3. Сутність фінансів як економічної категорії, їх взаємозв’язок з іншими економічними категоріями

СРСР – фінанси це особлива специфічна форма виробничих відносин.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси — сукупність економічних відносин, пов’язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства (Опарін, «Фінанси»)

Визначення фінансів як економічної категорії не властиве західній фінансовій науці. Так Е.Ніхбахт та А.Гроппеллі у праці «Фінанси» вважають, що це застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу.

Зві Боді та Роберт Мертон (Лауреат Нобелівської премії) у праці «Фінанси» вказують, що фінанси – це наука проте, яким чином люди управляють витрачанням і поступленням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу. Вони зазначають, що фінансові рішення розтягнуті в часі та мають ознаки невизначеності.

На думку іншого автора, Кузнєцової А.Я. – «фінанси за своєю суттю – це не відносини, а кошти, які утворюються внаслідок утворення і використання ВВП та національного доходу. Самі ж кошти можуть набувати різних форм: грошових знаків, цінних паперів, дорогоцінних металів, трансфертних потоків капіталу тощо.

Стосовно призначення фінансів, то, на нашу думку, вони повинні забезпечувати фінансовими ресурсами потреби суспільного виробництва, а також стимулювати ефективність суспільного виробництва шляхом посилення ролі розподільчих відносин.»

Функціонування фінансів пов’язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші.

Фінанси це історична категорія, так як є продуктом еволюції суспільних відносин.

Фінанси є об’єктивно існуючою категорією, оскільки впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Особливостями фінансів як економічної категорії єте, що

Фінанси є грошовою категорією

Фінанси є розподільчою категорією

Фінанси беруть участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже і є ресурсоутворюючою категорією

Усі фінансові відносини є грошовими, але не всі грошові відносини фінансові.

Гроші – це загальний еквівалент вартості, за допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих працівників

Завдяки фінансам здійснюється розподіл створеного в країні ВВП, проте розподільчі процеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але і шляхом використання цін, заробітної плати, кредиту.

Ціна – це грошовий вираз товару

Ціна виступає вихідною базою для подальшого розподілу через фінансові відносини.

Фінанси – динамічна категорія, ціна – вимірює вартість товарів та послуг на певний момент часу.

Заробітна плата – інструмент вимірювання живої праці працівників

Завдяки поширенню зарплатних проектів, ЗП все більше наближається до фінансової категорії, бо дає можливість здійснювати розрахунки у безготівковій формі, а її частина залишається на рахунку і може бути використана банками як джерело дешевих кредитних ресурсів.

Перерозподільчі відносини відбуваються і у сфері кредитування.

Фінанси і кредит – дуже пов’язані категорії.

Кредит – це рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості, повернення, цільового використання, забезпеченості.

Якщо фінанси відображають односторонній та безповоротній рух коштів, то одним з головних принципів кредитування є повернення і платність.

Також фінанси завжди мають грошову форму, Кредит – грошову, товарну.

Кредит характеризується строковістю.

Фінансові відносини передбачають зміну форми власності, при кредитуванні зміна форм власності відсутня. Також фінансам не властиве платність та матеріальне забезпечення.

Вихідні фінансові категорії – доходи і видатки. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство (НБ) і вироблений ВВП. При нормальній фінансовій ситуації основним об’єктом фінансових відносин є ВВП.

НБ розподіляється тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація зумовлює недостатність ВВП для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається НБ.

НБ – вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів.

ВВП – А+З/П+Прибуток+Позиковий процент, рента, непрямі подат.

Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава.

Моделі фінансових відносин у суспільстві

Розподіл і перерозподіл ВВП може проводитись за різними схемами, залежно від чого виділяються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі – ринкової й адміністративної економіки. їх розглядають виходячи з розподілу заново створеної вартості – національного доходу. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значимістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим – інакше зупиниться процес відтворення виробництва

Фінансова модель ринкової економіки є основною; вона пройшла значний історичний розвиток і домінує у світі. Суть її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який у свою чергу характеризує їх вклад у створення національного доходу;

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

• ринковими відносинами;

• у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. Однак, з другого, – є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажів, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, і зростання заробітної плати.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад, податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регулюються тільки законодавчими актами.

Суть фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід – податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу – прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансові реалії у суспільстві:

• по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

• по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

• по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування; по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці. Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту), і встановлюється рівень прибутку підприємств.

Звісна річ, виділення зазначених моделей певною мірою носить умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, в свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки – втручання у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризуєтеся незначним рівнем бюджетної централізації 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті справи, на примусовій фінансовій

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті ≈35–45%. За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, перш за все в галузі освіти. Суть моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50–60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як в галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов високого рівня культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Основний критерій – вплив на суспільство через установлення інтересів до праці і ефективного господарювання.