2.Державне регулювання міжнародної торгівлі в системі глобальної зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності в умовах глобалізації визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Зазвичай, та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі (чого вимагає глобалізація), або протекціо­ністської політики.

Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним втручанням держави у процеси ЗЕД: тор­гівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпечує міжнародне економічне співробіт­ництво.

У разі протекціоністської політики внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів. У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вмі­ло проведена протекціоністська політика є обґрунтованою.

Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає дещо змен­шити вплив на національну економіку негативних тенден­цій, вплив глобалізації на світовому ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще недостатньо зміцніли; сприяє зростанню зайнятості насе­лення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економіч­ного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас протек­ціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародно­го товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшивши її ефективність і конкурентоспро­можність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються поміркованої політики. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менший ніж 25 %. Треба зазначити, що у разі високих протекціоністських бар'єрів партнери у торгівлі можуть застосувати такі ж самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведе­на нанівець.

Головні складові елементи зовнішньоекономічної стра­тегії України — це, насамперед, створення потужного екс­портного сектора; національна конвертована валюта; залу­чення іноземних інвестицій на основі створення спільних підприємств, вільних економічних зон; лібералізація імпор­ту; проведення зарубіжної підприємницької діяльності; розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту; гнучка податкова, цінова, депозитна, кредит­на, фінансова і валютна політика; поступова інтеграція еко­номіки в європейські та світові господарські об'єднання та організації; кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, дер­жава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зов­нішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розді­лити на такі:

• тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні мит­них тарифів;

• нетарифні — квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо.

Тарифні методи, по суті, є економічними і діють через ринковий механізм. Вони спрямовані на здешевлення екс­порту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД. Мета тарифного регулювання полягає в поліпшенні кон­курентних умов в імпортуючій країні; захисті національ­ної промисловості, здоров'я населення; охороні навколиш­нього середовища, моралі, релігії, а також національній безпеці.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити тощо.

У галузі експорту — це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінан­сової допомоги тощо.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей у разі пе­ретину кордону.

Як правило, використовують експортні, імпортні та тран­зитні види митних тарифів. У свою чергу їх поділяють:

1) за методом нарахування на:

• адвалорні (нараховують у відсотках до митної вартості);

• специфічні (нараховують у визначеному розмірі до одиниці виміру товару; ваги, площі, об'єму тощо);

• комбіновані (об'єднують і адвалорні, і специфічні).

2) за характером надходження на:

• автономні (вводять тією чи іншою державою в односто­ронньому порядку, без узгодження з іншою країною);

• конвенційні (встановлюють у процесі угоди чи домов­леності з іншою стороною і фіксують в одному з цих документів).

Нетарифне регулювання — це комплекс заходів обме­жувально-заборонного порядку, що перешкоджають про­никненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження є, по суті, заходами прихованого протекціонізму. До заходів нетарифного регулювання належать:

1. Заборони щодо експорту та імпорту (це вимушені за­ходи, визнані міжнародною практикою), які можуть виступати у відкритій і закритій формі.

2. Обмеження експорту та імпорту (квотування і ліцензування).

3. "Добровільні" обмеження експорту - виникають унаслідок неофіційних домовленостей між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера.

4. Антидемпінгові заходи — специфічні заходи нета­рифного регулювання, які представляють собою судові та ад­міністративні тяжби, претензії, що пред'являють націо­нальні підприємці іноземним постачальникам, звинувачу­ючи їх у продажу товарів за заниженими цінами (нижчими від "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам. Адже демпінг — це продаж товару за кордон за ціною, нижчою від його "нормальної ціни"(ціни аналогічного това­ру, за якою він реалізується у країні виробництва (експор­ту) за нормального розвитку торгових операцій), який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореній на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

У комерційній практиці існує кілька різновидів дем­пінгу:

— постійний демпінг — постійний експорт товарів за ці­ною, нижчою від нормальної ціни;

