання добробуту мешканців кожного регіону, а також все­бічний розвиток людини як особистості, підвищення якості її життя, сталий еколого орієнтований економічний розви­ток і збереження культурної спадщини, збереження націо­нальної ідентичності з одночасною інтеграцією в європей­ську та світову спільноти.

Для України особливо актуаль­ним є вибір цивілізованих форм європейського співробіт­ництва на різних рівнях, зокрема в межах єврореґіонів.

У глобальній економічній системі не залишилось мож­ливостей для стихійних ринкових відносин між держава­ми. Питання полягає в тому, як у глобально функціоную­чому світовому виробничо-господарському механізмі збе­регти державну національну економіку; як впливатиме на економіку України та інших держав сформований на За­ході величезний європейський ринок, об'єднання ринків Азії, Америки, Близького Сходу.

Регіональні транскордонні організації об'єднують краї­ни, розташовані в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості (Євросоюз, НАФТА, АСЕАН та інші).

Виходячи із цих реальних світових процесів, напрошу­ється висновок, що регіоналізація виступає як реакція на негативні прояви глобалізації, як засіб збереження політич­ного контролю, насамперед, в економічній сфері.

З другого боку, регіональна інтеграція підштовхує про­цес глобалізації через формування інтеграційних об'єднань країн, що набуває економічної і політичної інтеграції, як ЄС. Ці та інші (нові) регіональні форми співробітництва сьогодні структуризують світову економіку як глобальну.

Єврореґіон типу ЄС — це суперреґіон, окреслена цілість (включає 25 країн). Єврореґіон у межах ЄС будується і функціонує на взаємодовірі щодо співпраці, насамперед, транскордонної. Йдеть­ся про взаємообмін культурними надбаннями між сусіда­ми, нівелювання різниць у господарському розвитку.

Єврореґіони — це своєрідний трамплін у процесі євро­пейської інтеграції. Таку роль відіграли єврорегіони у За­хідній, Північній і Південній Європі на зламі 60-х і 70-х років XX ст. Те ж маємо і з початку 90-х років XX ст. між кордонами держав Середньої і Східної Європи — між держава­ми — членами ЄС і кандидатами до Союзу.

Зі вступом Польщі до Європейського Союзу Україна як держава-сусідка отримує нові перспективи розвитку еко­номіки, політики. Разом із тим з'явилась і ціла низка про­блем, в основному навколо державного кордону у зв'язку з запровадженням візового режиму.

Прикордонні регіони відіграють специфічну роль у реа­лізації провідних тенденцій світового розвитку, а саме в лі­бералізації зовнішньої торгівлі та в різкому збільшенні транскордонного товарообігу, активізації міждержавного переміщення населення.

Прикордонні регіони — це території, на яких прожива­ють спільноти людей, тісно пов'язаних різнобічними сто­сунками, але розділених кордонами. Незалежно від політич­них систем країн, до яких належать ці спільноти, суміжні території стикаються з ідентичними соціально-економічни­ми, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами. Отже, основний принцип міжнародного транс­кордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати в прикордонних зонах такі зв'язки і такі договірні відносини, які б уможливлювали спільний пошук рішень, а, отже, й взаємовигідне розв'язання наболілих проблем. Специфіч­ний характер зв'язків у рамках прикордонних спільнот, їх регіональна індивідуальність вимагають розуміння з боку національних і загальноєвропейських владних органів. Від­так у ЄС вважають, що підтримка міжре­гіональних об'єднань демонструє взаєморозуміння і солі­дарність на практиці. Транскордонне співробітництво на рівні регіонів — це вагомий аргумент у суперечках з приво­ду нівелювання самобутності країн Західної Європи в проце­сі європейської інтеграції на користь доводів спільного євро­пейського дому.

Держави, що укладають міжнародні угоди про співро­бітництво прикордонних регіонів, беруть на себе такі зобов'я­зання: визнають, що прикордонні спільноти наділені повноваженнями (у межах внутрішньодержавних законодав­чих систем) самостійно регулювати свою діяльність; що в разі необхідності повноважні органи прикордонних регіо­нів мають право укладати законні домовленості з прикор­донними спільнотами, розташованими на території іншої держави, яка підписала відповідний договір.

ЄС здійснює фінансову підтримку транс­кордонного співробітництва шляхом використання ряду ініціатив, програм та проектів, а саме: INTEREG, PHARE СВС, TACIS СВС, PHARE CREDO, CADSES, MEDA, LACE. Україна користується з допомоги за програмами TACIS СВС та CADSES.

