Тема 11. Країни і регіони у світовій глобальній економіці (4 год.)

1.Європейське співтовариство у світовій економіці.

2.Перспективи розвитку світової економіки.

1.Європейське співтовариство у світовій економіці.

В Європі є два торговельні блоки — ЄС та Європейська асоціація віль­ної торгівлі (ЄАВТ).

Європейський Союз вирізняється серед більш традицій­них міжнародних організацій своєю унікальною інституційною структурою. Інституції доповнюють одна одну і кож­на з них вносить частку в процес ухвалення рішень.

Рада ЄС (Рада міністрів) є головною інституцією, що ухвалює рішення. Вона складається з мі­ністрів держав-членів, відповідальних за ту ділянку полі­тики, яка обговорюється на певному засіданні: зовнішні зносини, сільське господарство, промисловість, транспорт, охорону довкілля.

Європейський парламент має наглядову функцію, а та­кож бере участь у законодавчому процесі. Вибори до Євро­пейського парламенту проводяться шляхом прямого загаль­ного голосування кожні 5 років.

Європейська Рада (ЄР) є своєрідним стартовим майданчиком для політичних ініціатив Союзу і форумом для розгляду спірних питань. ЄР збирається двічі на рік. її рішення є політичними і загальними за суттю, проте не мають сили закону.

Європейська комісія — пильнує за дотриманням дого­ворів та оберігає інтереси Співтовариства. Склад комісії — 25 представників, тобто по 1 від кожної держави. З прий­няттям Конституції їх кількість буде зменшено.

Суд ЄС складається з 15 суддів і 8 Ге­неральних адвокатів, які призначаються терміном на 6 ро­ків. Роль суду полягає у забезпеченні тлумачення і засто­сування права Співтовариством згідно з договорами.

Серед двох європейських торговельних блоків — ЄС та ЄАВТ значно більшу вагу має ЄС, і не лише за кількістю членів (до ЄС сьогодні входить 25 держав-членів (15 + 10), а до ЕFТА — 4, але й за рівнем еко­номічного та політичного впливу на світову економіку.

Економічна політика ЄС формулюється й реалізується складною політичною структурою, яка й досі розвиваєть­ся. П'ять основних інституцій у цій структурі — Рада Євро­пи, Комітет міністрів, Європейська комісія, Європейський парламент та Арбітражний суд.

До Європейської ради входять керівники держав — чле­нів ЄС і Президент Європейської комісії. Вона скликається принаймні двічі на рік і часто вирішує найважливіші полі­тичні проблеми.

Європейська комісія вносить пропозиції щодо законо­давства ЄС, впроваджує його та контролює узгодженість законів країн — членів ЄС. Розміщена у Брюсселі (Бель­гія) Комісія налічує у своєму складі понад 10 тис. службовців. Нею керує група з 20 представників, які признача­ються кожною країною-членом на 4-річний період, іноді пов­торно.

Інтереси країн-членів представлені в Комітеті міністрів. Це, вочевидь, остання контролююча інстанція ЄС, оскіль­ки проект закону, який надійшов до Комісії, набуває чин­ності лише за згодою Комітету.

Європарламент, що налічує близько 630 чле­нів, безпосередньо обирається населенням країни у складі ЄС. Парламент, який засідає у французькому місті Страс­бурзі, є радше консультативним, ніж законодавчим орга­ном. Його члени обговорюють законодавчі норми, подані на їхній розгляд Комісією.

Апеляційний суд, до якого делегується один суддя від кожної країни, є найвищою судовою інстанцією для зако­нодавчих норм ЄС.