— випадковий (спорадичний) демпінг — тимчасовий епі­зодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв'язку з тим, що в експортерів нагромадились великі запаси товарів;

— розбійницький (умисний) демпінг — тимчасове зни­ження експортних цін (нижче від цін свого внутріш­нього ринку і навіть нижче від витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлення моно­польних цін;

— зворотний демпінг — продаж товару всередині краї­ни за цінами, нижчими від експортних; використову­ється у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

— взаємний (зустрічний) демпінг — взаємні (зустрічні) поставки одного і того ж товару між двома країнами за заниженими, демпінговими цинами; використо­вується в умовах високої монополізації ринку певно­го товару в кожній країні.

Економічний зміст демпінгу полягає в тому, що він пред­ставляє собою не просте зниження цін, а саме цінову дис­кримінацію, коли ціни занижуються на одному ринку, у час як той самий товар продається на інших ринках за більш високими цінами. Практика демпінгу тісно пов'язана з мо­нополізацією ринків та застосуванням монопольно високих цін.

Запровадження антидемпінгового мита може мати на меті запобігання грабіжницькому демпінгу, тобто тимча­совому продажу товарів за цінами, нижчими від гранич­них видатків. Випередивши таким чином розвиток конку­ренції або усунувши конкуренцію в країні-імпортері, екс­портер підвищує ціни вище граничних видатків. Натомість протягом періоду демпінгу можуть бути завдані збитки конкурентам-виробникам імпорту, котрі втрачають свої рин­ки збуту, а також іншим вітчизняним виробникам, попит на продукцію яких падає внаслідок появи і ринку демпін­гових товарів.

Прихильники запровадження врівноважувального й ан­тидемпінгового мита заявляють, що "вільна торгівля" є ма­ревом і предметом обговорення має бути "справедлива тор­гівля". Але у випадку, коли переважають протекціоністські настрої, важливим є не допустити надмірного застосуван­ня політики обмежень.

5. Технічні бар'єри - це перешкоди для імпорту інозем­них товарів, що зумовлені їх невідповідністю до національ­них стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог тех­ніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил паку­вання, маркірування та інших вимог.

6. Заходи, пов'язані з виконанням формальностей. До них належать:

— прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

— платежі, пов'язані з оформленням документів на мит­ниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

— інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні тощо).

7. Імпортний депозит - це попередня застава, яку імпор­тер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземно­го товару. Розмір застави залежить від вартості угоди.

Таким чином за допомогою інструментарію пропозиції та попиту виявлено, що захисне мито і квоти підвищують ціни і зменшують попит на відповідні товари. Обсяг прода­жу іноземної продукції зменшується. Навпаки, вітчизняні виробники продають більше товарів і за вищими цінами. Мито і квоти знижують ефективність розподілу вітчизня­них та світових ресурсів. Добровільне обмеження експорту має такі самі наслідки, як і імпортна квота, але запрова­джує його не країна-імпортер, а експортер. Експортні суб­сидії надають вітчизняним експортерам для розширення вивозу продукції за кордон. Вони можуть бути прямими (дотації вітчизняним фірмам) і непрямими (пільгове оподат­кування, страхування, кредитування тощо).

Найвагомішим аргументом на користь протекціонізму є те, що він сприяє підтриманню і зміцненню галузей, які випускають стратегічні товари, важливі для економічної безпеки, оборони країни або ведення війни. Обмеження імпорту підтримує вітчизняних виробників, збільшує су­купний попит у країні та стимулює зростання рівнів ви­робництва і зайнятості.

Протекціонізм захищає молоді галузі вітчизняної еко­номіки. Молоді фірми потребують тимчасового захисту від жорсткої конкуренції з боку ефективніших і досвідчені­ших іноземних фірм. Якщо ж їх вчасно захистити, вони можуть розвинутися на галузі масового виробництва, залу­чивши кваліфікованих працівників та технології, що добре пристосовані до місцевих умов та властиві зрілим галузям економіки.

