Тема 9. Міжнародні науково-технічні відносини та освіта

1.Глобальна макроекономічна політика у галузі науково-технічних відносин.

2.Міжнародна освітня стратегія.

1.Глобальна макроекономічна політика у галузі науково-технічних відносин.

Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини з приводу обміну результатами науко­во-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт, спіль­но проведених країнами, підприємствами чи організаціями з подальшим сумісним чи окремим використанням їх резуль­татів. Вони проявляються в обміні загальною науково-тех­нічною інформацією, нагромадженні останньої в банках да­них для спільного використання; укладанні та реалізації контрактних угод щодо проведення цих робіт контрагентом з подальшою передачею всієї інформації і права розпоря­дження результатами розробок замовнику; реалізації між­народних науково-технічних програм, а також виконанні міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення, ос­воєння, виробничого й комерційного використання, транс­феру (передання) і поширення технологій дістав назву техноглобалізму. Динамічний розвиток і змістовне поглиблення процесу техноглобалізму опосередковує пере­хід до нової конфігурації Світового ринку технологій (СРТ) - сукуп­ності міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з при­воду прибуткового використання прав власності на його об'єкти — технології продуктів, процесів та управління.

Основне місце в комерційному трансфері технологій на­лежить купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), опосередкованій тор­говельними угодами і контрактами.

Найбільше притаманними і специфічними для СРТ є комерційний трансфер неуречевлених технологій, який створює основу міжнародних науково-технічних відносин.

Головні форми трансферу і правового захисту інновацій та технологій:

Патентна угода — міжнародна комерційна угода, за якої власник патенту поступається правом на його використан­ня покупцеві.

Патент — свідоцтво про право власності автора новації, яке підтверджує її новизну, виняткове право автора на ви­користання; видається державним органом на термін до 15—20 років і діє тільки на території певної країни; потре­бує періодичних патентних сплат.

Ліцензійна угода — міжнародна комерційна угода щодо надання власником патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцеві права на їх використання у визначе­них межах. Ліцензії надаються в неуречевленому або в уре­чевленому з іншими складовими технологій вигляді. Ліцен­зійні угоди є найпоширенішою формою комерційного транс­феру технологій на СРТ.

Ліцензія — дозвіл власника патентів, непатентних знань і досвіду, технологій покупцеві на їх використання у визначених межах. Ліцензії можуть бути патентними, непатентними, а також невиключними, виключними і повними залежно від умов та обсягу прав на ліцензію, що надаються покуп­цеві.

Інші форми комерційного трансферу технологій:

—передання "ноу-хау" — прикладних знань, досвіду та "секретів" технологій, що не патентуються, але ма­ють практичну цінність;

—лізинг — довготермінова оренда устаткування, насам­перед, високотехнологічного, з метою його прибутко­вого використання за мінімальних стартових витрат;

—договори з приводу копірайту — поступки винятко­вого права автора на інтелектуальну власність, зокре­ма друковану продукцію;

—франчайзинг — використання для збуту товарів тор­говельної марки (індивідуального символу) їх вироб­ника зі збереженням за останнім права власності на технологію їх виготовлення;

—надання наукомістких послуг у сферах виробництва, обміну та управління, включаючи інжиніринг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу.

На практиці зазначені форми трансферу технологій допов­нюють одна одну, особливо в масштабних проектах, у між­державних угодах про промислово-інвестиційне співробіт­ництво, науково-технічну та виробничу кооперацію.

Некомерційні форми руху технологій опосередковують процеси відтворення позаринкових об'єктів СРТ. Саме вони становлять "кореневу систему" розвитку міжнародного тех­нологічного обміну, посилення інтелектуального потенціа­лу й пріоритетності "людського капіталу" як продуцента інновацій. До некомерційних форм трансферу і дифузії технологій належить міжнародне технологічне сприяння (допомога). Його цільова функція — через сферу технологічних процесів, продуктів та управління допомог­ти країнам, що розвиваються, посилити ринкові основи еко­номіки країнам з перехідною економікою. Міжнародне тех­нологічне сприяння надається у формах:

— технологічних грантів, тобто безоплатного передаван­ня технологій і устаткування у вигляді консалтингу та підготовки національних кадрів;

— співфінансування, а саме реалізації спільних проектів з покриттям певної частини витрат за рахунок країни-реципієнта.

Таке технологічне сприяння може здійснюватися на двосторонній, багатосторонній (міжурядовій чи за участі регіональних організацій) та міжнародній (за участі міжна­родних організацій) основі.

Як буде розвиватись надалі наука в умовах глобальної технологічної революції? Корпорація RAND (США) опуб­лікувала масштабне дослідження "Глобальна технологіч­на революція — 2020", назвав 16 найбільш багатообіцяючих напрямків науково-технічного розвитку: дешева со­нячна енергія, технології безпровідникового зв'язку, ге­нетично модифіковані рослини, методи очищення води, дешеве житлове будівництво, екологічно чисте промислове виробництво, "гібридні" автомобілі (тобто ті, які використо­вують не тільки бензин, але й електроенергію тощо), медичні препарати "точкової" дії, штучне виробництво тканин жи­вого організму.