Розширення ЄС відбувається, насам­перед, за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Це, безумовно, потребує від першочергових кандидатів вступу до ЄС проведення низки глибоких економічних та політич­них заходів, спрямованих на адаптування їхніх господарств до нині чинних умов європейської економіки. З цього по­гляду країни, які є потенційними членами угруповання, Комісія ЄС поділила на три групи: перша — 10 країн, які у травні 2004 р. уже стали членами ЄС; друга — ті країни, переговори з якими перенесено на більш пізній термін; остання група охоплює ті країни, для яких приєднання до ЄС — досить віддалена мета й які на цей момент не є асо­ційованими членами угруповання. Нинішня співпраця з но­вими країнами спрямована на поступову адапта­цію їхніх економічних показників до цього угруповання. Вона сприяє вирівнюванню економічних дисбалансів, що мають місце в цих країнах, створює передумови для рефор­мування фінансової сфери згідно з вимогами ЄС. Україна зарахована до третьої групи потенційних претендентів на членство в ЄС. За багатьма показниками вона не відповідає критеріям ЄС.

Середня тривалість життя в ЄС становить 78,1 років. Ре­кордсмен з тривалості життя у жінок - Іспанія (83,1 р.), а у чоловіків — Швеція (77,7 р).

Розширення ЄС, поглиблення інтеграції може виклика­ти появу спірних питань, але воно неминуче з огляду на імпульс для завершення розбудови економічного та валют­ного союзу. Розширення інтеграції також має певну рушій­ну силу, проте воно може зіштовхуватися з проблемами збільшення кількості членів, демократичного дефіциту та принципу субсидіарності. Це може призвести до переоцін­ки напряму діяльності Співтовариства і взаємовідносин між Співтовариством і державами-членами. У результаті може утворитися міжурядова модель типу "міжнародний менедж­мент".

Порівняно з США економіка ЄС після вступу в травні 2004 р. 10 нових країн ЦСЄ, виходячи із кількості ВВП на одного жителя спільноти, втратила попередні позиції.

ЄС сьогодні — це і єдиний економічний простір (ЄЕП), вільний товарооборот між країнами — членами ЄС, перемі­щення послуг, капіталів і робочої сили. В Угоді між краї­нами ЄС передбачається поглиблення і розвиток співробіт­ництва між його учасниками в таких галузях: соціальна політика, захист прав споживачів, охорона навколишньо­го середовища, статистика, корпоративне право, інформа­ція й освіта, захист прав молоді, сприяння малому і серед­ньому бізнесу, туризм, захист населення у випадках ката­строф і надзвичайних ситуацій.

Які ж перспективи, прогнози подальшого розвитку Євро­пейського Співтовариства? Європейській комісії (ЄК) пред­ставлені 5 можливих прогнозів розвитку ЄС. Їх мета полягає в тому, щоб визначити можливі шляхи розвитку інтеграцій­ного процесу з урахуванням різноманітних чинників і умов.

Перший сценарій — "Тріумф ринку" — передбачає за­гальний рух світу до вільної торгівлі та ринкової економіки за американською моделлю. У цьому випадку ЄС перетво­риться в спільноту, яка динамічно розвивається, характе­ризується швидким ростом продуктивності, прискоренням технічного прогресу і подоланням інфляційних тенденцій. Однак зворотною стороною економічного зростання стане посилення соціальної та регіональної нерівності, що викли­че фрагментацію європейського суспільства і деградацію соціальних зв'язків. У глобальних масштабах розвиток за таким сценарієм призведе до подальшого зростання не­рівності між бідними і багатими країнами, погіршення ста­ну планетарних екосистем і посилення міжнародної органі­зованої злочинності.

Другий сценарій — "Сто кольорів". Він передбачає швид­кий розвиток мікроактивності, тобто малих підприємств, які максимально використовують найновішу інформацій­ну і комунікаційну технології. Європейці будуть усе більше ідентифікувати себе з "локальним життям і цінностями". Через кризу в діях політичних властей розрив у рівні дохо­дів між регіонами збільшиться. У цьому випадку ЄС буде представляти собою мозаїку держав, реґіонів, міст і вот­чин, позбавлених єдиної логіки.