Оподаткування. Ставки, механізм справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткуван­ня не можуть бути запроваджені або змінені іншими зако­нами держави, крім законів про оподаткування. Мета та напрями регулювання експортно-імпортних операцій обу­мовлені переважно в законодавстві про податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Оподатковують:

— поставки для заправлення або постачання морських (океанських) суден, які використовують для навіга­ційної діяльності, перевезення пасажирів або ванта­жів за плату, іншої комерційної, промислової або ри­боловецької діяльності, провадженої за межами тери­торіальних вод країни;

— поставки для заправлення або постачання повітряних суден, що:

1) виконують міжнародні рейси для навігаційної ді­яльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату; 2) поставки для заправлення (дозаправлення) та по­стачання космічних кораблів, а також супутників.

За нульовою ставкою оподатковують операції з:

— надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт мор­ських або повітряних суден, які використовують на міжнародних маршрутах або лініях, а також косміч­них кораблів або супутників чи їхніх частин або окре­мих функцій;

— надання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів;

— надання послуг з передавання авторських прав, ліцен­зій, патентів, прав на використання торгових марок та юридичних або економічних знань, а також опра­цювання даних та інформатики для нерезидентів;

— надання послуг з організації реклами,публічних зв'яз­ків за межами країни;

— забезпечення персоналом нерезидентів держави, куль­турної, спортивної, освітньої діяльності за межами країни;

— надання послуг з туризму на території країни в разі їх продажу безпосередньо або з посередництвом нере­зидентів, із застосуванням безготівкових розрахунків.

За нульовою ставкою оподатковують надання транспорт­них послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межа­ми митного кордону країни, а саме: від пункту за межами державного кордону країни до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію країни (включаючи внутріш­ні митниці); від пункту проведення митних процедур з ви­пуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону країни (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза ме­жами державного кордону держави; між пунктами поза ме­жами митного кордону держави.

Нульова ставка оподаткування означає, що ПДВ з обо­ротів щодо продажу вказаних товарів, робіт, послуг не нара­ховують і, водночас, платник податку має право ввести до складу податкового кредиту (відшкодовувати) суми подат­ку, отримані в ціні придбаних товарів, сировини, матеріа­лів, робіт, послуг, які використані для виготовлення і про­дажу товарів, робіт, послуг, оподаткованих за нульовою ставкою.

У разі проведення товарообмінних (бартерних) операцій за зовнішньоекономічними контрактами ПДВ з оборотів щодо продажу товарів, робіт, послуг не нараховують, од­нак суми ПДВ, отримані в ціні придбаних товарів, сирови­ни, матеріалів, робіт, послуг, які використані для виготов­лення і продажу товарів, робіт, послуг, експортованих за товарообмінними (бартерними) контрактами до складу по­даткового кредиту не вводять, а вводять їх до складу вало­вих витрат платника податку (тобто збільшують вартість отриманих (придбаних) товарів, сировини, матеріалів, ро­біт, послуг).

Законодавство України передбачає усунення подвійно­го оподаткування для суб'єктів зовнішньоекономічної ді­яльності. Доходи, одержані за межами України фізичними осо­бами з постійним місцем проживання в Україні, входять по складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплаче­ні за кордоном відповідно до законодавства іноземних дер­жав фізичними особами, які постійно проживають в Украї­ні, за об'єкти, що перебувають за її межами, зараховують під час сплати ними податку на об'єкти в цій країні. У цьо­му випадку розмір зарахованих сум податку, сплачених, зокрема, за межами країни, не може перевищувати суми, що підлягає сплаті цими особами в такій країні.