Основні висновки дослідження: немає ніяких ознак то­го, що у найближчі півтора десятиліття сповільняться тем­пи науково-технічного прогресу. Кожна країна знайде свій власний, деколи унікальний, метод одержання вигоди з цьо­го процесу. Проте багатьом державам світу потрібно докла­сти значних зусиль. При цьому ряд технологій і відкриттів потенційно можуть бути загрозливими для людства.

Першу скрипку в світовому науково-технічному прогре­сі будуть продовжувати грати країни Північної Америки, Західної Європи і Східної Азії. У найближчі півтора деся­тиліття очікується впевнений прогрес Китаю, Індії і країн Східної Європи.

У дослідження ввійшов оглядовий рейтинг сучасних наукових і технічних можливостей країн світу, згідно з яким найбільшим потенціалом у створенні нових ма­теріалів і технологій, а також їх застосування на практиці володіють США (отримали 5,0 бала), Японія ( займає друге місце, 3,08 бала), Німеччина (третє місце — 2,12 бала), Канада (2,08), Тайвань (2,0), Швеція (1,97), Велика Британія (1,73), Франція і Швейцарія (по 1,60), Ізраїль (1,53).

Левова частка вчених (майже 71 %) працює в індустрі­ально розвинутих країнах світу. Науковий працівник, який про­живає в "багатій" країні, фінансується значно щедріше.

В Україні скла­дається парадоксальна ситуація: вчених багато, але фінансуються вони набагато гірше, ніж їх колеги в Єв­ропі, Азії та Північній Америці. До прикладу, на 1 млн. меш­канців України припадає приблизно 3000 наукових пра­цівників, а на 1 млн. мешканців Європейського Союзу по­мітно менше — приблизно 2500. Проте на одного вченого Європи витрачається 177 тис. дол. у рік, а на одного вчено­го України — лише 29,1 тис. дол.

Найбільше засобів на наукові пошуки виділяють у Пів­нічній Америці — 37 % від загальної кількості загально­світових витрат. На другому місці — Азія (31,5 %), на тре­тьому — Європа (27,3 %). На частку Латинської Америки і країн Карибського басейну припадає 2,6 % світових ви­трат на ці цілі, на частку Африки — 0,6 % . За останні роки науково-дослідні витрати США і Канади дещо скоротились. Ряд азійських держав (Тайвань, Сінгапур і Південна Корея), витрачають на науку більше 2 % свого ВВП. Упри­тул до них наблизилась Індія.

Відповідно індустріально розвинуті країни світу отри­мують і максимальну віддачу від вкладень у науку. На част­ку "бідних" країн припадає трохи більше 7 % від загально­го числа виданих у світі патентів на винахід, незважаючи на те, що загальні витрати країн, що розвиваються, на нау­ку і технології перевищують 22 % від загальносвітових.

У більшості індустріально розвинутих країн світу дер­жава забезпечує не більше 45 % наукових бюджетів. Реш­та засобів надходить з комерційного сектора (у США 66 % наукових інвестицій і 72 % наукових досліджень були виконані приватними фірмами, у Фран­ції на частку бізнесу припадає 54 % інвестицій в науку, в Японії — 69 % , в Індії "бізнес-складова" не перевищує 23 %, в Туреччині — 50 %) Вчені Азії найбільш продуктивні у галузі фізики, матеріалознавства, металургії та електроніки. Вчені Європи — у дослідженнях ревмато­логії, космосу, ендокринології та гематології. США воло­діють успіхом у дослідженнях соціальної сфери, аерокос­мічних дисциплін і біології.

У першу десятку країн, які опублікували найбільшу кількість наукових праць вхо­дять США, Англія (окремо враховується Шотландія, яка не входить у першу десятку), Німеччина, Японія, Фран­ція, Канада, Італія, Нідерланди, Австралія і Швейцарія.

У 2009 р. найбільшу кількість патентів на винахід отри­мали: Японія (300,6 тис), США (майже 150 тис), Німеччина (47,6 тис), Китай (40,8 тис), Південна Корея (32,5 тис), Росія (17,4 тис), Франція (11,4 тис), Велика Британія (10,4 тис), Тайвань (4,9 тис) і Італія (3,7 тис). Більшість (16,8 %) патентів було видано на винахід у комп'ютерній галузі. У першу трійку також входить телефонія і системи передач даних (6,73 %), комп'ютерна периферія (6,22 %).

В умовах нинішньої енергетичної кризи глобальна нау­ка повинна бути скерована, насамперед, на відкриття і за­стосування принципово нових альтернативних джерел енер­гії, розробка яких вимагатиме великих засобів і об'єднан­ня науково-технічного потенціалу всіх країн. Цим самим буде вирішена проблема енергетичної безпеки більшості країн, у тому числі України, а світ позбудеться шантажу і реальних загроз з боку диктаторських і авторитарних ре­жимів — господарів нафтогазових полів.

Для України сьогодні найактуальнішим у плані подаль­шого розвитку у міжнародних науково-технічних відноси­нах є, безумовно, перехід до інноваційної моделі розвитку економіки. Перехід до такої моделі пропонується здійсни­ти в три етапи (2007-2012р.р.).