Для реалізації цієї мети окупанти здійснили наступне:

− усі адміністративні одиниці очолювали німецькі комісари, які спиралися на поліцію безпеки і гестапо. Українцям була заборонена будь-яка політична діяльність. Тільки в генералгубернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) в Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем, його діяльність поширювалась в основному на громадську опіку і просвітницьку роботу;

− найбільші підприємства України були поділені між німецькими магнатами. Окупанти нещадно грабували міста і села, перетворювали колгоспи і радгоспи на "общинні господарства", запроваджували в них кріпосний режим;

− під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля, терор підняті в ранг державної політики. За час окупації з України було вивезено 9,2 млн. т зерна, 622 тис. т м'яса та мільйони тонн інших продуктів, навіть чорнозем, для перевезення було використано 1418 тис. вагонів;

− здійснювався шалений наступ на духовне життя поневоленого народу. Окупанти дозволили відкрити в Україні лише початкові школи. Відбувалось повальне пограбування пам'яток історії та культури, національних реліквій;

− вершиною жорстокості окупантів був наказ про "знищення населення більшовицької імперії", в т. ч. України. Планове знищення населення було частиною державної політики третього рейху. Першою жертвою геноциду стало єврейське населення. Тільки у Львові знищено в гетто, розстріляно десятки тисяч євреїв; у Бабиному Яру під Києвом – понад 100 тис. євреїв.

Не менш жорстоким було ставлення окупаційних властей до українців, масові розстріли відбувалися у Києві, Львові, Станіславі та інших містах.

Фашисти вщент спалили 250 населених пунктів України, розстріляли там все мирне населення. В Україні фашисти створили 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. Під час окупації населення республіки скоротилося на 14 млн. чоловік, із них на фронтах загинуло близько 6 млн., 5 млн. постраждало під час окупації, понад 2 млн. вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

Деяким українським структурам вдавалося використовувати співробітництво з німецькою адміністрацією в інтересах українства. Зокрема, УЦК домігся визволення з концтаборів військовополонених – уродженців Західної України, врятував від голодної смерті 25 тис. дітей Підкарпаття восени 1941 року.

Важко виправдати співпрацю з окупантами, але все ж в основному це була співпраця в ім'я порятунку українства. Це був тактичний захід, врешті такі факти мали місце на всіх територіях окупованих фашистами в т. ч. російській.

Страшною і жорстокою була ніч німецької окупації для українців. "Народ мій український, – записав у щоденнику 21 червня 1942 року Олександр Довженко, – чесний, спокійний і працьовитий, який ніколи в житті не прагнув чужого, страждає і гине, пошматований, знедолений в арійських застінках"

21) Після вигнання німецьких військ за межі Радянського Союзу бойові дії розгорнулися на територіях рейху та його союзників. Збройні сили, які вели наступ, були добре озброєні, згуртовані, навчені. У їхньому багатонаціональному складі різко зросла частка воїнів-українців. Особливо це стосувалося 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських та 1-го Білоруського фронтів, особовий склад яких був українізований за рахунок жителів України, мобілізованих до армії у 1943—1945 pp. Тільки із західних областей України з лютого 1944 р. до осені 1945 р. лави Радянської Армії поповнили 750 тис. осіб призивного віку (96—98% усіх тих, хто підлягав мобілізації). У середині січня 1945 р. розпочався загальний наступ радянських військ. Були успішно завершені Вісло-Одерська, Східно-Прусська і Західно-Карпатська операції. 16 квітня 1945 р. почалася Берлінська операція. Під час її було розгромлено 93 піхотних, танкових і моторизованих німецьких дивізії. З 16 квітня по 7 травня радянські війська взяли в полон 480 тис. солдатів і офіцерів, захопили 1550 танків, 8600 гармат, 4510 літаків. Всього цього було досягнуто ціною життя понад 100 тис. радянських воїнів, Берлін впав. 8 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію. З війною в Європі було покінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом Перемоги. Через три місяці (8 серпня 1945 p.), виконуючи зобов'язання, взяті на Кримській конференції (4—11 лютого 1945 р.), СРСР оголосив війну Японії. Розгромивши за три тижні мільйонну Квантунську армію, радянські війська прискорили капітуляцію мілітаристської Японії. 2 вересня 1945 р. на лінкорі «Міссурі», який кинув якір у Токійській бухті, відбулося підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії. .Цей історичний день означав завершення Другої світової війни. У чотирирічній жорстокій боротьбі проти гітлерівського рейху радянські народи здобули веесвітньо-історичну перемогу. Радянсько-німецький: фронт був основним фронтом Другої світової війни. Саме тут було розгромлено 507 німецьких дивізій і не менше 100 дивізій сателітів. Основну масу бойової техніки (75%) Німеччина теж втратила у війні з Радянським Союзом — 167 тис. гармат, 48 тис. танків, 77 тис. літаків. На західноєвропейському та середземноморському театрах воєнних дій було розгромлено 176 дивізій, причому, як свідчать документи, то були з'єднання, менш боєздатні й гірше озброєні, ніж ті, які використовувались проти СРСР. Загальні втрати Німеччини вбитими, пораненими й полоненими становили 13,6 млн осіб, із них понад 10 млн на радянсько-німецькому фронті.