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф — систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

Митно-тарифні правовідносини виникають тільки у зв'яз­ку із сплатою ввізного (імпортного) та вивізного (експорт­ного) мита. Фінансовий аспект зовнішньої торгівлі прояв­ляється також у експортних субсидіях, податкових пільгах і кредитуванні експортерів. Таким чином, митні платежі включають у себе мито, митні податки, митні збори. Митом обкладаються всі товари — імпортовані, експортовані і транзитні. Митні податки посилюють або компенсують недостатній вплив мита на інтенсивність зовнішньотор­говельних зв'язків, причому в основі прикордонного по­даткового режиму лежить "принцип призначення", тобто експортні товари звільняються від сплати цього податку у країні походження, а обкладаються ним у країні призна­чення.

В умовах глобалізації роль тарифного протекціонізму в чистому вигляді в міжнародній торговій системі має тен­денцію до зменшення, натомість практикується поєднання тарифних та нетарифних інструментів протекціонізму. Це так зване добровільне обмеження експорту, а також ліцен­зування, квотування, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування технічних бар'єрів, різного роду адміні­стративних формальностей, які стримують потоки товарів, високих імпортних податків.

Ставки митного тарифу — це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумов­лює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) то­варів, а, отже, дає змогу впливати на обсяг і структуру зов­нішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

— захист національних виробників від іноземної конку­ренції;

— забезпечення надходження коштів у державний бюд­жет;

— поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

— поліпшення стану платіжного балансу.

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.

До економічних методів регулювання зовнішньоторго­вельних операцій належить і зміна валютного курсу націо­нальної грошової одиниці. Зокрема, девальвація національ­ної валюти сприяє збільшенню експорту і гальмує імпорт товарів. Ревальвація валюти, навпаки, стримує експорт то­варів і стимулює їхній імпорт.

Поряд з економічними методами регулювання зовніш­ньоторговельних операцій застосовують методи адміністра­тивні, передусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погіршений стан платіжного ба­лансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на вну­трішньому ринку, потрібно забезпечити певну пропорцію між імпортною та вітчизняною продукцією тощо.

Ліцензування ЗЕД здійснюють через:

— дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльністю;

— дозвіл на проведення певної експортно-імпортної опе­рації.

Застосовуються такі види ліцензій:

• Генеральна ліцензія — це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару або з певною краї­ною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензу­вання щодо цього товару.

• Разова ліцензія (індивідуальна) — це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньо­торговельної діяльності на період, потрібний для виконан­ня цієї операції.

• Відкрита ліцензія (індивідуальна) — це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не мен­ше одного місяця) з зазначенням його загального обсягу.

Квотування є гнучким методом регулювання зовнішньотор­говельної діяльності. Квоти — це граничний обсяг певних товарів, які дозволено експортувати або імпортувати. В умовах глобалізації квотування виступає як більш жорсткий нетарифний протекціоністський метод порівня­но з митним тарифом. Квоти обумовлюють встановлення кількісних обмежень на ввезення іноземних товарів, зав­дяки чому іноземні виробники не зможуть підвищити кон­курентоспроможність власної продукції шляхом знижен­ня цін, тому існує більше можливостей реалізувати вітчиз­няну продукцію.

Застосовують такі квоти:

• Глобальні квоти — це квоти, запроваджені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, куди товар (то­вари) експортують або із яких його імпортують.

• Групові квоти — це квоти, запроваджені для товару (то­варів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) екс­портують або із яких його імпортують.

• Індивідуальні квоти — це квоти, запроваджені для това­ру (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна експортувати або з якої країни його можна імпортувати.

Одним із важливих завдань регулювання ЗЕД є дивер­сифікація зовнішньоторговельних зв'язків, яка дає змогу ліквідувати надмірну залежність економіки країни від мо­нопольного імпорту стратегічно важливих товарних пози­цій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресур­сів) для життєво важливих галузей національного вироб­ництва.

До валютно-кредитних інструментів регулювання зов­нішньої торгівлі належать такі:

— зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;

— валютні обмеження;

— валютна інтервенція за допомогою маніпуляції дер­жавним банком валютними ресурсами та відсоткови­ми ставками;

— маневрування банківськими відсотковими ставками;

— низка правил та норм, які регулюють діяльність цен­тральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. їх мета — полегшення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовнішньоторговель­них розрахунків, впорядкування кредитування екс­портно-імпортних операцій і отримання максималь­ної вигоди учасниками зовнішньоторговельних угод.

