2.Моделі трудових відносин на сучасному світовому ринку праці.

Сучасний світовий ринок праці характеризують три ос­новні моделі трудових відносин: європейська, англосаксон­ська та китайська.

Для європейської (континентальної) моделі характер­ний високий рівень правової захищеності працівника, жорст­кі норми трудового права, орієнтовані на збереження робо­чих місць, реґіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококвалі­фікованих спеціалістів. Адже, працюючи за кордоном за спеціальністю, такий емігрант одразу ж збільшує розмір національного багатства країни-імпортера.

Важливу роль у сучасному світі почали відігравати ба­гатосторонні угоди та нормативні акти Міжнародної органі­зації праці (МОП).

МОП — це спеціалізована організація ООН, функціями якої є вироблення конвенцій і рекомендацій з питань тру­дового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження — Женева. Нараховує понад 170 держав-членів.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питан­нях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігран­тів тощо.

МОП ухвалила низку важливих документів з елемен­тами правового регулювання міжнародних переміщень ро­бочої сили: дискримінації робітників-переселенців, про perламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають, передусім, основні країни-імпортери робочої сили. Це — США та Канада, країни — члени ЄС, Австралія, деякі країни Близь­кого Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка.

Чи корисна імміграція для країни? Більшість еконо­містів, особливо США, відповідають позитивно. Адже ім­мігранти беруться за будь-яку, навіть найбруднішу, робо­ту. А це знижує ціни на робочу силу, як і на інший товар в умовах глобалізації. У цілому, новоприбулі трудівники поступово підвищують середній дохід на кожного мешкан­ця країни-іммігранта. Щоправда, цей дохід розподіляєть­ся нерівномірно: заможні люди менше платять за поїздку в таксі та домашню прислугу, а громадяни зі скромним до­статком втрачають від зниження зарплат.

У США працює 21 млн. іммігрантів (практично 15 % всієї робочої сили), проте безробітних в Америці значно менше (близько 7 млн. осіб), ніж в інших країнах-іммігрантах зі значно нижчим вищезазначеним показником. Проте, біль­шість іммігрантів не в стані (нездатні) зайняти робочі місця відповідної кваліфікації. А це означає, що вони зайняті на роботах, які не існували до їхньої появи, тобто такі, що створені під іммігрантів.

Нові працівники (іммігранти) збільшують пропозицію ро­бочої сили, але, оскільки вони самі виступають як споживачі продуктів та послуг, то зростає, відповідно, й попит на ці продукти та послуги.

Звідси й висновок, який опирається на дослідження американських демографів: якщо збільшити населення на 10 % або, навіть, удвічі — на ринку праці (мається на увазі ринок США), суттєвих змін не відбудеться. Зрозуміло, економіці буде потрібний час на пристосування до цих нових умов. А це вимагатиме вкладення додаткових коштів у створення нових робочих місць.

Україна входить до пер­шої п'ятірки країн, де мешкають міжнародні мігранти, і посідає четверте місце в цьому списку. Ро­сія посідає другу позицію після США (38,4 млн. осіб, або 20,2%). Третє і четверте місця посідають, відповідно, Німеччина (10,1 млн. — 5,3%) й Україна (6,8 млн. — 3,6%)'.

Проте, найбільшою бідою для України є наплив неле­гальних мігрантів. За підтримки ООН, в Одесі вже спору­джують перші в Україні будинки для біженців. Будують центри для біженців й у Львові, ос­кільки тут, у західних областях України, ця проблема є актуальною. Адже Європа останнім часом (після 15 + 10) змушена зміцнити свої рубежі від напливу через східні кордони велелюдного потоку нелегальних мігрантів, які, в разі їхнього затримання, одразу ж апелюють, що вони є біженцями.

Як будемо жити далі в єдиній сім'ї з представниками різних рас? США, як говорилось вище, від цього в цілому поки що виграють. Проте, США й Україна — це дві не­зрівнянні держави. В умовах подальшої глобалізації, мі­грації робочої сили (виїзд частини населення з України на заробітки в країни-іммігранти і заповнення цього вакууму нелегалами) — це проблема виживання нації, яку Україні треба вирішувати негайно (до речі, як і Польщі та іншим країнам ЦСЄ).