Досвід минулої війни свідчить, що перемога — це заслуга й спільний капітал усіх держав і народів, які об'єдналися в боротьбі проти сил агресії. Приклад антигітлерівської коаліції в роки війни довів, що у важкий час країни з протилежними соціально-економічними системами можуть об'єднатися проти спільного ворога, в ім'я миру. За бажання можна знаходити ефективні шляхи переборення суперечностей, альтернативу небезпечній конфронтації. На зміну поняттям, «сила», «погроза», «перемога» повинні прийти поняття «довір'я», «рівність», «повага». Все добре, корисне й конструктивне, що було нагромаджено між країнами та нарбдами світу у відносинах між собою в різні історичні періоди, в тому числі й під час Другої світової війни, потрібно берегти й брати з собою в майбутнє.

У Нижньому Тагілі Харківський завод ім. Комінтерну виробив 35 тис. танків Т—34. За роки війни значний внесок у забезпечення продовольством Червоної армії та працівників тилу зробили хлібороби з України, евакуйовані у переважно Поволжя, Казахстан і Азербайджан. В установах АН УРСР, що розмістилися в Уфі, працювало 578 науковців, серед них — 43 дійсні члени АН УРСР, 53 члени-кореспонденти і 325 наукових співробітників. Героїчною працею в тилу трудящі України зміцнювали обороноздатність країни. Могутня промислова база, великий досвід організаційної та виробничої діяльності спеціалістів і робітників з України допомогли створенню в тилу потужного військово-промислового комплексу СРСР. На Уралі й у Сибіру виникли нові галузі виробництва — авіаційна, танкова, тракторна, моторотурбобудів-на, електротехнічна промисловість, вугледобувне і хімічне машинобудування, металургія якісного металу, труб і прокату; у Казахстані — чорна металургія, машинобудування, металообробна, хімічна, легка промисловість; у Киргизії — кольорова металургія, енергетична, металообробна, шкіряновзуттєва, трикотажна, швейна промисловість; у республіках Середньої Азії — чорна і кольорова металургія, вугільна, легка промисловість

Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР — у Польщу. З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тис, що з давніх часів мешкали на території сучасної Південно-Східної Польщі. Тих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств. У 1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками У ПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського. У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою «Операція Вісла». Ліквідувавши основні підрозділи УПА та їх спільників, поляки приступили до насильницького переселення всіх українців, у тому числі лемків Центральних Карпат, на західні та північні землі Польщі. До серпня 1947 р. було переселено 140,5 тис. осіб. У 1950 р. були депортовані останні 32 сім'ї. Українське населення розпорошили по всій Польщі з метою якнайшвидшої його асиміляції. Нині там мешкають усього 300—350 тис. українців. Отже, у 1945 р. в Україні залишилось лише 27,4 млн осіб із 41,7 млн, що проживали у 1941 р. Важкі соціально-еко-номічні та інші наслідки від цих втрат Україна відчуває й нині. На початку 1945 р. розгорнулася боротьба радянської дипломатії за визнання СІЛА та Англією нових західних районів СРСР. Постановою Кримської конференції глав трьох держав (лютий 1945 р.) «Про Польщу» юридично визнавалося встановлення кордону між Радянським Союзом і Польщею по лінії Керзона. Остаточно питання про радянсько-польський кордон було вирішено 16 серпня 1945 р. договором про державний кордон між обома країнами. За цим договором кордон між СРСР і Польщею пролягав вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї у деяких районах до 5—8 км на користь Польщі. У листопаді 1944 р. І з'їзд Народних комітетів Закарпатської України ухвалив рішення про вихід Закарпаття із складу Чехо-Словаччини і возз'єднання його з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. у Москві було укладено радянсько-чехословацький договір про Закарпатську Україну, в якому визнавалося, що на основі дружньої угоди обох сторін Закарпатська Україна возз'єднується з УРСР. Возз'єднання Закарпатської України з УРСР завершило історичний процес збирання всіх українських земель у межах однієї держави. Трагічні наслідки світової війни поставили на порядок денний питання перетворення воєнного союзу країн антигітлерівської коаліції на Організацію Об'єднаних Націй для захисту миру і безпеки. В Ялті глави урядів СІЛА, СРСР і Англії погодилися скликати навесні 1945 р. установчу конференцію цієї організації, яка відкрилася у Сан-Франциско (СІЛА) 25 квітня 1945 р. Пленум конференції ЗО квітня 1945 р. запросив уряди Української РСР і Білоруської РСР направити свої повноважні делегації до Сан-Франциско. Це означало, що Україна стала членом-засновником ООН. Возз'єднання всіх українських земель, як і вступ України до ООН, стали важливим кроком на шляху втілення в життя споконвічної мрії українського народу про відродження своєї незалежної соборної держави.