Валютний курс (ВК), що визначається як відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн, є найважливішим інструментом валютного регулю­вання. Головна функція ВК — забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна спроможність від­носно товарів усередині країни.

Девальвація — офіційне заниження курсу національ­ної валюти; використовується з метою вирівнювання зов­нішньоекономічного балансу шляхом збільшення експор­ту та скорочення імпорту завдяки зростанню цін на імпорт­ну продукцію.

Ревальвація — підвищення офіційного курсу національної валюти відносно іноземних, яке супроводжується стриманням розвитку експорту, його подорожчанням з одно­часним здешевленням імпорту. Це процес, асиметричний девальвації.

Валютні обмеження (система правил, що регламенту­ють операції з валютними цінностями, зокрема з національ­ною та іноземною валютами, золотом, цінними паперами) включають заходи з регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. Валютні операції у цьому випадку зосе­реджуються у центральних (національних) або спеціально уповноважених банках. Метою валютних обмежень є скоро­чення зовнішнього обігового капіталу, яке впливає на по­пит на національну валюту та зовнішньоторговельні опе­рації на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час тури­стичних подорожей.

Валютна інтервенція реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральни­ми банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти.

Сполучення валютної інтервенції на зовнішніх валют­них ринках з рівними за величиною та протилежними за напрямком операціями на внутрішньому відкритому рин­ку цінних паперів, яка застосовується з метою виключен­ня взаємовпливу внутрішньої і зовнішньої грошово-кредит­ної політики, називається "стерилізацією".

Застосування Інтернету дозволило країнам забезпечити глибший рівень економічної інтеграції. Фінансові ринки використовують електронні можливості для "перекачуван­ня" 1,5 трлн. дол. щоденно. При цьому безперечну вигоду глобалізація приносить тим країнам, які в стані вилучати прибуток із світових комунікаційних технологій. Найбільш "під’єднанні" до Інтернету країни — США, Канада, держа­ви Скандинавії — найбільше виграють від економічної ін­теграції.

Конверсійні операції — це угоди агентів валютного рин­ку щодо купівлі-продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни на валюту іншої країни за погодженим кур­сом на певну дату.

Можна виділити кілька цілей конверсійних операцій:

— обмін валют при міжнародній торгівлі;

— спекулятивні операції;

— хеджування валютних ризиків.

Необхідність обміну однієї валюти на іншу виникає та­кож при міжнародній торгівлі, фінансових інвестиціях в економіку інших країн, міжнародному туризмі. Різні фі­нансові відносини всередині будь-якої країни вимагають розрахунків тільки в національній валюті.

Конверсійні операції поділяють на дві групи:

1) операції з негайною поставкою валюти або поточні конверсійні операції;

2) термінові валютні конверсійні операції.

У свою чергу, операції з негайною поставкою поділяють на операції з датою валютування сьогодні (today, скоро­чено tod), завтра (tomorrow, скорочено tom) і датою ва­лютування через два робочі банківські дні — операції на умовах спот (spot).

Термінові валютні операції поділяють на форварди, свопи, ф'ючерси, опціони, опціони на ф'ючерси, свопціони. Основою цих операцій є більш прості фінансові інструмен­ти.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї краї­ни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Ціни на вільному міжнародному валютному ринку визначаються, виходячи з попиту і пропозиції на певну валюту; у країнах з обмеженим ступенем конвертації ціна національної ва­люти встановлюється центральним банком.

Міжнародні контракти укладаються з орієнтацією на світові ціни. Угоди на основі світових цін здійснюються ре­гулярно на типових для більшості ринків засадах (як пра­вило, валютою визначення ціни контракту виступає долар США).