На противагу двом першим сценаріям, третій сцена­рій — "Поділена відповідальність" — випливає із активної ролі політичних суб'єктів, які повинні провести широко­масштабну реформу систем управління на всіх рівнях (регіо­нальному, національному й європейському). У цьому випадку ідеали солідарності та соціальної згуртованості з більшим або меншим успіхом будуть комбінуватися з технологічни­ми інноваціями й економічною ефективністю. З цією метою керівництво ЄС повинно почати глибокі скоординовані ре­форми державного сектора на основі чотирьох принципів — децентралізації, транспарентності, відповідальності та спів­праці на всіх рівнях управління. Подібні дії призведуть до таких сприятливих результатів, як посилення соціального захисту, підвищення рівня зайнятості й вдосконалення про­мислової політики.

Четвертий сценарій — "Творче суспільство" — ґрун­тується на більш революційних і швидких технологічних змінах, ніж попередній. При цьому швидкі технологічні зміни повинні супроводжуватися зростанням вимог євро­пейців щодо підвищення якості життя, розвитку економі­ки, яка дотримується охорони навколишнього середовища і сприяє розвитку кожного індивідууму. Нова політична еліта, спираючись на радикально змінений підхід до багат­ства, виробництва і добробуту, повинна здійснити реформу самих основ індустріального суспільства.

П'ятий сценарій — "Неспокійне сусідство" — випливає з того, що прискорене погіршення соціально-економічного і політичного становища в Європі обумовлено неспокійним сусідством із країнами з нестабільним соціально-економіч­ним становищем. У цьому сценарії міжнародна політична напруженість ще більше посилюється через низькі темпи їх економічного зростання і відсутність супервлади, яка здатна контролювати і регулювати локальні конфлікти. У таких умовах пріоритет в політиці ЄС може бути нада­ний питанням безпеки, що відкине на другий план необхідні структурні реформи і тим самим сповільнить розвиток еко­номіки.

Поки що важко робити висновки щодо розвитку ЄС за тим чи іншим сценарієм, зрозуміло одне — в найближчі роки потрібно здійснити реформування політики на основі глобального підходу. При цьому треба виходити з того, що, по-перше, трансформація економіки і суспільства передба­чають відповідну адаптацію ринків праці та систем соціально­го захисту, по-друге, розширений за рахунок нових членів Євросоюз повинен розвивати відносини довіри і співробіт­ництва з іншими сусідніми країнами. Проте загальнови­знано, що сьогодні ЄС — це складна структура інституцій, низка зобов'язань щодо ухваленої політики та комбінація міжурядових і наддержавних рис, які поєднуються, щоб ство­рити систему, досить унікальну з огляду на ступінь залу­чення держав до колективних дій з вироблення спільної по­літики й ухвалення зобов'язальних рішень. Як і випливає зі значення слів "колективний", "спільний" і "зобов'язальний", робота гуртом спричиняється до небаченої досі взаємопов'язаності та взаємозалежності держав ЄС.

Незаперечним стрижнем взаємопов'язаності та взаємо­залежності та однією з головних визначальних рис ЄС є доб­ровільне передання державами-учасницями частини сво­го державного суверенітету і незалежності колективним інституціям. Справді, у деяких ділянках спільної політи­ки, таких як сільське господарство чи зовнішньоторговель­на політика, вимоги системи ЄС призвели до того, що роль держав зведено до ролі посередників.

Проте ЄС є не лише причиною послаблення ваги дер­жавної влади, але і його результатом. Пояснюється це тим, що головний мотив створення ЄС полягає у спробі держав-учасниць — спробі, якій немає прецедентів, — збільшити свій контроль, силу і вплив у світі, що швидко змінюється. Хоча щодо певних моментів членства в ЄС усі ці країни мають застереження, а деякі висловлюють принципову не­згоду, проте кожна з них дійшла висновку, що членство підвищує спроможність досягнути певної мети. В усіх ви­падках головними пріоритетами є сприяння економічному зростанню і добробуту, контроль за економічними та фінан­совими чинниками, які не обмежуються державними кор­донами, а також зміцнення політичного впливу. І коли все це буде досягнуто, матимемо підстави стверджувати, що зменшення ролі держави і втрата суверенітету, спричине­на політикою наддержавності, компенсується колективною могутністю ЄС у цілому.