Систему фінансування ТКС (Транскордонного співробітництва) забезпечили безпосередні інституції ТКС — єврорегіони, фінансування яких здійсню­ється незалежно всіма членами єврореґіонів. Усі єврореґіональні партнери акумулюють кошти на незалежних рахунках національних асоціацій. Кошти на діяльність єврореґіонів та реалізацію проектів надходять з таких джерел: членських внесків; дотацій; дарів; інших фінансових джерел, вклю­чаючи вітчизняні фонди підтримки та фонди ЄС. З член­ських внесків кошти йдуть на утримання структур єврореґіону, національних секретаріатів, частково, на оплату робочих груп. Основними ж джерелами фінан­сування є кошти структурних фондів та ініціатив ЄС.

Фінансову підтримку за напрямом сприяння розвитку транскордонного співробітництва отримують, передусім, проекти щодо розбудови комунікаційної інфраструктури, охорони довкілля, інституційного розвитку та формування громадянського суспільства. Україна має всі шанси отрима­ти значно більшу фінансову допомогу при відповідній органі­зації підготовки заявок у міжнародні фінансові структури.

Метою сучасної регіональної політики ЄС є, насамперед, сприяння структурній перебудові та розвитку відсталих ре­гіонів; сприяння перебудові та розвитку депресивних регіо­нів, прикордонних районів; боротьба з довготривалим без­робіттям; допомога молоді у вступі в трудове життя; спри­яння проведенню реформ у сфері спільної аграрної політики з виділенням двох підцілей:

1) модернізації галузей, що обслуговують сільське гос­подарство (заготівля, переробка та збут сільськогосподар­ської продукції);

2) сприяння розвитку сільськогосподарських територій.

Динамічний розвиток прикордонного співробітництва становить одну із суттєвих особливостей сучасного етапу міжнародних відносин, що пов'язано з функціональним на­вантаженням прикордонних регіонів у системі сільськогос­подарських відносин.

Прикордонні регіони відіграють специфічну роль у реа­лізації провідних тенденцій світового розвитку, а саме в лі­бералізації зовнішньої торгівлі та різкому збільшенні транс­кордонного товарообігу, активізації міждержавного пере­міщення населення.

Сьогодні транскордонна політика України полягає у ви­значенні оптимальних векторів як зовнішньоекономічної стратегії в цілому, так і міжнародної економічної інтеграції в європей­ський простір, спираючись на фундаментальні теоретичні розробки та існуючу практику реалізації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві, їх втілен­ня в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас по­трібно враховувати реальний стан інтеграції економіки Укра­їни у світогосподарські процеси та регіональні структури, існуючі відносини стратегічного партнерства як відправну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, визначення пріоритетних напрямів та дієвих механізмів міжнародної інтеграційної взаємодії. Найприйнятнішою на цьому етапі, на думку вчених, є бігравітаційна інтеграція вітчизняної економіки, що виглядає таким чином: в регіональному угрупованні ЄЕП — зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію тор­говельних бар'єрів між учасниками угоди і збереження влас­ного торговельного режиму у відносинах з третіми країна­ми; в регіональному об'єднанні ЄС — преференційна зона, режим якої становить найнижчу практично передінтеґраційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, виро­би металургійної промисловості), секторальне і транскор­донне співробітництво (єврорегіони, європейські транспорт­ні коридори), надання технічної допомоги тощо.

Таким чином, бігравітаційна модель економічної інтеграції виходить з пріоритету національних інтересів, ефек­тивної реалізації в регіональних об'єднаннях власних порів­няльних та конкурентних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій. Реалізація цієї концепції дасть змогу Украї­ні інтегруватися в європейські структури не шляхом погли­нання її економіки ЄС, а внаслідок набли­ження, взаємної адаптації господарських структур і форму­вання в Європі нової інтеграційної архітектури, що більшою мірою відповідає сучасним цивілізаційним цінностям і прин­ципам міжнародного економічного і політичного співробіт­ництва. Тому Україна, яка прагне залучитися до європейських інтеграційних процесів, має подбати, перш за все, про за­хист інтересів вітчизняних виробників, тому що в разі всту­пу до будь-якого інтеграційного угруповання доведеться створювати рівні умови для всіх ринкових гравців (у бага­тьох, навіть стратегічних галузях економіки, спостеріга­ється суттєве відставання рівня розвитку виробництва від світових стандартів). У разі приєднання до такого союзу держава мусить вести переговори про застосування макси­мально можливого пільгового режиму для них.