Тема 5. Міжнародний рух капіталу

1.Інвестиції: класифікація та тенденції в умовах глобалізації.

Бар'єри між національними фінансовими ринками постійно зменшуються в міру того, як країни лібералізуються. свої національні фінансові ринки, усуваючи контроль за рухом капіталу. Мобільність потоків капіталу, що перетинають національні кордони, весь час зростає, оскільки вартість таких трансакцій завдяки прогресові в галузі телекомунікацій і комп'ютерної техніки постійно зменшується. Можливості ринку цінних паперів також швидко зроста­ють, завдяки чому акції та облігації, обсяги яких постійно збільшуються, можуть продаватися безпосередньо інозем­ним покупцям без посередництва банків.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням, інвестиції — це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність для отримання доходу.

За економічним визначенням., інвести­ції — це витрати на створення, розширення, реконструк­цію та технічне переозброєння основного капіталу та по­в'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Іноземні інвести­ції — це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої.

Під прямими інвестиціями (ПІ) варто розуміти підпри­ємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

Без широкого залучення іноземного капіталу неможли­во провести структурну перебудову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість національного госпо­дарства, домогтися конкурентоспроможності вітчизняної про­дукції на світовому ринку.

Міжнародна інвестиційна діяльність здійснюється у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних ін­вестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється дією таких чин­ників:

— надлишок капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічної структури для засто­сування капіталів);

— потреба у нових ринках збуту, сировини;

— формування певного рівня конкурентоспроможності економіки;

— міжнародний поділ праці;

— транснаціоналізація економіки;

— пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

— обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

— низької інвестиційної активності власних інвесторів;

— необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

— бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки;

— потреби в модернізації соціальної інфраструктури су­спільства.

Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції.

Таким чином, ПІ — це вкладення у зарубіжні підприєм­ства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції, крім того, до них зараховують усі внутрішньокорпораційні перекази капіта­лу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і фі­ліями, дочірніми та асоційованими компаніями. Вони мо­жуть здійснюватися в таких формах, як придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку, а також у формі ліцензійних угод з фірмами країн-реципієнтів, що дають інвестору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком, стратегічних альянсів спільних підприємств, при­дбання контрольних пакетів акцій.

Отже, прямі іноземні інвестиції — це, по суті, інвестуван­ня фірмами коштів безпосередньо у потужності для вироб­ництва продукції в іншій країні. Поняття ПІ стосується та­кож випадків, коли фірма купує підприємство в іншій країні.

Горизонтальними називаються ПІ в ту саму галузь еко­номіки, в якій фірма діє на ринку вітчизняної країни.

Вер­тикальними називаються ПІ в галузь іншої країни, яка за­безпечує вхідні ресурси для діяльності фірми на ринку віт­чизняної країни.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капі­талу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпе­чують права власності або контролю над ними. Такими цін­ними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; борго­ві зобов'язання; інструменти грошового ринку — казна­чейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцеп­ти, фінансові деривативи — опціони, варанти, ф'ючерси, свопи.

Портфельні інвестиції характерніші для приватного під­приємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Глобалізація призвела до змін у форми інвестування. Ра­ніше домінували довготермінові інвестиції, оскільки капі­тали вкладалися в інші країни лише за умови отримання з часом гарантованого прибутку.

Сенс полягав у тому, щоб передбачити довготермінові перспективи конкретного бізнесу. Глобалізація ж зробила можливою миттєву реакцію на кон'юнктурні біржові стрибки з будь-якої точки планети. І ця швидкість є однаковою як для акціонера, який живе навпроти біржі, так і для акціо­нера з протилежної півкулі землі. У таких умовах стали пе­реважати короткотермінові інвестиції, які залежать від ходу гри, що точиться на біржі. Капітал може нахлинути й відхли­нути протягом одного дня чи навіть години. Такі процеси здатні породити кризи цілих регіонів.

Довготермінові інвестиції в умовах глобалізації здійсню­ють, передусім, транснаціональні корпорації. Це є іноземний чинник на вітчизняній території, у національній політико-економічній системі. Укоренившись на новому ґрунті, вони, поряд із місцевими корпораціями, почали чинити тиск на держави. Подальше введення в національну політико-економічну систему іноземних елементів призводить до збільшення залежності її від іноземного інтересу.